Вникаючи в молитву «Отче наш», я хотів би зупинитися на перших її словах: «Отче наш, що єси на небесах!» Як багато промовляють нам ці слова! Одне важливе правило, яке нам слід завжди пам’ятати, коли ми приходимо до Бога в молитві, це не забувати, з Ким ми маємо справу, до Кого ми приходимо. Пам’ятайте, до Кого ви звертаєтеся – ви прийшли в присутність всемогутнього Бога, Творця неба і землі, Того, Хто наповнює Всесвіт і усе, що в ньому. Так, Він також і наш Отець, якщо ми об’єднані з Ним родинними зв’язками через Його Сина Ісуса Христа. Але в той же час ніколи не забудемо, що Він наш Небесний Отець, і тому ми повинні приходити до Нього в упокорюванні і з благоговінням.
Як часто люди кажуть: «У мене нічого не виходить, я молюся і молюся – і усе безрезультатно. Я залишаюся таким же, яким був до початку молитви, а іноді навіть почуваю себе більш роздратованим після неї». Причиною цьому є те, що в наших молитвах ми неправильно приходимо до Бога. Ми поспішаємо в Божу присутність, думаючи тільки про себе, про свої труднощі і потреби і потім дивуємося, чому молитва стає нам такою обтяжливою. Якби ми молилися правильно, то таке не мало б місця в нашому молитовному житті.
Цієї помилки колись припустився пророк Аввакум. Він проявляє гарячність у своїй молитві, і від початку до кінця вона наповнена скаргами. Аввакум навіть звинувачує Бога в несправедливості. І коли читаєш цю молитву, записану в першому розділі його книги, то мимоволі відчуваєш його дратівливість, нетерпіння і невдоволення. Але з другого розділу ми бачимо, що Аввакум зрозумів свою помилку, оскільки вона починається такими словами: «На варту мою став я і, стоячи на вежі, спостерігав, щоб дізнатися, що скаже Він у мені, і що мені відповідати на скаргу мою?» Коли ж він підійшов до Бога, неспішно, з благоговінням і бажанням дізнатися, що скаже йому Господь, несподівано виявив, що йому немає про що більше скаржитися Богові.
Чи звернемося за прикладом до життя Іова. Чи помічали ви, що упродовж усієї своєї книги Іов говорить більше за всіх? Він просто виправдовується. Йому здається, що Бог вчинив з ним несправедливо, і він, не соромлячись, скаржиться, що не заслужив такого ставлення до себе з боку Божого. Подібно до нього, Аввакум також нестриманий у вираженні своїх образ. Проте до кінця книги в його свідомості відбувається різка зміна, коли Бог починає відкривати йому Свою славу. Але що зробив Іов, коли почув голос Божий і коли слава і сила Божі були явлені йому? Він сказав: «Ось, я нікчемний; що буду я відповідати Тобі? Руку мою покладаю на вуста мої». Це єдине, що залишилося йому робити. «Один раз я говорив, – тепер відповідати не буду, навіть двічі, але більше не буду» (Іов. 39:34,35). Дійсно, як не дивно, але починати молитву слід з мовчання, з рукою на вустах!
Ніхто не заперечує того, що нужда наша – невідкладна. Здається, що її ніяк не можна відкласти. Нам потрібна термінова допомога. Господи, допоможи, гинемо! Таке відчайдушне наше становище! І проте якою б терміновою не була наша потреба, ми повинні покласти руку на вуста і пам’ятати, до Кого ми звертаємося. Не забувайте, що ми приходимо до нашого Отця, не до земного, але до Отця, сущого на небесах!
Але хто має право приходити до Бога? До Бога має доступ кожна людина, ким би вона не була, нехай вона буде найпершим грішником. Якою б великою не була її провина, людині завжди відкритий шлях до Бога. Але ніколи не забуватимемо, що він завжди є умовним. Ніхто не приходить до Бога так, як йому надумається. Ти і я повинні прийти до Бога тільки шляхом, якій встановив саме Він. Дійсно, будь-який грішник має доступ до Бога, але шлях до Нього лежить через Ісуса Христа. Написано, що ніхто не приходить до Отця, як тільки через Його Сина (Ін. 14:6). Грішник не може звертатися до Бога як до Отця, Бог йому зовсім не Отець, бо він не має синівського права. Коли ж він вірою в Сина Його, Ісуса Христа, приймає Його як свого особистого Спасителя, тільки тоді він залічується до сім’ї Божої. Хоча усі люди – діти Божі за походженням, але не за усиновленням. Тому тільки ті, хто підкорився Христу і через віру в Нього стали дітьми Божими, можуть звертатися до Бога як до Отця.
Пам’ятайте, що Ісус сказав деяким «вірним» Його часу, що вони – діти диявола, а не Авраама, як вони про себе думали. Іншими словами, Він не визнав їх дітьми Божими, бо тільки тим, які прийняли Його, які вірять в ім’я Його, Він дав владу, або право, бути дітьми Божими. Так, тільки ті мають право сказати «Отче наш», «які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися» (Ін. 1:13).
