11 вересня – Групи підтримки

Коли за два тижні після атаки на Всесвітній торговий центр ми, нарешті, отримали дозвіл проїхати через контрольно-перепускні пункти, уздовж вулиці стояли натовпи нью-йоркців (нью-йоркців!), що розмахують транспарантами з простими словами: «Ми любимо вас. Ви – наші герої. Нехай благословить вас Бог. Дякую вам». Ця підтримка була так само потрібна робітникам, як їх машинам – паливо. Їх щодня чекала безрадісна картина: величезні, гнітючі гори скорченої сталі, спресованого сміття, понівеченого устаткування і битого скла. Але щоразу, проїжджаючи повз загородження, вони зустрічалися зі своєю групою підтримки, яка підбадьорювала робітників своїми вигуками. Вони були, як футбольна команда, що пробігає крізь живий тунель своїх уболівальників, і це нагадувало їм про те, що вся країна вдячна їм за їх працю. Побачивши нашого мікроавтобуса «Армії спасіння» з включеними сигнальними маяками натовп вибухнув особливо шумними вітаннями.

Мойзес Серано, офіцер «Армії спасіння», що очолював нашу групу, був керівником нью-йоркського департаменту з надзвичайних ситуацій. Коли літаки врізалися у вежі торгового центру, він не пропрацював на своїй посаді ще і місяця. Після теракту Мойзес провів на роботі підряд 36 годин, чотири години поспав, потім пропрацював ще 40 годин, шість поспав, ще раз повторив цикл «40+6» і тільки після цього узяв повний вихідний. Раніше в помічника Серано в цьому ж автобусі, в якому їхали ми, стався нервовий зрив, від якого він міг вже ніколи не оговтатися.

Багато служителів «Армії спасіння», яких я зустрів, приїхали з Флориди. Це були бригади допомоги потерпілим від ураганів, оснащені багатофункціональними пересувними їдальнями і вантажівками з усіма необхідними припасами. Коли на Мангетені рухнули вежі, вони мобілізували увесь свій рухомий склад і приїхали в Нью-Йорк. Керівник однієї з таких бригад сказав мені: «Чесно кажучи, я їхав сюди, чекаючи зіткнутися з янкі, якщо ви розумієте, що я маю на увазі. Але замість цього тут усі посміхаються і не перестають дякувати».

Я належним чином оцінив безжурну стійкість солдатів «Армії спасіння». За роки праці в моргах і на лініях фронту вони набули якоїсь внутрішньої сили, затвердженої на дисципліні, почутті ліктя і, передусім, – чіткому розумінні того, Кому вони служать. Хоча в «Армії спасіння» є ієрархія командування, кожен її солдат знає, що він виконує свою роль перед єдиним Глядачем. Як сказав мені один з них, солдати «Армії спасіння» служать так, щоб отримати найвищу похвалу від Самого Бога: «Гаразд, рабе добрий і вірний!».

З книги «Знаходячи Бога в несподіваних місцях»

Попередній запис

10 вересня – Уроки зіткнення

Ламін Санех – це живий раритет. Уродженець Гамбії (західна Африка), він виріс в ісламській сім’ї, але в підлітковому віці вирішив ... Читати далі

Наступний запис

12 вересня – Оази серед руїн

Представники «Армії спасіння», одягнені в блискучі червоні жилети з написом «Капелан», консультували всіх охочих і молилися з ними. Вони прибули ... Читати далі