«Ти ж говори те, що згідне із здоровим вченням: щоб старі чоловіки були пильні, поважні, доброчесні, здорові у вірі, в любові, в терпінні». (Тит. 2:1-3).
«Чим більше дізнаєшся людей, тим більше подобаються собаки», – такий вираз мені довелося почути від моєї доброї знайомої. Вона зовсім не жартує. Погодьтеся, так буває, що з віком твій погляд на речі змінюється. З часом вигорає колір рожевих окулярів, одягнених невтомною юністю. Ми стаємо старшими і починаємо помічати неприємні речі, невидимі нам досі. Вік трохи відкриває завісу куліс, і в театрі під назвою «Життя» ми з відразою відвертаємося від побаченого нами. Підлість кращих подруг, боягузтво тих, хто присягався тебе захищати, зрада вірних друзів, лицемірство сусідів, жадність великих світу цього, щоденний обман, безсилля і байдужість. Як гидко. Гидко і неминуче. Не дивуйся. Таке життя, і настав час тобі пізнати добро і зло, пітьму і світло.
До речі, лише про Бога можна з упевненістю сказати: «Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви» (1Ін. 1:5).
Такий Бог, а я людина, і якщо ти уважно придивишся до мене, ти побачиш якісь темні плямочки, і вважатимеш, що в тебе є право розповісти всьому світу про те, що бачив мене, що я сиджу у вигрібній ямі. Не поспішай розчаровуватися, не поспішай засуджувати, не квапся ненавидіти. Такі ж плямочки є і в тобі, ти можеш їх помітити і в сяйві твоєї улюбленої дружини, і в твоїх кристально чесних дітях, і в кожній людині, бо ми люди не позбавлені недоліків і слабостей. Чи означає це, що ти повинен повторювати слова моєї знайомої? «Чим більше дізнаюся людей, тим більше подобаються собаки». Ти відповіси «так» лише в тому випадку, якщо твоя любов безнадійно хвора. Якщо у твоєї любові відрізали крила. Якщо їй не давали води і хліба вже декілька місяців і вона попросту помирає з голоду.
Але, мій друже, Бог, Який живе у твоєму серці, є любов. І саме тому любов ніколи не перестає. Вона нескінченна.
«Любов ніколи не минає» (1Кор. 13:8).
Така от вона, істинна любов. Жива, повна чеснот, діюча і нескінченна.
Роки розповіли тобі про порочність людей. Намагалися втопити тебе в океані невіри і розчарування. Відчай міцними канатами зв’язав руки твоєї любові і ти подумав, що весь світ негідний твоєї уваги, турботи і прощення. Якщо усе так – мені просто тебе шкода. Хто перестав любити – той перестав жити. Усе просто: любов – дихання життя. Зрозумій, мій друже, справжня любов не може бути мертвою, вона навіть має право не старіти. Роки не владні над нею. Спостерігаючи за дітьми, які мріють розділити твій спадок, за сусідами, що перешіптуються за твоєю спиною, хуліганами, які не шанують старість, не варто думати, що час любити залишився в минулому. Любити – твоє право в сьогоденні, якір надії в майбутньому; і не лишай себе цього щастя.
Колись давно свята людина прийшла в місто гріха і розпусти. Жителі міста були мерзотні і ненавиділи один одного. Їх улюбленими заняттями були п’яні гулянки і відвідування будинків розпусти. Ти можеш собі уявити місто, в якому порядних жінок можна перерахувати на пальцях? Те місто було саме таким. Хвастощі і гордість оспівувалися як чесноти, обман і похіть прославлялися як достоїнства, пожадливість і нездержливість служили атрибутами досконалості.
Старець увійшов до цього міста і зустрів наркомана, що обкрадає своїх батьків, і показав йому шлях праведності. Життя хлопця змінилося. Він зустрів п’яницю, який б’є свою дружину, і провів з ним багато днів, молячись і допомагаючи йому почати нове життя без гріха і вади. Йому це вдалося. Був щасливий зцілений, невимовно був щасливий старець.
В один з днів, проведених у тому місті, старець побачив молоду дівчину з поголеною головою (це означає – вона повія). В її очах він побачив печаль про скоєне і тугу безсилля щось змінити. Він подарував їй прощення.
Багато днів він ходив вулицями того міста. Щодня він знаходив тих, хто смертельно втомився від безглуздого життя. Він вказував дорогу до світла, дарував надію, допомагав і утішав, і щодня місто вади бачило чудеса.
Розпусники ставали цнотливими, злодії переставали красти, ледарі починали працювати, перелюбники обирали вірність, гордівники змирялися, брехуни говорили правду. Нові люди, схожі на старця, наповнювали місто любов’ю і сповіщали усім жителям шлях спасіння. Це було прекрасно.
Настав час старцеві покинути місто. Минули місяці і роки.
– Як живуть ті, кого я учив? – запитував старець у мандрівників.
– По-різному, – відповідали ті. – Не усі залишилися вірними тобі, старче. Хтось засумнівався у твоїй чесності, хтось у твоїй любові. Хтось перекрутив твої слова. А хтось боїться, що ти повернешся знову. Деякі повернулися до старого життя. Інші тебе проклинають.
Такі слова дуже ранили серце праведного старця. Він вирішив написати їм лист. У нього сльозилися запалені очі, і вдивлятися в букви на папері було нестерпне боляче. Руки, що перенесли випробування, непосильну працю і побої, не хотіли слухатися. Але він терпляче узяв у руки перо і написав: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає» (1Кор. 13:4-8).
Що означає: я як і раніше вас люблю. Моє прощення більше ваших гріхів, тому знайте – моя любов ніколи не перестає.
Коли лист був доставлений і прочитаний, на очах читачів з’явилися сльози. На вустах – слова покаяння, у серці – рішення приймати любов і любити.
Тебе образили – мене теж кривдили. На твою думку не зважають – буває. До тебе ставляться несправедливо – такі закони цього світу. Ти втомився чекати – я теж це терпіти не можу. Але усе це не означає, що я перестану любити. Я знаю, що любов не перестає, і тільки так любов досягає мети. Будь здоровий у любові. Не втрачай любов. Не зупиняйся на півдорозі. Досягай її, як Христова любов досягла тебе.