Чи пережив ти це друге народження? Якщо ти не маєш свідоцтва в самому собі, що ти народжений від Бога, то Бог тобі не Отець, і ти не маєш права звертатися до Нього як до Отця. Проте, мій друже, ти маєш повне право зараз схилити свої коліна і звернутися до Господа про милість і прощення в ім’я Ісуса Христа, і Він прийме тебе, помилує і простить.
Ти можеш заперечити: «Адже Ви щойно сказали, що ми повинні приходити до Бога з рукою на вустах, не кваплячись зі своїми проханнями». Саме так, але ця вказівка стосується тих, які вже стали дітьми Божими. Вони приходять до Бога як до Отця, а Він знає їх потреби раніше того, як вони стануть просити в Нього. Твоя ж справа не терпить зволікання, тому до тебе відносяться слова: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння» (2Кор. 6:2). «Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися» (Діян. 17:30). Якби ти помер прямо зараз, так і не прийнявши Христа, ти б загинув навіки і назавжди, а Бог нікому не дає гарантії зберігати тебе до завтрашнього дня і навіть до кінця сьогоднішнього. Ви помітили, як сказано: «Ось тепер час сприятливий…» – навіть не сьогодні, а зараз же, у цю саму хвилину.
Тому уся сила цієї молитви міститься в перших двох словах: «Отче наш!» Чи можеш ти промовити їх у цей момент щиро, упевнено і від щирого серця? Якщо так, тоді і уся ця молитва належить тобі. У такому випадку, ти є дуже привілейованою людиною! Так, ти – щасливіший з людей, бо Сам Бог є твоїм Отцем.
Але давайте зупинимося трішки і подумаємо, яким же власне Отцем є наш Бог? Кожен з нас вкладає своє розуміння в слово «Отець». Якщо обмежитися людським уявленням про Небесного Отця, то воно великою мірою залежатиме від того, яким був або є наш земний батько.
Уявіть собі дитину, в якої батько – п’яниця, від нього вона чує тільки лайку і ніколи жодного ласкавого слова. Спираючись на цей досвід, про батьківську силу, наприклад, дитина може судити лише по бійках, які вона бачила, і по побоях, які отримувала. Під владою такого батька вона бачить тільки панування егоїста, що пропиває усі гроші, тоді як сім’я має добувати собі хліб іншими шляхами. А що може знати така дитина про батьківську любов? Принаймні, у свого батька вона ніколи її не бачила. І от якщо ви скажете цій дитині про те, що Бог може стати її Отцем, нічого до цього не додавши, то чи захоче вона цього? Швидше за все, ні, бо ця нещасна дитина має викривлене поняття про слово «отець».
Ні, Бог незрівняний навіть з найкращим земним батьком. Тому ми і не повинні забувати, що наш Бог – Небесний Отець: «Отче наш, що єси на небесах!» Але який же саме наш Небесний Отець? Чи не доводилося вам помічати такий вираз Апостола Павла: «Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа»? Він вживає його у своїх посланнях кілька разів. Що ж він хотів цим сказати? Він хотів підкреслити той факт, що який Син, таким має бути і Отець, адже Ісус Христос був схожий на Свого Небесного (а не земного) Отця. Такий, як Христос, повинен був мати незвичайного Отця. Тому, хоча ми і не можемо порівнювати Небесного Отця із земним, ми цілком можемо дізнатися Його в Його Синові. Знаючи Сина, ви знатимете і Отця. Христос сказав: «Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого» (Ін. 14:7).
З найперших сторінок Біблії Бог відкривається нам як могутній і сильний. Його влада проявилася в створенні світу, у покаранні перших людей потопом, у Вавилонському полоні і у виході ізраїльського народу з Єгипту. Наступне одкровення Бога про Себе ми бачимо в Законі Мойсеєвому і в Його поводженні з ізраїльським народом. Тут Бог з’являється перед нами у Своїй святості і справедливості. І, нарешті, третє одкровення Господнє дано нам у з’явленні Його Сина, Який прийняв людську плоть і кров. Ісус Христос прийшов на землю для того, щоб явити нам Божу любов і благодать. От чому Бог представлений як Отець саме в Новому, а не в Старому Завіті. Характерне слово для Бога на вустах Спасителя – це «Отець». Бог не міг стати Отцем людям до з’явлення ним Ісуса Христа. Тільки Він один знає Отця і тому міг явити нам Його як Отця. І не лише явити, але і зробити Його дітьми. Яким чином? Примиривши нас з Богом за допомогою Своєї спокутної жертви на Голгофському хресті.
Якщо суттю молитви є підтримка правильних взаємин з Богом, то основою їх є Ісус Христос. Наш гріх розділив нас з Богом, але Ісус прийшов, щоб відновити розірваний контакт між людиною і Отцем Небесним. Він сказав: «Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14:6). Тепер за заслугами Христовими Бог сили, Бог святості і Бог любові може стати нашим Отцем. Дяка Богові за невимовний дар Його!
