– Я не кричу, просто голос у мене такий.
Упевнений, що і вам доводилося чути подібне. Дійсно, незрівнянне і в той же самий час зовсім даремне виправдання своєму дратівливому крику. «Голос у мене такий». Виражаючись мовою тітки Полі, (що опікала хлопчика на ім’я Том Сойєр), «старого собаку не вивчиш новим фокусам». І крик – лише крапля в морі, що складається із сотень і тисяч гріхів духу, таких як гнів, роздратування, лють, марнославство, гординя і заздрість. Список може бути дуже і дуже довгим. Можливо, ми не про християн говоримо? Але саме про них ми і говоримо. І що ж служить виправданням? Вже знайоме нам: «Характер у мене такий». Не обурюйтеся, просто в мене такий галасливий голос, пихата душа, заздрісні очі, гордовите серце. Що вже тут поробити, «характер у мене такий». Вам, молодим, легко, а ось нам, літнім людям, вже пізно щось змінювати. Такими вже ми виросли.
Пробач за прямоту. Але Бог думає інакше. Бог сказав: «Тобі треба змінюватися!»
«…і не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена» (Рим. 12:2).
Літній рабин із строгим обличчям і допитливими очима, під покривом сіріючого вечора, йде, обережно озираючись на всі боки. Він йде до людини, що торкнулося його серця словами, дихаючими вогнем і життям. Рабин задається питанням: хто ж Той, до кого йду? Звідки в Ньому стільки мудрості? А що, якщо Він не захоче бачити мене, адже я не такий, як усі Його учні? Хто б знав, що його, хто закінчив богословську школу, став відомим рабином і членом синедріону, так збентежить син тесляра. В один звичайний день дуже незвичайна людина розіб’є в пух і прах увесь його богословський фундамент. Переверне його світогляд догори ногами і розтрусить до порожнечі. Але рабин зовсім не злий. Навпаки, у його серці жевріє якась надія. Той, хто позначив у його релігії порожнечу, якоюсь особою іскрою доторкнувся до його серця.
Учитель, до якого він йшов, виявився дуже привітним, і, до речі, на вигляд дуже молодим. У ту ніч, всівшись на овечих шкурах, рабин почув надзвичайно дивні слова: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого».
Рабин відповідав Йому: «Як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися?» (Ін. 3:3-5).
– Я вже старий. Про яке народження ти говориш? Вже надто пізно. Я є той, хто я є, і крапка. Ніхто не придумав ще спосіб повернути дні життя нашого назад. Це нереально. Висновок: я буду до кінця своїх днів казати: «Даруйте, але в мене такий характер. Я рад би по-іншому, але це вище за мої сили, це суперечить моїй природі. Я не хотів вас образити, просто голос у мене такий».
– Ні, ти маєш народитися наново! – наполегливо повторює молодий Учитель. Його очі сяють істиною, а слова примушують тебе трепетати, немов під струменями прохолодної води, виплеснутими несподівано на тебе, розпаленого виснажливою спекою. Ти маєш народитися наново. Це духовне переродження. І без цього тобі не дано наблизитися до царства Божого.
Я був дуже молодий, коли увірував в Ісуса Христа Спасителя, а ти, можливо, дуже старий. Мені було вісімнадцять, а тобі шістдесят вісім. Але і ти, і я знаємо, що таке народитися наново. І тобі, і мені треба пам’ятати, що народжуючись наново, немає сенсу триматися за себе колишнього. Ми кажемо: «Прощайте, старий характер, старий голос, старі задоволення, мрії, цілі». Ми з тобою – нові.
«Отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове» (2Кор. 5:17).
А значить, у нас нове усе. Нове серце, новий розум, нові почуття і прагнення. Наш характер оновлюватиметься, бо ми тепер Діти Божі.
«Як слухняні діти, не потурайте похотям, що були в час вашого невідання, але, за прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх вчинках» (1Пет. 1:14,15).
Божа вимога номер один: «Ти повинен змінюватися».
Ти не маєш права залишатися тим самим. Неважливо, скільки тобі років. Нехай оновлюється твій голос, нехай оновлюється твій розум, твоє життя нехай стане новим. А зараз я розповім вам історію про немолоду жінку, що пережила диво оновлення.
Вона була звичайною радянською жінкою. Працювала продавщицею в магазині. А продавщиці в магазині епохи, що пішла, – це особливий рід людей. Адже це в нас «не вкрадеш – не проживеш», це в нашому магазині «покупець завжди неправий» і багато інших згубних явищ нашого суспільства. Ось так вона жила і працювала. І не упускала можливості приправити гострим слівцем купівлю кожного не дуже задоволеного покупця. У серці цієї людини були злість і роздратування, в очах – образа і гнів, у вустах – лихослів’я і гнилизна. А зараз вона сидить поряд зі мною. Я слухаю свідоцтво про те, як Бог змінив її життя, і задаюся питанням: «Якою я знаю її?» Дуже доброю і жертовною – під час будівництва молитовного будинку вона безкорисливо працювала кухарем, готуючи їжу для працівників. Вже багато років вона ревний і незмінний учасник молитовної групи. Хтось удома лежить і дивиться телевізор, а вона, незважаючи на вік, не пропускає жодних церковних служінь. В її очах – упокорювання і доброта. І поганого або грубого слова я від неї не чув. Моя характеристика цій сестрі – благочестива християнка. Такою я знаю її. Її ім’я Євгенія. Вона – нове творіння в Христі Ісусі. Вона не стала казати: «Даруйте, просто в мене такий характер, я звикла ненавидіти, брехати, красти, лихословити». Ні. Вона вийшла на шлях оновлення і преображення. Вона побачила зразок Святості і побажала стати схожою на Нього. І тепер у неї новий голос. У неї нова вдача і нове життя.
Євгенія почула слова, які треба чути кожному з нас. Змінюйся! Не залишайся тим самим! Ця Божа вимога. Про те, ким стати і бути яким, ми поговоримо в наступних розділах, а зараз запам’ятай одне. Ми не маємо права жити новим життям, не розстаючись з проявами старого.
