Прощення гріхів, дорогі друзі, це найбільше чудо з чудес. Кінець кінцем, суттю усього Євангелія є прощення гріхів. Для чого прийшов Христос на цю землю і чому помер Він на Голгофському хресті? Для того, щоб зробити можливим твоє і моє прощення. Без прощення наших гріхів ми не мали б доступу до Бога, ми не могли б наслідувати життя вічне, коротше кажучи, без прощення гріхів ми були б приречені на вічну загибель. Тому бути прощеним є найбільшим благословенням, яке людина може отримати. «Блаженні, кому прощено беззаконня і чиї гріхи покрито. Блажен муж, якому Господь не поставить у провину гріха!» – як вигукує псаломщик (Пс. 31:1-2). Саме цим християнство відрізняється від усіх інших релігій і вчень: воно гарантує повне і абсолютне прощення усіх гріхів! Усі пророки, свідчить Слово Боже, передбачали те, «що всякий, хто вірує в Нього‚ одержить відпущення гріхів іменем Його» (Діян. 10:43), а в іншому місці Павло каже: «Нехай буде відомо вам, мужі-браття, що заради Нього вам сповіщається відпущення гріхів» (Діян. 13:38).
У молитві «Отче наш» Господь не випустив з уваги цю важливу істину, але нагадує нам про необхідність просити про прощення гріхів: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Це друге прохання. Перше була про насущний хліб, а друге – про прощення гріхів.
Як не дивно, але є люди, які взагалі заперечують цю молитву і особливо ту її частину, яка говорить про необхідність просити вибачення гріхів. Наприклад, одні кажуть, що немає потреби просити про прощення, бо ми вже одного разу і назавжди виправдалися перед Богом вірою в Ісуса Христа. Але що означає виправдання згідно з вченням Євангелія? Це означає, що Бог оголошує грішника праведним через заслуги його Заступника, Ісуса Христа. Але це не означає, що грішник стає праведним у тому сенсі, що він більше не в змозі грішити. Так, Бог грішникові ставить праведність Ісуса Христа, якщо він вірою прийняв Його як свого Спасителя, але він проте здатен грішити.
Виправдання – це лише юридичний статус, але не фактичний стан праведності. Ставлення нам праведності Христової і наділення нас праведністю Христовою – два різні результати спокутування Христового. Першим ми отримуємо спасіння в момент нашого увірування, а другим – починаємо процес нашого преображення в образ Ісуса Христа Його силою. Тому, просячи про прощення наших гріхів, ми не просимо нового спасіння, яке вже маємо, а прагнемо уподібнитися Христу в процесі нашого особистого освячення. Я думаю, що і Закхей, став дитям Авраамовим, виконав свою обіцянку відшкодувати заподіяне людям зло, хоча і зробив це не для отримання спасіння, а на знак вдячності Богові, повністю корячись Його волі. І хоча Закхей у той радісний момент свого прощення і примирення з Богом ще не встиг зробити нічого з того, що обіцяв, проте саме його щире бажання почати жити за Божими законами дозволило йому бути виправданим перед Богом. Присвячення серця завжди передує спасінню, а справа освячення зайнята оновленням наших вчинків і зовнішнього способу життя, частиною якого і є щоденне покаяння в тому, у чому ми ще не встигли виправитися.
Але є ще одна думка, згідно з якою віруючі люди нібито не повинні просити вибачення – через те, що вони в Христі сталі досконалими, а їх гріховна природа (чи «стара людина») була повністю викоренена при їх відродженні. Їм не треба сповідувати гріхи, бо вони їх тепер просто не мають. Але це уявлення є явною помилкою, що виходить з незнання Священного Писання. У такому випадку, навіщо Христос учить нас просити про прощення: «Прости нам провини наші»? У такому разі це прохання слід викреслити з «Молитви Господньої» і сказати, що Христос помилився.
