12 вересня – Оази серед руїн

Представники «Армії спасіння», одягнені в блискучі червоні жилети з написом «Капелан», консультували всіх охочих і молилися з ними. Вони прибули на місце теракту в першу чергу саме для цієї мети, проте, в основному, їм доводилося допомагати в рішенні більш практичних людських потреб: промити очі, що роз’їдалися кіптявою, змастити обвітрені губи і видати додаткові устілки для робітників, що ступають по гарячому металу. «Армія спасіння» завідувала роздачею води і бутербродів. Вони надавали місце для відпочинку і подавали свіжоприготованих курчат від компанії Tyson Foods. Того дня, коли я приїхав у Нью-Йорк, вони розповсюдили серед робітників 1500 телефонних карток, щоб ті могли, не економлячи, телефонувати додому. «Армія спасіння» щодня годувала у своїх їдальнях 7500 людей. Вони створили оазу співчуття посеред пустелі руїн.

Я вивчив карти, надруковані в газетах, проте жодне двомірне зображення не могло відбити весь масштаб руйнувань. У радіусі восьми кварталів навколо Всесвітнього торгового центру всі будівлі були залишені людьми. Їх вікна були вибиті, і із зяючих віконних отворів високо над головою стирчали рвані шматки скорченої сталі. Тисячі покинутих офісів, обладнаних факсами, телефонами і комп’ютерами, стояли в бездіяльності, вкриті шаром осколків і сміття. На початку робочого дня 11 вересня там сиділи люди, стукаючи по клавішах, телефонуючи і попиваючи уранішню каву, як раптом навколо них почався справжній кінець світу.

Я вдивлявся в однаково похмурі обличчя робітників. Біля веж Всесвітнього торгового центру, що рухнули, я не побачив жодної посмішки. Як можна було посміхатися в такому місці? Від нього віяло лише смертю і руйнуванням. Це був пам’ятник найгіршому, що людські істоти могли зробити один одному.

Я побачив три кабінки, обладнані в порожній будівлі навпроти Всесвітнього торгового центру: «Поліцейські для Христа», «Пожежники для Христа» і «Сміттярі для Христа» (останню ініціативу я був би і сам не проти підтримувати). Капелани «Армії спасіння» сказали мені, що поліцейські і пожежники просили проводити щодня по два молитовних зібрання прямо на місці теракту, і представники «Червоного Хреста» (організації з широкими поглядами) запитали в «Армії спасіння», не змогли б вони виділити для цього своїх людей. «Що за питання?! Ми ж для цього сюди і приїхали!»

З книги «Знаходячи Бога в несподіваних місцях»

Попередній запис

11 вересня – Групи підтримки

Коли за два тижні після атаки на Всесвітній торговий центр ми, нарешті, отримали дозвіл проїхати через контрольно-перепускні пункти, уздовж вулиці ... Читати далі

Наступний запис

13 вересня – Знедолений

Сузаку Ендо Історія життя японського письменника Сюсаку Ендо немов зійшла зі сторінок його романів. У дитинстві, ... Читати далі