Ісус коротко сформулював парадоксальність суті життя у Своєму твердженні, яке повторюють усі Євангелія: «Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її». Подібна заява повністю суперечить пошуку «самореалізації», про яку твердить передова психологія (виявляється, не така вже і передова). Християнство пропонує глибший погляд, який полягає в тому, що справжня задоволеність приходить не через задоволення власного его, а шляхом служіння іншим людям.
Коли я думаю про великі церкви, в яких мені вдалося побувати, то перед очима встає зовсім не образ європейських соборів. Сьогодні вони – лише музеї. Замість цього я згадую каплицю в лепрозорії; церкву в бідному кварталі Ньюарка з штукатуркою, що обвалюється, і дирявим дахом; будівля місії в Сантьяго, споруджена з бетонних блоків і листів гофрованого заліза. Саме в цих місцях, що влаштувалися серед людських страждань, я побачив достаток християнської любові.
Прекрасний приклад цього принципу в дії демонструє лепрозорій у Карвілі, штат Луїзіана. Одна урядова організація купила ділянку землі і пообіцяла облаштувати її, але не знайшла охочих привести до ладу дороги, відновити хатини плантаційних рабів і осушити болота. Клеймо прокази утримувало всіх на відстані.
Нарешті, у Карвіль для догляду за прокаженими приїхали черниці Ордену сестер милосердя. Вони вставали за дві години до світанку і ходили в тропічну жару в накрохмаленій білій уніформі; вони жили за суворішими правилами, ніж будь-які новобранці в учбових таборах морської піхоти. Окрім них не знайшлося більше нікого, хто захотів би зайнятися облаштуванням ділянки. Вони копали траншеї, закладали фундаменти будівель і робили Карвіль придатним для життя, незмінно прославляючи Бога і приносячи радість пацієнтам. Вони пізнали, напевно, якнайглибший з рівнів взаємодії болю і радості в житті – рівень жертовного служіння.
Якщо я проведу життя, шукаючи щастя в наркотиках, комфорті і розкоші, то воно вислизне від мене. «Щастя тікає від того, хто прагне до нього». Щастя приходить до мене несподівано, як побічний продукт, дивний бонус за те, у що я вклав самого себе. І, швидше за все, таке вкладення буде пов’язане з болем. Радість без нього важко собі навіть уявити.
З книги «Де Бог, коли я страждаю?»