Уся біда в тому, що деякі недосвідчені християни часто беруть окремі місця із Слова Божого і зводять на них свої теорії без зв’язку з іншими текстами Писання. Вони не розглядають свій предмет інтересу у світлі усього Священного Писання. У цій молитві Господь взагалі не говорить про виправдання, це не молитва грішника, що пробудився. Ця молитва належить повноцінному чаду Божому, вже виправданій душі, людині, яка пережила народження згори, бо вона починається словами «Отче наш», а грішник не має права приходити до Бога як до свого Отця. Бог йому зовсім не Отець. Він – Отець тільки тим, які зріднилися з Ним вірою в Його Сина, Ісуса Христа. Отже, ця молитва належить тільки тим, які на основі Христового виправдання можуть сказати: «Отче наш», і тільки такі можуть просити: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».
Бачите, щоб зрозуміти будь-яке місце у Священному Писанні, наскільки важливо в першу чергу звернути увагу на те, до кого конкретно звернений цей уривок. «Молитва Господня» дана не грішникові, а чаду Божому. Чи помітили ви, як Спаситель в алегоричній формі, на прикладі обмивання ніг, показав Своїм учням необхідність щоденного очищення? Цей приклад був даний не грішникам, але учням, послідовникам Христовим. Душі Апостолів були вже обмиті вірою в Ісуса Христа, гріх їх Христос узяв на Себе, вірою в Нього вони вже спокуті і виправдані, але на них, як на подорожніх після запорошеної дороги, були «повсякденні забруднення» і тому вони потребували постійного обмивання.
Пам’ятаєте, коли Петро вигукнув Христу: «Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову», – тоді Христос йому відповів: «Вмитому треба тільки ноги обмити, бо увесь чистий» (Ін. 13:9-10).
Є одне єдине обмивання усієї людини – це виправдання, яке вона отримує за вірою в Ісуса Христа, але, будучи вже виправданою і ходячи «запорошеними дорогами» цього світу, вона цим самим постійно оскверняється і потребує багатократного обмивання. Хоча ми прощені і наш гріх покритий кров’ю Агнця, проте ми потребуємо прощення наших поточних гріхів.
Як ясно про це пише Апостол Іоанн у своєму Першому посланні! Зверніть увагу, кому ж він адресує це послання. Невідродженим грішникам? Ні. Читайте уважно – і ви виявите, що його послання цілком звернене до дітей Божих. І що він каже їм? «Якщо кажемо, що не маємо гріха, – обманюємо самих себе, і правди немає в нас» (1Ін. 1:8). Що може бути ясніше? І далі: «Коли сповідаємо гріхи наші (зверніть увагу, що він має на увазі і самого себе), то Він (тобто Бог), будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди» (1Ін. 1:9). І те, що він вже сказав до цього, повторює ще раз, щоб ніхто не помилився: «Коли кажемо, що ми не згрішили, то представляємо Його неправдомовним і слова Його немає в нас» (1Ін. 1:10). Бог залишається «вірним і праведним» і після нашого виправдання і спасіння, тому Він і розраховує на наш послух Йому в образі поведінки (освячення) і в образі мислення (покаяння і сповідання). Тому Іоанн каже на початку наступного розділу, що ми покликані не грішити, але якщо раптом і згрішимо, повинні негайно сповідувати свій гріх і відновити своє первинне виправдання.
Отже, Іоанн пише вірним, щоб вони сповідували гріхи свої, а Христос учив вірних молитися: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Можна сказати, що чим ближче ми до Господа, тим величезніше і жахливіше здасться нам гріховність нашого серця. Людина, яка не бачить мерзенності і осквернення свого серця, або ніколи не була відроджена, або, як каже Апостол Петро, «сліпий, закрив очі, забув про очищення давніх гріхів своїх» (2Пет. 1:9). Забути про прощення своїх колишніх гріхів, тобто забути про голгофську Жертву, може тільки відступник від віри. Але якщо Петро виділяє тут «давні» гріхи, то, мабуть, є і «справжні» гріхи, про прощення яких така людина тим більше не пам’ятає.
Але є ще і така думка відносно цієї молитви і Нагорної проповіді в цілому. Вона, мовляв, дана не для церкви, а стосується лише майбутнього часу тисячолітнього царства, тобто царства Ізраїлю, яке буде відновлене Христом після Його пришестя. Тому прибічники цього погляду стверджують, що християни не повинні використовувати цю молитву. Крім того, стверджують вони, ніде в цій молитві не сказано, що треба просити із словами «в ім’я Ісуса Христа», а також нічого не згадується про спокутування. Але ми маємо усі підстави вважати ці аргументи безпідставними. У притчі про блудного сина теж не згадане ні ім’я Христове, ні спокутування, проте чи означає це те, що ми повинні нею нехтувати?
Вникніть в основний сенс притчі про блудного сина – і ви переконаєтеся, що вона неможлива без спокутування, а спокутування немислиме без смерті Христової, так що в цій притчі мається на увазі одне і друге. Просто простити блудного сина не можна, потрібні для цього якісь підстави і ціна. Чи можна побачити в цій історії ціну, яку сплатив батько за гріхи сина? Безумовно, це не лише пущені за вітром гроші, але, передусім, та ганьба, яку переніс батько з боку, звичайно ж, нерозуміючих цієї любові людей. Для них це було божевілля, бо євреї ненавиділи дітей, які не захотіли доглядати своїх батьків до самої їх смерті. Чи це не доказ думки про спокутування, даної в цій розповіді?
Подібне можна сказати і про молитву Господню: прохання про прощення нездійснене без спокутної смерті Ісуса Христа. Молитва Господня від початку до кінця заснована на спокутуванні, здійсненому Христом. Скажіть, як міг би хтось сказати: «Отче наш», якщо він не народився від Бога вірою в Ісуса Христа? З іншого боку, той же євангеліст Матфей, який записав для нас «Молитву Господню», пише: «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мф. 20:28). Хіба тут немає вчення про спокутування?
Думка про те, що в усіх чотирьох Євангеліях ніби не простежується думка про спокутування є результат впливу на церкву наших днів ліберального богослов’я, що повністю заперечує доктрину спокутування. Усі чотири Євангелія звернені до вірних, проте оскільки вони описують справжні Христові слова, звернені до Його сучасників-євреїв, вони носять на собі відбиток «перехідного періоду» між засудженням Ізраїлю за його невіру і створенням на його уламках церкви. Увесь Новий Завіт є цілісне євангельське вчення, яке не можна розірвати на частини. Христос прийшов спокутувати гріхи людей, і ми бачили, як Він це вже почав робити, бо Він вже тоді розглядав Себе як Божого «Агнця, призначеного ще раніше створення світу, але явленого останнім часом для вас» (1Пет. 1:19-20).
Але що можна сказати на заперечення про те, що ця молитва стосується тільки євреїв, сучасників Христових і її дія перервана періодом церкви або часом благодаті, а отже, вона знову належатиме їм, коли буде відновлене їх царство? Допустимо, що це дійсно так. Але скажіть, хіба для єврея існує інший шлях до Бога, ніж для язичника? Невже єврей буде прощений на підставі виконання закону? Значить, Бог чинить з однією людиною по одному, а з другою – інакше? От що каже із цього приводу Писання: «…нема різниці між юдеєм та елліном, бо один Господь у всіх, багатий для всіх, хто прикликає Його» (Рим. 10:12).
Але хіба це питання не стояло в першоапостольській церкві? Стояло, і Лука описує це в п’ятнадцятому розділі книги Діянь святих Апостолів. Що ж вирішили Апостоли, коли ті, що «тримались юдейських передань» хотіли обрізувати язичників? Чи вирішили вони зробити два народи Божих? Ні, але Петро сказав: «Серцезнавець Бог засвідчив їм (язичникам) давши їм Духа Святого, як і нам (євреям); і не поклав ніякої різниці між нами і ними, вірою очистивши серця їхні… Але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, як і вони» (Діян. 15:8, 9 і 11).
Павло також каже, що законом ніхто не виправдається перед Богом, бо всі згрішили і позбавлені слави Божої. У Бога немає двох шляхів спасіння і двох народів. Весь світ лежить у злі і винен перед Богом, і тому в якому б столітті людина не жила і хто б вона не була за тілом, вона може отримати прощення в Бога тільки через спокутну смерть Ісуса Христа. Бог не може прийняти людину інакше, як через Сина Свого Ісуса Христа, і ніхто не приходить до Отця, як тільки через Христа.
