У зв’язку з проханням: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» існує ще одне заперечення. Виходить, скаже хтось, моє власне прощення залежить від того, як я прощаю моєму винуватцеві. Яке ж це прощення по благодаті, якщо воно умовне, бо я можу бути прощений, тільки простивши тому, хто згрішив проти мене? Але і тут, дорогі мої друзі, ми повинні взяти до уваги те, чому учить нас про прощення усе Писання, а не якась його частина.
У 18-му розділі Євангелія від Матфея Христос навів одну прекрасну притчу про прощення. А спонукало Спасителя розповісти цю притчу питання, поставлене Йому Петром: «Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів?» Ісус відповів йому: «Не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18:21-22). Це означає 490 разів! І після цього Христос розповів про одного царя, який вирішив з’ясувати рахунки зі своїми рабами. Один з них був винен йому десять тисяч талантів, ця сума дорівнює нині приблизно 18-ти мільйонам американських доларів. Це приголомшлива кількість грошей! Раб той не мав таких грошей і почав благати царя, щоб він відстрочив йому борг. І государ змилосердився над ним і відпустив йому увесь борг його. Зверніть увагу, як вчинив цей прощений раб. Один з його товаришів був винен йому сто динаріїв – це приблизно 25 доларів; знайшовши його, він узяв його за горло і почав душити. А той благав: «Потерпи мені, і все віддам тобі», – але він не захотів чекати і посадив його у в’язницю до повернення їм останньої копійчини.
Що хотів сказати Христос цією притчею? Він вказує, який великий борг прощений кожному з нас у порівнянні з тим боргом, який, можливо, винен нам наш брат. «Петро, – каже Господь, – якщо тобі і доведеться прощати твого брата Андрія усі 490 разів на день, то це ніщо в порівнянні з тим боргом, який простив тобі Отець твій Небесний». Тому, коли я благаю: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», то цим показую, що я прощений.
Зверніть увагу, тут не сказано про те, що наше прощення інших людей є основою Божого прощення нас самих. Бог прощає нас не за якимись нашими заслугами. Але як тут сказано? «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Наше прощення провин з боку винних проти нас служить лише видимим вираженням того, що ми самі прощені Богом, причому нам відпущена занадто велика провина. Тому ці слова можуть виражати не умову, а доказ нашого синового статусу, який ми маємо в Христовому прощенні на хресті. Якщо ми вважаємо, що наші гріхи прощені Богом, а самі відмовляємо в прощенні іншим людям, що згрішили перед нами, тоді ми ніколи самі не пережили прощення. Той, хто знає, що прощений і обмитий кров’ю Ісуса Христа, повинен прощати інших. Він інакше не може вчинити. Ми повинні зробити висновок, якщо ми відмовляємо в прощенні іншим, то самі ніколи не будемо прощенні: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Улюблені, замисліться, який величезний гріх, яку жахливу провину простив нам Господь! І як же після цього ми сміємо живити ненависть і не простити тому, хто згрішив проти нас! Проте, чи умова це або ж ні нашого власного прощення? Зверніть увагу, яке значення Господь надає необхідності прощення з нашого боку. Відразу ж після цієї молитви Христос додає слова: «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6:14,15).
Це все ж мало схоже на нагадування Богові про те, що ми Його діти. Він це знає добре. Та і виразити цю думку можна було трохи інакше, якщо саме вона в цих словах була б виражена. Тут же йдеться про умову нашого прощення Богом, а отже, і спасіння. Я не вірю в те, що в Бога є одне прощення для спасіння, а друге для освячення, одне для грішника, а друге для врятованого. Освячення і спасіння тісно взаємозв’язані одне з одним, оскільки спасіння є початком і основою освячення. Тому якщо Бог не простить нам, вже врятованим людям, якісь наші провини перед Ним тільки через те, що ми не бажаємо простити винного перед нами, ми не маємо права бути упевненими в нашому спасінні, навіть якщо провадимо зовні бездоганне життя.
