Для чого створена людина? До чого вона покликана? Багато філософів ламають голови над питанням про сенс людського життя і безрезультатно. Біблія ж дає нам чітку відповідь: «Чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу», «щоб у всьому прославлявся Бог Ісусом Христом. Йому ж слава і влада на віки віків» (1Кор. 10:31 і 1Пет. 4:11). Так, друзі, для того ми тут, на землі, щоб прославити Бога. Це перша і головна причина. Як високо художня картина прославляє свого автора, так само людина покликана прославити свого Творця.
Для чого Ісус Христос, Син Божий, утілившись у людське тіло, зійшов з небесної слави на нашу грішну землю? У чому полягала головна і найважливіша причина Його з’яви серед роду людського? І Він прийшов для того, щоб прославити Свого Отця. Він не шукав Своєї слави, а слави того, Хто послав Його. У Своїй первосвященицькій молитві Він каже: «Я прославив Тебе на землі» (Ін. 17:4). Не можна читати Євангеліє і не помітити, що первинним бажанням Його серця було завжди і в усьому прославити Свого Отця. І прошу зауважити, що не друге, не третє і не останнє, але найперше прохання в «Молитві Господній», якою Христос учив нас молитися, відноситься до прославляння Бога. «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє». Саме в цьому проханні виражено значення того, щоб Бог був прославлений.
Отже, переважаючим прагненням нашого серця має бути прославляння Бога усім нашим життям. Молитвою «Отче наш» Господь нам каже, щоб молитви наші завжди починалися і мотивувалися цим єдиним бажанням: щоб Бог прославився завжди і в усьому. Так само молиться і псаломщик: «Величайте Господа зі мною, і прославмо ім’я Його всі вкупі» (Пс. 33:4).
Тому прославляння Бога має стояти на першому місці в нашому житті і в наших молитвах. Якою б не була відчайдушною наша потреба або наскільки важкими не були б наші обставини, це зовсім не змінює встановлений Богом порядок молитви. Також Господь не закликає нас починати нашу молитву славослів’ям тільки тоді, коли ми розташовані славити Його. Ні, але в будь-який час і за найрізноманітніших обставин ми повинні знайти в собі сили почати свою молитву із слів: «Нехай святиться ім’я Твоє!»
Улюблені, якщо ми бажаємо мати благословення Божі постійно і хочемо, щоб наші молитви були завжди ефективними, тоді нам необхідно дотримуватися цього порядку, почавши свою молитву з поклоніння, вихваляння і прославляння нашого Бога. У кожній своїй молитві ми повинні виразити суть слів: «Нехай святиться ім’я Твоє». Перед тим, як сказати щось про себе або повідати про свої потреби Господові, ми зобов’язані попросити в Нього, щоб ім’я Його було звеличене і на землі, як на небі. У цьому полягає наше первинне завдання.
Для ілюстрації цієї істини я хочу навести один біблійний приклад із Старого Завіту. Про цей випадок ми читаємо в 21-му розділі Першої книги Хронік. Царю Давиду було велено побудувати жертовника Богові на току одного Орни ієвусеянина. Він купує тік в Орни і там приносить жертви Богові. Проте Давиду, який роками шукав відповідне місце для спорудження храму, навіть на думку не могло спасти, що саме ця ділянка, на якій знаходився тік Орни, виявиться Богом призначеним місцем для будівництва храму. І ми побачимо, що воно не випадково було обране Богом.
У далекому минулому ця ділянка землі був присвячена Авраамом справі прославляння Бога. Тут Авраам готовий був принести в жертву Богові свого єдиного сина. Саме це місце, на якому він таким незвичайним чином прославив Господа, стало обраним Богом місцем для будівництва храму. Про що це свідчить нам? Це свідчить нам про те, що коли ми прославляємо Бога, це включається Ним у подальший план реалізації Його святої волі. Наше славослів’я готує дорогу для здійснення Його намірів.
Але зверніть увагу: на цьому місці прославив Бога не лише Авраам, але і нинішній власник його – Орна. Давид, якому доручено було спорудити на току Орни жертовника, пропонує заплатити йому за вартість цієї ділянки. Але от що каже Орна: «Ось я віддаю і волів на всепалення, і молотильні знаряддя на дрова, і пшеницю на приношення; усе це віддаю задарма». Орна, у повному розумінні цього слова, жертвує усім для поклоніння і прославляння Бога. Він не лише готовий подарувати те, що хотів викупити в нього Давид, але понад це він хоче віддати задарма і своїх волів, і молотильні знаряддя, і пшеницю. Усе! Така повна, беззастережна віддача і є жертва свята, благоугодна Богові, що прославляє ім’я Його. Усе пожертвувати Богові, не рахуючись з вартістю, і означає – «нехай святиться ім’я Твоє». Уся праця цього ієвусеянина, усе його надбання, усе його майно, таке необхідне для його подальшого існування і харчування, – усе покладене на Давидів вівтар. «Усе це віддаю я, – каже Орна, – щоб місце це було присвячене Богові».
Таким чином це місце, призначене для будівництва майбутнього храму, було ознаменоване ще одним прославлянням на ньому Бога у вигляді благоугодної Йому жертви. На цьому ж місці через триста років пророк Ісая побачив славу Божу, на ньому же ще через сімсот років немовля Ісус було присвячене Богові, і тут же Марія і Йосиф знайшли Його, дванадцятирічного хлопчика, коли Він розмовляв з учителями Закону Божого. Проте з цього ж місця Христос був вимушений бичем вигнати людей, які перетворили храм Божий, це місце поклоніння Богові, на ринкову площу.
Але дозвольте мені тепер зупинитися трохи і на прославлянні Давида, що сталося на цьому місці. Ця ділянка землі стала місцем прославляння Господа не лише через Авраама і Орну ієвусеянина, але тут приніс свою жертву і цар Давид, історія якої дозволяє нам також отримати декілька повчальних уроків.
Це біблійне оповідання учить нас, передусім, тому, що найзвичайнісіньке місце може стати храмом, коли на ньому прославляється Господь. Тік Орни нічим особливим не відрізнявся: ні величиною, ні красою. Тут лежали два великі камені, пристосованих для подрібнення зерна, і більше ніщо. І проте на цьому місці був зведений незабаром храм.
Так, ти можеш зустріти Бога в будь-якому місці, будь це найубогіша хата, сарай, поле чи ліс. На цьому кам’янистому місці Авраам створив вівтар, і тут Давид поставив жертовника, і обидва освятили його поклонінням Богові. Будь-яке місце, де прославляється Господь, стає святим. Дехто гадає, що Богові поклонятися можна тільки в майстерно споруджених соборах, храмах і церквах, проте ви можете зробити храмом те саме місце, на якому ви зараз перебуваєте, бо там Бог готовий з вами мати зустріч.
Зверніть увагу, що тік Орни був місцем найзвичайнісінької праці – тут молотилося зерно і виготовлялося борошно. І цим Господь нам як би каже: «Я готовий тебе зустріти на будь-якому місці, де ти працюєш і живеш». Кожне місце стає святим, якщо на ньому від щирого серця прославляється Бог. Якщо ви, дорогі друзі, з якоїсь причини ізольовані від спілкування з дітьми Божими і вам не доступний молитовний дім, де б ви могли разом з іншими дітьми Божими славити Господа, ви можете зробити будь-яке відокремлене, затишне місце місцем вашої регулярної зустрічі з Богом. Цим я не хочу сказати, що спілкування з іншими дітьми Божими не потрібне. Навпаки, воно навіть дуже важливе і потрібне для нашого духовного зростання і розвитку, те ж саме слід сказати і про відвідування дому Божого.
Але бувають обставини, що роблять це неможливим. Якщо ти, мій друже, у такому стані, то підбадьорся: ти можеш там, де ти зараз перебуваєш, прославити Бога і мати з Ним повноцінне спілкування. На току Орни ієвусеянина Бог мав зустріч з Давидом. Чи працюєш ти за верстатом або прикутий до ліжка, іншими словами, де б ти не перебував, Господь почує тебе і говоритиме з тобою.
Але важливим є і той факт, що ця територія не просто була звичайним робочим місцем, але вона належала іноплемінникові, ієвусеянину. Це хананейське плем’я було засуджене на загибель унаслідок беззаконня усіх жителів цієї землі. Ієвусеї не належали до ізраїльського товариства і тому не могли мати з ним нічого спільного. І як це не дивно, але ця ділянка, на якій згодом піднявся величний храм Богові, належала проклятому Богом роду хананеїв. Цим Господь показував, що Він «не дивиться на особу, але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому» (Діян. 10:34-35). Бог не зацікавлений у винищуванні грішників, але прагне до того, щоб грішник покаявся і був живий. От чому Бог зустрічає ізраїльського царя не на землі, що належить ізраїльтянинові, а на току ієвусеянина.
Так, храм Божий зведений на землі ієвусеянина. О, скільки це свідчить кожному з нас! Нехай тебе не бентежить, якщо ти, мій друже, не народився в сім’ї вірних і не був вихований у страху Божому. Точно так, як і храм Божий був зведений на току Орни ієвусеянина, чужого обіцянням Божим, так точно Бог готовий перебувати у твоєму серці і зробити тебе Своїм храмом. Ні, мій друже, не народженням від плоті і крові, але народженням згори, від Бога, через віру в Ісуса Христа, стає людина членом сімейства Божого. Дяка Йому!
Але зверніть увагу, що поклоніння Богові має і свою ціну. Навчаючи нас молитися «Отче наш», Господь каже, що ми повинні усі свої потреби і бажання поставити на друге місце, а прославлянню Бога має бути приділене завжди первинне місце в нашому житті. «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє». А прохання про насущний хліб і навіть про прощення гріхів слідує тільки після прославляння: «Нехай святиться ім’я Твоє».
Послухайте, як каже про це псаломщик: «Принеси Богу жертву хвали і виконай перед Всевишнім обітниці твої» і тільки після цього каже: «І призови Мене в день скорботи твоєї, Я спасу тебе, і ти прославиш Мене”» (Пс. 49:14,15). Спочатку – жертва хвали, і лише потім обітниці і прохання.
А автор Послання до Євреїв каже: «Отже, будемо через Нього безустанно приносити Богу жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють ім’я Його» (Євр. 13:15). Так, така жертва угодна Богові, а якщо жертва, то означає, з нею пов’язана і ціна. Орні ієвусеянину вона складала увесь його статок. Ви чули: «Усе це віддаю задарма», – каже він. Він ні з чим не порахувався. Для нього «нехай святиться ім’я Твоє» було на першому місці, а про хліб насущний він навіть і не піклувався!
Аврааму вона коштувала ще дорожче: він так полюбив Бога, що не пощадив єдинородного сина і був готовий віддати його в жертву Йому. Це і є жертва блага, угодна і довершена. Зверніть увагу, що як Орні ієвусеянину, так і Аврааму Бог повернув те, що вони пожертвували Йому, і до того ж з великим надлишком.
Улюблені, скільки б ми не жертвували Богові, ми все ж не можемо перевершити ту міру, якою Він відміряє нам. Чим більше ми жертвуємо, тим більше Бог віддає нам. Чим більше ми Його славимо і дякуємо, тим більше Він наповнює нас благами Своїми, бо дух вдячності заохочує того, хто дає.
Давид не хотів дарма прийняти ділянку землі Орни. «Ні, – каже він Орні, – я хочу купити в тебе (тік) за дійсну ціну, бо не стану я приносити твоєї власности Господу, і не буду приносити у всепалення взятого задарма» (1Хр. 21:24). Давид не побажав приписати собі жертву прославляння Орни, бо в такому разі він би приніс Богові чужий, а не свій дар. Тому відважив Давид Орні за землю шістсот сиклів (що рівнозначно восьми кілограмам) золота.
Звичайно, спасіння Бог дає грішникові даром, але подумайте, скільки воно коштувало Йому – дорогоцінної крові Сина Його. Бог заплатив найбільшу ціну, щоб простити тебе і мене, і як ми можемо віддати Йому менше, ніж нашу хвалу і вдячність?
Подивіться, як оцінила своє прощення жінка, що розбила посудину з миром і злила цей дорогоцінний єлей на голову Спасителя. Вона принесла Христу хвалу і дяку, які їй щось коштували. І Христос не залишив її без нагороди, сказавши про неї найдивовижніші слова, колись сказані про людину: «Вона зробила, що могла…» (Мк. 14:8). Чи може Господь це сказати про мене і про тебе? Коли останній раз ми принесли Богові таку жертву?
Але я не хотів би закінчити цей розділ, не згадавши найголовнішого. Усе досі сказане стосувалося вірних, дітей Божих. На закінчення я хочу сказати декілька слів вам, хто ще не пережив свою зустріч з Богом. Зверніть увагу, що на току здійснена була і інша жертва. На цьому жертовнику лилася кров. Бог зустрів Давида біля жертовника, обагреного кров’ю жертовної тварини. Про що це нам може сказати?
Про те, що сьогодні Бог теж зустрічається з людиною біля кривавого жертовника, але не біля заколених ягнят і волів. Ні, але там, де був заколений раз і назавжди за твою і мою провину дорогоцінний Син Божий, Ісус Христос. Голгофа і є той жертовник, біля якого Бог зустрічається з людиною, і тільки через розіп’ятого і воскреслого Христа має грішник доступ до Бога. Саме тут Бог простягає руку примирення грішникові і приймає його у Своє сімейство.
Іншого шляху до Бога немає, як тільки через Ісуса Христа. І прийнявши Його як свого особистого Спасителя, ти сам станеш храмом Божим. І лише після цього, і тільки в такому випадку Бог прийме твою хвалу. А до тих пір, поки ти не примирився з Богом через Ісуса Христа, Бог не хоче ні твоїх жертв, ні твоїх дарів, ні твоїх добрих справ. Ти повинен спочатку прийняти Його дар, і лише після цього Він прийме твою жертву. Тоді ти можеш спокійно приносити Богові жертву хвали через Ісуса Христа. Пам’ятай, що цей привілей дається тобі лише за заслугами Спасителя. І своїм безперестанним вихвалянням Бога ти дозволиш Йому відкрити для тебе небеса, щоб постійно і з лишком відчувати на собі Його благословення.
Так, улюблені, ми створені для того, щоб життя наше прославляло Бога! Нехай святиться ім’я Твоє! «Все, що дише, нехай хвалить Господа. Алилуя».
