Моєму другу Ричарду, який як і раніше вважає Книгу Йова найчеснішою частиною Біблії, її кінцівка здається майже недоречною. «Я рад за Йова, бо йому особисто з’явився Сам Бог. Це саме те, чого я просив довгі роки. Але оскільки Бог не відвідав мене, яким чином Йов допомагає мені вирішити мої проблеми?»
Я думаю, що Ричард вказав на одну важливу розмежувальну рису віри. У певному значенні, наші дні на землі нагадують життя Йова до того, як Бог прийшов до нього в бурі. Ми теж живемо серед натяків і відгомонів, і деякі з них виступають проти могутнього, люблячого Бога. І ми так само повинні вправлятися у вірі, не маючи визначеності.
Ричард лягав ниць на дерев’яну підлогу у своїй квартирі і благав Бога «явити» Себе, роблячи ставку усієї своєї віри на Божу готовність зробити крок у видимий світ, як Він це зробив для Йова. І Ричард програв цю ставку. Чесно кажучи, я сумніваюся, що Бог взагалі почуває Себе «зобов’язаним» щось доводити. Він багато разів робив це в Старому Заповіті і поставив крапку в особі Ісуса. Якого ще втілення ми вимагаємо?
Я говорю це з величезною обережністю, але підозрюю, що за лютим, наполегливим бажанням побачити диво – нехай навіть фізичне зцілення – іноді ховається не надлишок, а брак віри. Молитви, подібні до благань Ричарда, висувають Богові умови. Коли ми пристрасно бажаємо отримати надприродне рішення проблеми, чи не ставимо ми свою вірність Богові в залежність від того, покаже Він ще щось у видимому світі, чи ні?
Вимагаючи від Бога видимих доказів, ми можемо запросто приготувати шлях до стійкого стану розчарування. Істинна віра не стільки намагається схилити Бога до виконання нашої волі, скільки проявляє готовність виконати Його волю. Досліджуючи Біблію, я був приголомшений тим, наскільки мале число святих переживало щось подібне до драматичної зустрічі Йова з Богом. Усі інші реагували на Божу прихованість не вимогами до Нього явити Себе, а тим, що продовжували діяти з вірою в Бога, Який залишався прихованим. У Євреїв 11 вірно підмічено, що гіганти віри «повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали».
З книги «Розчарування в Богові»