Подивіться, що зробив зі своїм нещодавно прощеним рабом цей цар, коли дізнався про його небажання простити своєму боржникові. «Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе? І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу» (Мф. 18:32-34). Цар відправив його до темниці, бо його справи свідчили про те, що він не побажав жити по благодаті, хоча і прийняв її. Мати переваги благодаті може лише той, хто покладає на себе і її відповідальність. Злопам’ятний раб не побажав уподібнитися своєму хазяїну, попри те, що саме це від нього і очікувалося.
Проте, чи можливо поєднати умовність і Божий дар рятівного прощення? Цілком, оскільки умова може і не бути достатньою для заробляння спасіння, як, наприклад, справи. Заслуга – це та нагорода, яка дається з обво’язку, а не з любові. Пам’ятаєте той випадок, коли Ісус відправив сліпонародженого до купальні, щоб він промив очі свої водою і став бачити (Ін. 9:1-7)? Але чи означало це те, що таким вчинком ця людина заслужила собі зцілення? Чи міг цей сліпий, прозрівши, вигукнути: «Це моя власна заслуга, тому що, якби я не зробив те, що від мене очікувалося, я б не зцілився»? Звісно, що ні, бо не всяка умова може виступати в ролі способу спасіння. Божий шлях спасіння – це тільки Кров Господа нашого Ісуса Христа. А те, що очікується від нас, лише не дозволяє зловжити людям Божим даром прощення, бо багато хто любить отримувати дари, абсолютно нехтуючи ними, бо фактично не потребують їх. Бог бажає дарувати Своє спасіння в руки людей, які потребують його, які і цінуватимуть його завжди. От чому Новий Завіт визначає нам умови для нашого спасіння, у ролі яких виступають лише два: покаяння і віра.
Але, запитає хтось: «Звідки ми можемо знати, що умов спасіння тільки два?» Бо коли Апостол Павло прощався з ефеськими пресвітерами, він сказав про це: «Я не пропустив нічого корисного, про що вам не проповідував би і чого не навчав би вас прилюдно і по домах, проповідуючи юдеям і еллінам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа» (Діян. 20:20-21). Чи звернули ви увагу, що він нічого не упустив у своїй проповіді рятівного Євангелія? Про це ж він говорить і трохи нижче: «Тому свідчу вам у нинішній день, що чистий я від крови усіх, бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу» (Діян. 20:26-27).
Отже уся «воля Божа» полягає в тому, що наша довіра Йому і відчуття провини є усе, що очікується від нас для того, щоб отримати Боже прощення і любов. Чи важко це виконати? Я не думаю. І ти, дорогий друже, якщо ти ще не зробив цього, можеш отримати прощення своїх гріхів і життя вічне прямо зараз, у цю саму хвилину. Для цього ти повинен, звичайно ж, відмовитися від будь-якого іншого способу життя, окрім життя по благодаті, а значить, і життя прощення інших. Можна сказати, що уміння прощати інших є вираження нашого власного покаяння, незалежно, хто його підносить Богові.
Мій друже, це дуже серйозне питання! Якщо ти не готовий простити, то ти не маєш права просити собі прощення! Прощення мого брата є умовою для мене, чада Божого, просити вибачення в Бога. Немає нічого дорогоціннішого для Бога і ненависнішого дияволом, як наша готовність прощати.
Від того, як виглядаємо ми в цьому питанні, дорогі брати і сестри, залежить те, чи перемагає справа Божа в нашому житті чи зазнає поразку. Чому сучасна церква така слабка духовно? Чи не від того, що в серцях дітей Божих таїться гіркота, злість, помста і недружелюбність? Цей найбільший злочин, що коїться в середовищі вірних. Є вірні, які беруть участь у Трапезі Господній, але роками не розмовляють один з одним. Улюблені, сповідуємо сьогодні цей гріх Господові, щоб молитви наші мали доступ до трону благодаті: «Отче наш, прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Прости від серця братові твоєму, щоб не дати приводу ворогові завдати збитку справі Божій. Пам’ятай, коли ти прощаєш іншого, ти даєш Богові можливість вилити рясно Свої благословення на тебе.
