Напевно вам доводилося бачити, як молода пара, захоплено схиляючись над колискою малюка, вимовляє:
– Ось наша коштовність!
Чи чоловік, що закоханими очима пестить свою дружину, з блаженством на обличчі каже:
– Це моє золотко!
Батьки гордовито поглядають на сильні плечі змужнілого сина, на його струнку осанку, думають із завмиранням серця:
– Наш син – просто скарб!
А чи доводилося вам чути такі слова на адресу побитого життям старика, який шкандибає містом, спираючись на дерев’яний цепок?
Особисто мені – ні. Гадаю, і вам не часто. А це означає, що про цінність літніх людей варто почати розмову.
Згідно теорії Дарвіна, виживає найсильніший. Виживає, хто спроможний, грає силою, дихає молодістю, кров якого чиста; тілу його невідомі хвороби. А як бути, коли дні молодості далеко позаду? Як бути, коли сили тебе покидають з кожним днем, коли замість чітких букв бачиш розпливчаті знаки і часто доводиться перепитувати? Половина пенсії, по праву, належить аптекареві. Спав раніше, як убитий, а тепер ворочаєшся всю ніч на ліжку, а трохи світло – підйом, і шукаєш, чим би зайнятися.
Що робити? Теорія Дарвіна підкаже «На звалище», виживає найсильніший, а даремний мішок кісток вже нікому не потрібен.
Проте ж Бог, Який створив час і поклав перепону дням нашим, сказав інакше: «Перед лицем сивого вставай і шануй лице старця, і бійся Господа Бога твого. Я Господь» (Лев. 19:32).
«Шануй старця», – каже Господь. Вставай перед лицем сивого. Думки Господні далекі від помислів людських. І, поглядаючи на забутого старика і покинуту дітьми матір, Господь звертається до нас із словами: «Шануй старця». Не забудь про того, хто сьогодні тобі вже не так потрібен, як потрібен був раніше. Бійся Бога. Це причина. Бо в очах Його кожна людина являє найбільшу цінність у Всесвіті.
Коли я пишу ці рядки, я бачу мого сімдесятип’ятирічного дідуся, що неспокійно метушиться у дворі. Він ходить навколо мого гаража, відкриває двері, дивиться на дах, який тече, на підлогу, яку давно пора б відремонтувати, і думає, розсіяно і з жалем: «Де ж мої шістнадцять років? Та що там, хоч би десяток рочків скинути, я б тут навів лад. Але сили вже не ті, щоб дахи крити та підлоги ремонтувати».
Неквапливо бере в руки мітлу і починає змітати листя, що позабивалося в кутах воріт.
Можливо, ви скажете: мало толку, з таким більше клопоту. Але я інші слова почув у серці своєму:
– Ось той, кого Я люблю, той, який цінний в очах Моїх, заради нього, якщо потрібно, впадуть небесні світила, заради нього земля, якою ми ходимо, житиме або захитається. І, нарешті, заради цього сивого і лисого старика, що трохи шкутильгає, Я віддав Свого Сина помирати на ганебному хресті. Бо він коштовність в очах Моїх, – так каже Господь.
Ти чуєш: він цінний. Твій престарілий батько, сива мати, бабуся з тремтячими руками. Вони дорогоцінні в очах Його. Не забувай про це. Не позбавляй їх поваги.
Послухай мене, мій читачу і друже. Якщо сили залишають тебе з кожним днем, немила старість все сильніше здавлює твоє горло, а, можливо, у темному провулку життя ти вже бачив страшну тінь старої з косою, – не занепадай духом. Не опускай руки. Не здавайся. Не впадай у смуток і геть жени депресію. Бо прямо зараз я сповіщаю тобі найбільшу і найрадіснішу новину з усіх новин. Бог, подумай, сам Бог. Великий і незбагненний. Творець. Цар усіх Царів. Володар всіх світів. Єдиний і Неповторний у славі і величі. Цей самий Бог зізнався тобі в любові і сказав: «Ти дорогий мені. Я ціную і пам’ятаю кожен день прожитого тобою життя, кожен добрий вчинок, він не забутий».
Можливо, тебе забули твої родичі. Для них здалося, що для тебе краще місце в будинку престарілих, можливо, мало твоїх друзів-ровесників живі сьогодні, і їх число зменшиться завтра. Усе може бути. Але є те, чого не може бути. Не може бути, щоб Він перестав любити. Не може бути, щоб Він подивився на тебе і сказав: «Ти мені не потрібен». Не може цього бути, бо Він вірний. Я нагадую тобі велике і прекрасне обіцяння. Прийми його у своє серце. Повторюй його ранком, пробуджуючись, і вночі, засинаючи. Нехай кожне з прочитаних тобою слів прозвучить у твоєму серці, заповнить розум. Візьми це слово: «…і до старости вашої Я той самий буду, і до сивини вашої Я ж буду носити вас; Я створив і буду носити, підтримувати й охороняти вас» (Іс. 46:4).
Ти чув це? До старості, до сивини Він підтримуватиме. Носитиме і охоронятиме. «А що ж потім?» – запитаєте ви. Не бійтеся, як не боявся Давид і казав: «Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо Ти зі мною; жезл Твій і палиця Твоя – вони потішили мене» (Пс. 22:5).
Бог не залишить тебе і тоді, коли тобі доведеться йти долиною смертної тіні. Він буде з тобою. Він заспокоїть тебе. І, через мить, перед тобою відкриються двері Небесного міста. Царство праведності, любові і життя дароване тобі.
Ти бачиш? Він продумав усе.
Тільки вір Йому. Тільки йди за Ним.
«І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде, бо колишнє минуло» (Одкр. 21:4).
Скоро усе закінчиться. І не буде смерті, і не буде сліз, болю і самотності. І не треба буде вистоювати довгі черги на прийом до лікаря. Ти більше не підеш до сусіда просити, щоб той викликав швидку, а у твоєї дружини не буде більше серцевих нападів. Ці обіцяння – кращий доказ того, що ти Йому дорогий. Ти дуже цінний. Просто пам’ятай про це.
А ми, молоді, пам’ятатимемо заповіді поваги до старості. Адже якщо цих людей цінує Бог, нам слід наслідувати Його приклад, цінувати, пам’ятати, шанувати.
Молоді люди! Треба визнати, що рано чи пізно кожен з нас дізнається, що таке старість. Ми помітимо сивину у волоссі, а чиясь голова стане схожою на футбольний м’яч. Дізнаємося, що таке спина, яка не гнеться, безсонні ночі, непосильна втома. Але збережи нас Господь дізнатися, що таке самотність, забутість, зневага. Щоб цього не сталося, сьогодні сійте насіння добра, шанобливості, любові і турботи. Сійте з надією і вірою, бо усе, що ти посієш, те і збереш.
