Усіх шануйте

Добрий самарянин, Степан Бакалович

Тепер давайте розглянемо питання поваги тих, хто поза нашим домом, церквою або офісом. Це люди, з якими ми вступаємо в контакт у повсякденному житті. Петро каже так: «Усіх шануйте». Перше послання Петра 2:17

Подивимося на інші переклади цього вірша: «Виявляйте повагу до усіх людей [ставтеся до них з повагою] (англійська Біблія в розширеному перекладі), і «Ставтеся до будь-кого зустрічного з гідністю» (месідж, Новий Заповіт англійською мовою в сучасній інтерпретації), і ще «Кожному виявляйте повагу» (Новий Живий переклад). Людей, описаних тут, Ісус називає нашими «ближніми». Давайте подивимося на знамениту історію з Євангелія. Найімовірніше, ви вже знаєте її. Прочитаємо її з Сучасного перекладу Нового Завіту:

На це сказав Ісус: «Один чоловік йшов з Єрусалиму в Єрихон і потрапив до рук розбійників, які зірвали з нього одяг, побили і пішли, залишивши його напівмертвого лежати на землі. Випадково тією дорогою проходив один священик. Побачивши побитого, він пішов геть і не зупинився, щоб допомогти йому. Прийшов на те місце також і левіт і, побачивши побитого, обійшов його, не зупинившись, щоб допомогти йому.

Але один самарянин, що перебував у дорозі, проходив повз і, побачивши цього чоловіка, зглянувся над ним. Підійшовши до нього, він перев’язав йому рани, омиваючи їх оливковою олією і вином, і, посадивши на свого осла, привіз його на заїжджий двір і потурбувався про нього. Наступного дня він вийняв два динарії, дав їх хазяїну заїжджого двору і сказав: «Потурбуйся про цю людину. І якщо витратиш на нього грошей понад це, то віддам тобі, коли повернуся».

Хто з цих трьох, по-твоєму, був ближній тому, хто потрапив до рук розбійників?» Законник сказав: «Той, хто зглянувся над ним». І сказав йому Ісус: «Йди, і чини так само». Євангеліє від Луки 10:30-38

Священик і левіт не вважали людину, близьку до смерті, важливою і значущою. Самарянин же, який був чужоземцем, високо оцінив життя вмираючої людини. Писання стверджує, що він «побачивши його, змилосердився»[1]. Повага виходить з серця. Самарянин згаяв свій час, щоб дати пораненій людині необхідне для її життя і навіть понад це, він відвіз її на заїжджий двір. Фактично він заплатив власні гроші за два дні догляду за людиною, якої ніколи раніше не бачив. Він не молився про те, чи слід йому допомогти вмираючому, і не чекав особливого слова від Господа. Його вчинок виходив з серця, сповненого любові, співчуття і поваги до інших людей. Це класичний приклад шанування усіх людей.

Сучасний приклад

Одна з великих історій, що описує приклад шанування людей, сталася з моїм другом Білом Вілсоном. Мати Біла залишила його сидіти на водопровідній трубі в одинадцятирічному віці. Вона сказала йому залишатися на місці, доки вона не повернеться. Але вона так ніколи і не повернулася. Незнайомий чоловік, християнин, знайшов його в тому місці і відправив Біла до літнього табору, заплативши за нього. Неегоїстичний вчинок християнина запустив у дію Білове призначення.

Через роки Біл Вілсон заснував і до цього дня є керівником «Metro Mіnіstrіes» – християнського служіння, що досягає більше двадцяти тисяч дітей у Нью-Йорку щотижня. Біл сам керує автобусом. Він разом зі своїми працівниками і добровольцями поширює Євангеліє в силі і в слові у важких районах, що особливо мають потребу у світлі Господньому. Його служіння дивне: через нього були врятовані тисячі життів не лише в Нью-Йорку, але і в інших місцях. Біл надихає людей у країні і по всьому світу цінувати життя бездомних дітей. Він відкриває численні служіння «Metro Mіnіstrіes» по всьому світові.

Таких, як Біл, багато. Вони досягають безнадійних і незаможних людей. Ми можемо допомагати їм. Яким чином? Один з найкращих способів підтримки – через молитву і пожертвування. Ви можете уявити, що станеться, якщо кожна людина, яка сповідує себе християнином, щомісячно жертвуватиме певну суму грошей у подібне служіння? Уявляєте, скільки людей прийде до Христа? Уявіть, що самарянин – це вірний, а поранена людина – це грішник. Після турботи, виявленої з боку самарянина, грішник з радістю слухатиме проповідане йому Євангеліє. Але якби левіт і священик були християнами, поранена людина не хотіла б мати нічого спільного з їх Євангелієм. Коли в наших серцях є любов Божа, ми високо цінуємо усіх людей і надаємо фінансову підтримку служінням, які допомагають тим, хто має потребу, і доносять до них Благу звістку Євангелія.

