«Ти ж говори те, що згідне із здоровим вченням: щоб старі чоловіки були пильні, поважні, доброчесні, здорові у вірі, в любові, в терпінні» (Тит. 2:1-3).
Доброчесність – чудове слово, що несе в собі багатий сенс схожих за значенням понять. Судіть самі – розсудливість, стриманість, тверезість, самоконтроль і здоровий глузд. Прекрасний букет. У Писанні ми бачимо це слово використаним дев’ять разів, п’ять з них в одному, дуже короткому посланні. Написав його Павло, адресував Титу. І здавалося б в останньому реченні немає нічого особливого, але давайте прислухаємося.
Скелясті гори, що потопають в океані зелені, свіже морське повітря, у тропічному віянні носиться дивний аромат пшеничних полів, виноградників і маслинових дерев. Тут, сільськими дорогами, вдихаючи аромат лимонних дерев, йде молодий чоловік. У нього в сумці апостольський лист. Він квапиться на зустріч з церквою. Читаючи лист, не можна не помітити, як одне слово, незвичне слово, апостол повторює знову і знову. Доброчесність! Доброчесні пресвітери, дружини, старці, юнаки, християни. Слово, що відноситься до усіх і до кожного. Тит посміхається дивовижному слову для землі скелястого Крита, якою ступають ноги. Павло пам’ятає про нас, і його слово знову влучно потрапляє в ціль. Крит як і раніше відомий своєю порочністю. Гріхи тут оспівуються як чесноти, а брехню прославляють більше за найістиннішу правду. Ще шість століть тому Епименід, критський філософ і поет, поетично зауважив: «Критяни завжди неправдомовці, злі звірі, черева ледачі». Причому самі критяни ніскільки не соромилися сказаного, навпаки, навіть якось гордилися своїми вадами.
– Такі ми є. І нам так подобається. Так, ми ледачі, так, ми розпусні, так, наші діти вчаться брехати, ще вбираючи молоко матері. І що? Нам це не заважає, – жваво і самовпевнено відповідають критяни.
«Каже по-критські» – так казали древні греки про брехливу людину. А найлукавішими в народі славилися критські старики, що відбивали багатовікову розпусність. Таким був Крит – острів аморальності, брехні та обману.
«Вам належить повернути хід критського життя назад – пише брат Павло. – Станьте прикрасою вчення, яке ви прийняли. Засяйте, як світила, досі небаченим тут світлом благочестя, правди і стриманості».
Будь доброчесним. Це важливі слова для юнака, в очах якого полум’я пристрасті, а в крові, немов молоде вино, кипить кров. Він має стати доброчесним. Йому належить приборкати похіть. Він вибирає чистоту і стриманість.
Доброчесність – дихання для жінки, сусідки якої постійно шепочуться одна з одною про те, що було, коли чоловік від’їжджав на ринок. Спритний обман – і благовірний ніколи не дізнається, хто грів це ложе, поки він торгував пшеницею.
– Що сталося? Чому її немає з нами? – здивовано звучить питання подружок з обману.
Варто було їй почати ходити до християн, її перестали цікавити самотні чоловіки і молоді слуги. Вона перестала розпускати плітки. Байдуже дивиться на рубінове сяйво молодого вина в чаші. Їй хочеться бути вірною своєму чоловікові. Її одяг – правда. Її улюблене заняття – виховувати дітей і прикрашати затишком житло. Доброчесність.
Старець, що раніше щедро обсипав усіх лайкою, став іншим. Піднявшись з колін, він виходить у двір, де його старший син вже цілу годину безуспішно намагається полагодити плуг. Чоловік навіть не дивиться в бік старця.
Скоріше б зробити та піти в поле, думає він, і голосно, зосереджено сопе, а робота як і раніше не ладнається.
Старець мовчить, і це лякає його сина. Він знає, що варто старому відкрити рот, і усі домочадці і сусіди дізнаються, звідки в нього руки ростуть, і що в нього в голові маслинові кісточки замість мозків.
«Що це з ним? – задається питанням син. – Вже чи не хворий?
– Синку, – ворухнулася борода старого.
– Ну от, зараз почне, – зітхає хлопець, і усе зіщулюється усередині.
– Синку, але ж не тією стороною, – обережно показує пальцем, – та ось так!
Мить, і плуг готовий до роботи. Син намагається приховати свій подив, і скоса поглядає на старця, який знову замовкає.
– Я пішов у поле.
– Йди з миром!
Коли молодий чоловік обігнув загорожу, його плечі почали здригатися від нападу радісного сміху.
«Ну треба ж! От і сходив до християн старий! Ну і ну! Що ж далі буде? Можливо, він перестане напиватися вина і бешкетувати ночами? Та ні, такого бути не може», – закінчує свої роздуми орач.
– Може! – немов читаючи його думки, сам собі каже старець.
На цьому острові бракує доброчесності. Так сказав пастор Тит.
З кожним роком ти все більше помічаєш, що люди недостатньо добре до тебе ставляться? Тобі важче знаходити з молоддю спільну мову? Ти зрозумів: життя коротке, а ти багато чого не встиг. Намагаєшся надолужити прогаяне. З кожним днем все більше бажань, і вже зовсім не стало сил, щоб ними управляти. Легко дратуєшся, нервові клітини не відновлюються, і ти думаєш, що самовладання безповоротне втрачене. Мій друже, це вимога Божа, і тобі слід бути уважним до Нього. Будь доброчеснішим. Відсутність дисципліни паралізує найсильніших. Відсутність стриманості зіпсує наймогутніших. Неоцінена нами розсудливість поступається місцем лише божевіллю.
З цієї причини Він сказав: «Будь доброчесним!»
