Пошана, виявлена через послух

У Писанні є багато інших прикладів, коли чоловіки і жінки шанували людей більше за Бога. Кінець завжди був сумним. З іншого боку, наслідки поваги на усіх рівнях завжди були позитивними.

У Третій книзі Царств записаний витверезний приклад про молодого і старого пророків. Бог повелів молодому пророкові з Іудеї піти у Вефіль і пророкувати проти вівтаря, на якому приносив жертви Ієровоам. Він послухався і пішов, тоді Бог розколов жертовника на дві частини і попіл розсипався. Усе сталося точно так, як говорив молодий пророк.

Цар Ієровоам був приголомшений швидкістю виконання Божого Слова і силою Божою, що зцілила його руку. Тому цар запросив пророка у свій палац, щоб він відпочив і отримав винагороду. На що пророк відповів: «Хоч би ти давав мені половину дому твого, я не піду з тобою і не буду їсти хліба і не буду пити води в цьому місці, бо так заповідано мені словом Господнім: “не їж там хліба і не пий води і не повертайся тією дорогою, якою ти йшов”» (3Цар. 13:8,9). Отже, він пішов іншою дорогою і вирушив назад в Іудею. Проте дорогою він зустрів старого пророка, який запросив його у свій будинок поїсти. Молодий пророк знову відповів так, як Бог повелів йому, що він не буде ні їсти, ні пити, і не повертатиметься тією ж дорогою, і що не піде з ним. Проте старий пророк вигукнув: «І я пророк такий самий, як ти, і ангел говорив мені словом Господнім, і сказав: “поверни його до себе в дім; нехай поїсть він хліба і нап’ється води”. – Він сказав неправду йому» (3Цар. 13:18).

Молодий пророк ушанував слова старого пророка і зайшов до нього в будинок. У будинку, коли вони були за столом, до молодого пророка прийшло слово Господнє, що за непослух його тіло не увійде до гробниці його батьків. Молодий пророк, вирушивши в Іудею, зустрів лева, що напав на нього. Але лев не з’їв ні його тіло, ні осла, на якому він подорожував. Коли старий пророк дізнався про кончину молодого пророка, він сказав: «Це той чоловік Божий, який не підкорився вустам Господа; Господь віддав його леву, який роздер його й умертвив його, за словом Господа, яке Він прорік йому» (3Цар. 13:26).

Молодий пророк ушанував старого пророка. Мабуть, повага до літніх була закладена в ньому з раннього віку. Він був упевнений, що йому слід шанувати людину, яка перебувала в служінні Богові, більше ніж Бога, і в цьому є добрі наміри. Проте необхідно дотримувати правильний баланс. Смертельна помилка молодого пророка полягала в тому, що він ушанував слова старого пророка вище за слова Господні. За це він заплатив власним життям.

Приклад з Нового Завіту ми знаходимо в житті Петра.

Апостол Павло пише: «Коли ж Петро прийшов в Антіохію, я особисто протистояв йому, бо його поведінка повністю не відповідала сталим нормам. От у чому справа. До прибуття деяких від Якова Петро регулярно їв разом з язичниками. Але коли консервативна група юдеїв прибула з Єрусалиму, він передбачливо відсторонився, створивши дистанцію між собою і своїми неюдейськими друзями. Він боявся консервативних юдеїв, що просувають стару систему обрізання. На жаль, інші юдеї в Антіохійській церкві приєдналися до його лицемірства, так що навіть Варнава впав у цей фарс». Послання до Галатів 2:11-13 (суч. пер.)

Чому Петро, Варнава та інші юдейські вірні відсторонилися від язичників, тоді як раніше вільно їли разом з ними? Відповідь очевидна: так вони ушанували своїх друзів вище за істину, що в результаті привело їх до боязливої і лицемірної поведінки. Істина була відкрита Петру у видінні в Іоппії. Слова, сказані йому Господом, звучали так: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим» (Діян. 10:15).

Повторю в черговий раз, я переконаний, що іноді легше ушанувати того, кого ми бачимо, ніж Того, Кого ми не бачимо. Проте так не має бути. Нам слід встановити межі переконань у нашому житті. Це означає, що якщо шановані і улюблені нами люди просять, спокушають або схиляють нас зробити щось, що, як ми знаємо, не відповідає Писанню, ми не можемо ушанувати їх бажання понад Божі.

Утримання від пошани

Буває, що приходить час утриматися від пошани. Попри те, що це відбувається рідко, так треба, щоб не впасти в гріх. Ми читаємо:

  • «Як сніг влітку і дощ під час жнив, так честь непристойна (самовпевненому) дурневі». Книга Притч 26:1 (розш. пер.)
  • «Що той, хто вкладає коштовний камінь у пращу, те саме той, що віддає нерозумному шану». Книга Притч 26:8

Вкладати коштовний камінь у пращу є не що інше, як завдавати шкоди собі.

Як це застосовано до повсякденного життя? Раніше розберемося з тим, хто такий дурень. Це той, хто говорить у своєму серці, що Бога немає (див. Пс. 53:1), той, хто розголошує наклеп (див. Притч. 10:18), для кого злочинні діяння, як забава (див. Притч. 10:23), той, чий шлях прямий лише в його власних очах (див. Притч. 12:15), той, у чиїх вустах бич гордості (див. Притч. 14:3), той, хто самовпевнений і нехтує настановою, мудрістю і знанням (див. Притч. 15:5, 18:2). Це декілька характерних рис дурня, описаних у Писанні. Коротко кажучи, це людина, яку часто в Новому Завіті називають антихристом, бо вона живе повністю протилежно шляхам і вченню Ісуса Христа.

Коли ми шануємо таку людину за її дурість, ми шкодимо собі; камінь, кинутий з пращі, повернеться до нас назад, ударивши нас. Іоанн ясно пише про це у своєму Другому посланні: «Хто приходить до вас і не приносить цього вчення, того не приймайте в дім і не вітайте його. Бо той, хто його вітає, бере участь у злих ділах його». Друге послання Іоанна 1:10,11

Безглуздо шанувати поведінку і віру, що не відповідають доктрині Христовій. Той, хто чинить так, бере участь в їх гріху.

Попередній запис

Неправильний вибір Мойсея

Мойсей і Ціпора, Роберт Ляйнвебер От ще один приклад людини, яка ледь не втратила усе через ... Читати далі

Наступний запис

Надбання пошани

І нарешті, як я вже казав, Біблія не учить нас вимагати пошани. Якщо чоловік, почувши послання про пошану, приходить додому ... Читати далі