Божий виноградник

«Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм…» (Мф. 13:34), – однією з причин чому Христос говорив притчами було те, що люди не дуже добре (і то м’яко кажучи) сприймають правду стосовно власної персони. А так завуальовано вони краще сприймуть Боже відкриття. І то не всі і не завжди. Як таке може бути? – Варто лише пригадати як свідчить саме про себе слово Боже: «Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні. І немає створіння, схованого від Нього, але все оголене і відкрите перед очима Його: Йому дамо звіт» (Євр. 4:12,13), – доволі часто можна спостерігати наступну картину: людям, які до того були мало ознайомлені з Біблією, подобається, коли вірні цитують їм свої улюблені біблійні вірші (скоріш за все, це будуть вірші, що надихають і вселяють надію). Проте ця картина кардинально змінюється, коли такі люди починають чути вірші, що викривають, або ж закликають до покаяння і примирення з Богом. І захоплення Біблією кудись раптом зникає, наче його і не було. Тому Христос і говорив притчами, щоб для початку посіяти в людських серцях Своє слово, щоб воно згодом дало належний плід: «одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів» (Мф. 13:8). Але не у всіх і не завжди… Про що власне свідчить притча про сіяча.

Але були серед Христових притч і такі, що відразу доносили до адресатів звістку, яку б вони краще не воліли слухати, проте їм доводилося це робити. Саме такою була притча про злих виноградарів (див. Мф. 21:33-42). Але не будемо зараз відносити цю притчу лише на адресу «первосвящеників і фарисеїв», до яких вона була безпосередньо звернена, а краще приміримо її на себе. Як вам такий неочікуваний розворот подій? Певно, такого ви не очікували.

Отже, з чим можна уподібнити виноградник з цієї притчі? – Його можна уподібнити з нашою професійною діяльністю або ж із сім’єю – кому як до вподоби. Одним словом, з чимось вартісним, якому ми, часто-густо, не приділяємо належної уваги або ж використовуємо задля власних інтересів, а не для блага ближніх (певно, всі пам’ятаєте Божу заповідь: «Люби ближнього твого, як самого себе» Мф. 22:39 – то вона якраз саме про це).

«Благо ближніх… та яке кому діло до цих ближніх?» – таке можна якщо не почути, то цілком реально побачити в ставленні багатьох людей до своїх ближніх, в їх справах або ж у відсутності цих справ. А багато з цих якщо не злих, то вже точно недбалих виноградарів всерйоз вважає себе вірними! Але, певно, таким «виноградарям» не дуже будуть до вподоби наступні біблійні слова: «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20). Хоча, цілком ймовірно, вони взагалі не сприйматимуть їх на власну адресу, адже недаремно Христос казав: «Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15). А згрубіли серця цих людей саме через недбальство про потреби ближніх…

Ну, а «хто має вухо, нехай чує» (Одкр. 2:7), – і пам’ятає, що через незалежне ставлення до своїх професійних і сімейних обов’язків будь-хто може належного часу втратити доручений особисто йому Богом «виноградник». Навіть, якщо вважатиме себе вірним.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docБожий виноградник


Ваш коментар: