Перша частина молитви Господньої повністю присвячена прославлянню Бога: «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі…» Скільки б ми не підкреслювали цю важливу істину про те, що кожна наша молитва має починатися прославлянням Бога, цього ніколи не буде надто багато. Якщо ми бажаємо мати благословення Боже і прагнемо до того, щоб наші молитви мали успіх, тоді необхідно дотримуватися саме цього, Христом встановленого порядку: надавати перше місце Богові поклонінням Йому, вихваляючи і прославляючи Його.
Але наскільки природно для людини робити якраз навпаки: ставити свої особисті потреби на перше місце в молитві. Звичайно, сказане не означає, що ми не повинні в молитві викладати свою тяжкість і потреби перед Богом. Навпаки, Апостол Павло каже: «Завжди в молитві та проханні… відкривайте свої бажання перед Богом». Але ви зауважили мною опущене слово? Найголовніше слово я умисне упустив. Це слово – «з подякою».
Так, ми повинні приходити до Бога зі всякою своєю нуждою, але додавати до неї вдячність: «Не турбуйтесь ні про що, але завжди в молитві та проханні з подякою відкривайте свої бажання перед Богом». (Фил. 4:6)
Друга частина молитви Господньої убачає саме ці наші потреби, розглядаючи які не випускатимемо з уваги Божий порядок: спочатку – Бог, а потім – ми. Отже, друга половина молитви Господньої, яка містить у собі три певні прохання, включає усі елементарні потреби людини: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні; І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».
У ці слова молитви «Отче наш» Господь включив усі потреби дітей Божих. Тут і наші фізичні потреби, і потреби нашої душі, і нашого духу, тобто основні потреби усього людського єства – духу, душі і тіла.
Дійсно, чим більше вникаєш і поглиблюєшся в цю дивну молитву Господню, тим більше дивуєшся і вражаєшся її глибині і широті. У ній нічого не упущено, усе в ній передбачено. Дяка Господові!
Вникаючи в зміст цих трьох прохань, ви виявите, що з кожним з них християнин стикається щодня. Також всяке дитя Боже має справу з Богом, з людиною і з дияволом. Усі без виключення Божі люди щодня мають справу з нашим Небесним Отцем, щодня ми перебуваємо в зіткненні з різними людьми, і немає такого дня, коли б чадо Боже не зустрічалося з ворогом своєї душі, сатаною.
Отже, друга половина молитви, якої навчив нас Господь, стосується трьох сфер нашого життя. Наше життя тут, на землі, залежить від насущного хліба, прощення гріхів і захисту від усього того, що могло б втягнути нас у гріх. Ніщо в усій Біблії не вказує так ясно і конкретно на нашу залежність від Бога, як ці три прохання. Тому ніщо не важливе в людському житті так, як знання того, що Бог – наш Отець. Якби ми знали Бога як нашого дбайливого Отця, то усі наші проблеми були б вирішені. Подібно до того, як мале дитя цілком залежить від своїх батьків, так і чадо Боже залежить від Небесного Отця в усіх своїх потребах.
Тепер приступимо до першого прохання цієї частини молитви. Воно стосується питання підтримки нашого існування – як фізичного, так і духовного. «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Це молитва про наполегливу потребу людини. Без хліба людина жити не може, і цей важливий момент передбачений у «Молитві Господній». Проте ми не повинні думати, що це прохання стосується тільки хліба, оскільки вона включає усі наші фізичні потреби. Але слід додати, що це прохання не можна обмежити тільки потребою в тілесному харчуванні, у нього включена і необхідність духовного хліба, але про це ми говоритимемо далі.
Дорогі друзі, хіба це не дивно, що Бог, всемогутній Творець неба і землі, Той, Який тримає усе словом сили Своєї, Бог, в Якого «народи – як крапля з відра, і вважаються як порошинка на терезах» (Іс. 40:15), так зацікавлений твоїм і моїм життям, що передбачає задоволення навіть таких повсякденних потреб, як насичення хлібом. Проте так каже Біблія про нашого Бога. Він навіть підраховує кількість небесних птахів, піклуючись про них так, що жоден з них не впаде на землю без Його волі. Писання говорить також про те, що Ангели Божі перерахують кожну волосину на нашій голові. О, якби ми могли осягнути цю чудову істину, що Бог всесвіту зацікавлений кожною нашою нуждою, незалежно від того, чи стосується вона нашого фізичного чи духовного життя! Навіть щонайменша деталь мого життя входить у сферу Його турботи. Слава і дяка Йому!
Але мені здається, я чую чиєсь заперечення. Якщо Господь нас учив висловлювати Йому наші потреби, просити в Нього про насущний хліб, то чому перед цією молитвою Він каже: «А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть. Не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього» (Мф. 6:7,8). Іншими словами, якщо Бог знає наші потреби ще до того, як ми починаємо молитися, то навіщо взагалі щось просити в Нього? Навіщо говорити Йому про те, що Він вже знає?
Це питання якраз і приводить нас до самої суті молитви. Сенс молитви не в тому, що ми нібито інформуємо Бога про щось, Йому невідоме. Ні, справжня мета молитви – привести нас у спілкування з Богом так, щоб ми постійно усвідомлювали свою залежність від Нього.
Зверніть увагу – молитися ми повинні завжди, постійно, щодня: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» – не на завтрашній день, але на сьогоднішній. Це означає, що я повинен щодня молитися про свої потреби, попри те, що Христос у тому ж розділі каже, що «знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому». Бог не дає нам усе в одну мить. Це було б дуже небезпечно для нас, якби Господь вчинив би так з нами.
Що б сталося у такому випадку? Використовуючи запасені про запас дари, ми з часом забули б Подателя, Бога нашого. Для Бога важливе спілкування з нами, що виходить за рамки одних тільки фізичних прохань, але щоденне наше прохання демонструє Божу владу відповідати нам на цю потребу в найрізноманітніших обставинах нашого життя. Але найдивовижнішим у наших стосунках з Богом є те, що Він взагалі хоче мати якесь спілкування з пропащою і постійно нужденною людиною. Бог хоче бути нашим Отцем, щоб ми, як Його діти, приходили до Нього і викладали свої потреби перед Ним. Він шукає нашого спілкування! Хіба це не дивовижно?
Подумайте, які образи завдала би вам як батькам ваша дитина, якби тільки користувалася вашими дарами, абсолютно нехтуючи вами самими! Кожен батько любить, коли його дитина приходить до нього для того, щоб розділити з ним спілкування. Так і наш Господь: Він жадає чути наш голос. Уся Біблія говорить про шукаючого Бога, про Бога, Який прагне спілкування зі Своїм вищим творінням – людиною. Якими слабкими, немічними і недосконалими не були б наші молитви, вони є солодкою музикою для нашого Бога. Чи знайдете ви хоч одне місце в Писанні, де Господь скаржиться на те, що ми Йому набридаємо нашими молитвами? Чи казав Він колись: «Йди від Мене геть, ти стомлюєш Мене своїми криками»? Чи відчував ти щось подібне?
Згадай, чи казав Він тобі хоч один раз: «Вухо Моє обважніло для того, щоб чути, і рука Моя скоротилася, щоб рятувати»? Ні і ще раз ні! Від самого початку і до кінця Біблії постійно чутний Божий заклик до молитви. «Він помилує тебе, за голосом волання твого, і як тільки почує його, відповість тобі» (Іс. 30:19), – так каже наш Бог вустами пророка Ісаї. Слава і дяка Йому! Будемо вічно вдячними Богові, що ніде Він не каже: «Марно шукаєте Мене» (Іс. 45:19). Ви запитаєте: чому Бог хоче нашого спілкування, наших молитов? Бо Він є Бог любові. Він любить нас і, хоча Він знає наші потреби, Йому дорогоцінний наш крик, наше прохання про хліб насущний.
Нам слід підкреслити ще один аспект молитви, що пояснює, чому Господь бажає, щоб ми зверталися до Нього з нашими проханнями. Це необхідно для того, щоб ми визнавали нашу повну залежність від Нього, включаючи щоденне харчування. Саме Бог не допускає різним випадковим причинам позбавляти нас хліба, тому наше життя цілком перебуває в Його руках.
Проте, незважаючи на це, як же любить хвалитися і гордитися своїми досягненнями людина! З цієї причини Бог вимушений був не раз утримувати Своє благословення над урожаєм, таким шляхом реагуючи на те, що людина підняла свою горду голову проти Нього. У Божій руці дихання кожного з нас, і давайте ніколи не забувати того, що гордість і залежність несумісні поняття. Хто ти, людино, що осмілюєшся перечити Всемогутньому Богові і твоєму Творцеві? Віддай Йому славу, щоб Він не прогнівався і щоб не загинути тобі в дорозі твоїй.
Але зверніть увагу, що хоча, як ми сказали, Бог не дає нам усього відразу, проте Він завжди дає більше, ніж ми просили. Досить навести лише один приклад з тих, якими рясніє Біблія. Ви пам’ятаєте, коли Спасителеві принесли розслабленого, щоб Він його зцілив? Що сказав йому Христос? «Дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!» (Мф. 9:2).
Але ж цього він не просив, чи не так? Таким чином Бог дає нам краще, ніж те, про що ми благаємо. Бог дав цій людині те, що вона просила, а також більше того. Те, що було найкращим – прощення гріхів – вона взагалі не просила, але отримала його в першу чергу. Чи не спонукає цим нас Господь всякий раз приходити до Нього з різними нашими проханнями?
Проте я не думаю, що прохання про насущний хліб включає тільки хліб фізичний. Поза всяким сумнівом, коли Господь учив нас просити: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні», Він мав на увазі добробут людини як у фізичному, так і в духовному розумінні. Так, ми залежні від Нього як у фізичній, так і в духовній сферах нашого життя, бо «не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4:4). Ці слова Ісуса Христа не означають, що людина має жити без хліба, навпаки, хліб потрібен, і тому Христос нас учить просити в Бога хліб насущний. Але є «хліб» і для нашої духовної людини – це Слово Боже, «всяке слово, що виходить з вуст Божих». Людина складається не просто з матерії, вона – не лише плоть, але також і дух. Людина має безсмертну душу, і ця її вічна душа потребує свого живлення.
Ісус Христос, Який Сам є Словом Божим, сказав: «Я є хліб життя» (Ін. 6:48). «Хто їсть цей хліб, житиме вічно!» (6:51). Без Христа людина духовно мертва, і тільки тоді вона дійсно жива буде, коли прийме цей Хліб Життя. Тому Господь має на увазі як фізичний, так і духовний хліб. З Його благодатних рук ми отримуємо усе, чого потребуємо, бо «від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя» (2Пет. 1:3). Тому цю молитву не сміє вимовляти той, хто своєю поведінкою або вустами говорить, що він добув свій хліб, завдяки своїй власній здібності, силі і мудрості.
Але тут слід зазначити ще одну дуже важливу істину. Ви, очевидно, звернули увагу на те, що тут займенник першої особи спожитий скрізь у множині: «Отче наш… хліб наш… дай нам… прости нам провини наші… ми прощаємо винуватцям нашим… не введи нас… визволи нас…». Дев’ять разів згаданий займенник першої особи в множині – і жодного разу в єдиному?! У «Молитві Господній» жодного разу не сказано «дай мені», але тільки «дай нам». Що це означає?
Те, що ми ніколи не буваємо самотніми, коли приходимо з цією молитвою до Бога. Коли ми просимо про хліб насущний, ми повинні пам’ятати не лише про самих себе. Не лише про свій хліб я маю молитися, але і про потребу брата мого. Скільки голодуючих і стражденних людей є в цьому світі! Скільки є братів і сестер так само, як і я, що спокуті кров’ю Ісуса, які не мають того, що маю я. Що вартує моя віра, якщо я можу лише сказати стражденному братові, що перебуває поряд зі мною, або сестрі: «Йди із миром, грійся і їжте», але так і не виявивши своєї турботи на ділі. Слово Боже каже: «Пам’ятайте в’язнів, ніби і ви з ними були в кайданах, і тих‚ хто страждає, бо й самі знаходитесь у тілі» (Євр. 13:3). Займенником «ми» і «наші» Христос нагадує нам включати в об’єм наших молитов усіх голодуючих і стражденних людей світу цього.
Яким дивним прикладом у цьому є наш чудовий Господь! Пам’ятайте, як на Голгофському хресті, спливаючи кров’ю і перебуваючи в невимовних муках і агонії, Він молився за нас: «Прости їм, бо не відають, що чинять». У момент таких пекельних нападок і мук Він молився за нас, грішників.
Так, Він прийшов віднайти, врятувати і відновити спілкування грішника з Богом. Наскільки невимірна любов Христова, хто може її осягнути?! Який дивний привід для тебе, мій друже, щоб повірити в те, що Бог тебе любить і бажає спілкування з тобою.
Але воно стане повноцінним тільки тоді, коли ти покаянням і вірою в Ісуса Христа приймеш Його прощення. Якщо ти це зробиш, то зможеш з радістю приєднатися до молитви Господньої і разом з сотнями, тисячами і мільйонами душ, що спокуті, сказати: «Отче наш!»
Якщо Він ще не твій особистий Отець, то чом би тобі не зріднитися з Ним вічними узами любові вірою в Сина Його, Господа Ісуса Христа?! «Того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть», – каже Христос.