Ще один спосіб допомоги таким служінням – це приєднатися до них. Для цього вам не треба переїжджати в Нью-Йорк або інше місто, де є служіння як у Біла. Візьміть участь в одній з програм допомоги у вашій помісній церкві. Навіть якщо ви будете задіяні один раз на тиждень, ви зможете доторкнутися до людей, які дійсно перебувають у нужді. Разом ми можемо зробити набагато більше, ніж самостійно. Хоча ми не повинні забувати і про допомогу на особистому рівні, наслідуючи приклад доброго самарянина. Проте Писання закликає нас до спільної роботи, завдяки якій ми можемо досягти набагато більше: «П’ятеро з вас проженуть сто, і сто з вас проженуть десять тисяч» (Лев. 26:8, розш. пер.). Об’єднуючись разом – ми збільшуємо нашу ефективність. Необхідно пам’ятати, що Бог влаштував церкву таким чином, що для того, щоб бути ефективними, ми маємо бути разом, бо потребуємо один одного. Павло констатує, що Тіло Христове буде рости в тому випадку, коли ми працюємо один з одним єдино (див. Еф. 4:16). З цієї важливої причини нам слід бути насадженими в помісну церкву. Зрештою, якби кожен вірний виконав свою частину, як особисту, так і в служінні, скільки було б історій, подібних до історії Біла Вілсона?

Те, чим займається Біл, дуже важливо. Але ми не можемо зупинитися тільки на цьому. Є ще багато інших категорій людей, які не виглядають жалюгідними або убогими. Вони мають усе необхідне і навіть живуть розкішним життям, але вони поранені або, більше того, самотні у своєму серці. Їх можна побачити в багатих районах міста і не лише. Коротко кажучи, їх можна побачити скрізь: у продуктовому магазині, супермаркеті або на роботі. Вони самотні, поранені і потребують того, щоб хтось високо оцінив їх. Вони поруч, і вони наші ближні.

Ми проходимо повз щодня. Іноді ми зайняті своїми справами і не помічаємо потреб людей навколо. Чим старшим я стаю, тим більше я розумію, наскільки легко досягати людей. Усе починається з поваги в твоєму серці. Маючи повагу, ми починаємо бути чутливими і веденими Святим Духом, іноді навіть неусвідомлено. Наше щоденне життя стає безперервним служінням. Коли ви шануєте людей, ви не ігноруватимете або не говоритимете грубо з тими, кого Бог приводить на вашу дорогу. Швидше, ви тектимете в Божественному потоці, який приносить живу воду з небес спраглим серцям. Місце з Писання, яке я люблю і до якого я зберігаю вірність впродовж багатьох років, це: «Господь Бог дав Мені язик мудрих, щоб Я міг словом підкріплювати того, хто знемагає; щоранку Він пробуджує, пробуджує вухо Моє, щоб Я слухав, подібно до учнів» (Іс. 50:4).

Ви можете вірити Богові в цьому обіцянні. Багато хто не заводить розмову з людьми через страх сказати щось безглузде. Якщо ви вірите Божому Слову, знайте, що, відкривши вуста, ви принесете життя, зцілення і силу тим, хто стомлений і самотній у своїй душі.

Але це ще не усе. Вираз «усіх шануйте» означає більше, ніж досягати самотніх. Кожен, з ким ми стикаємося, розквітатиме, якщо ми шануватимемо його. Всяке слово, вимовлене від серця, принесе життя тим, хто слухає. По суті, це включає незлічену кількість людей, з якими ми стикаємося в повсякденному житті, і багатьох ми побачимо лише одного разу. Можливо, це буде людина в ліфті або попутник у літаку, або оператор на телефонній лінії. Ми можемо ушанувати їх теплими словами або просто щирою посмішкою.

Нещодавно, коли я прогулювався парком у Лондоні, літня жінка, за виглядом з Близького Сходу, йшла мені назустріч з опущеною головою. Я був рухомий співчуттям стосовно неї. Я уявив, що вона не звикла, щоб до неї ставилися з повагою, особливо чоловіки. Моє серце зглянулося над нею, і я сказав їй: «Добрий ранок!» Я сказав це з радістю і від щирого серця. Вона підняла на мене очі майже в недовірі. І я немов прочитав її думки: «Чому західний чоловік говорить з такою добротою з незнайомою жінкою?» Але перш ніж їй подумати про це, бажання поваги узяло верх, вираз її обличчя змінився, і вона боязко привітала мене у відповідь. Найімовірніше, я більше ніколи не побачу її в цьому житті, але я вірю, що любов Божа, що вилилася з мого серця, посіяла вічне сім’я, яке одного разу принесе плід. Ми можемо вірити в це. Давайте жити в Дусі і вірити, що ми існуємо не просто так, але є послами, що живуть у надприродній силі Божій, щоб приносити людям життя.

Чи занадто важко посміхатися людям? Чи занадто важко говорити добрі слова незнайомцям? Чи занадто важко повірити, що всяке наше слово принесе життя комусь? Занадто важко, якщо в нас недостатньо віри в Божу силу і недостатньо честі в серці до усіх людей? Але якщо ви будете молитися і попросите Бога вкласти у вас істинну повагу до тих, за кого Він помер, Він зробить це, бо це Його бажання.


[1] В англійському перекладі Біблії: «його серце тягнулося до нього». – Прим. пер.

Попередній запис

Співспадкоємиці благодатного життя

Згідно з Петром, друга причина, чому ми повинні шанувати наших дружин, бо вони є співспадкоємицями благодатного життя. Це означає, що ... Читати далі

Наступний запис

Спосіб життя

Щойно ви попросите Бога помістити у ваше серце повагу до інших людей, ваше життя зміниться. Ви ставитиметеся до офіціанта або ... Читати далі