Господь іноді любить підводити до краю безодні, вводити до вогняної печі, дозволити кинути нас у лев’ячий рів.
Господь має Свої цілі, найважливіша з яких – показати Свою славу. Як ніколи ми чекаємо цієї миті!
«Ісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?» (Ін. 11:40)
Христос міг попередити трагедію у Вифанії, зціливши Лазаря. Чи не було б це чудом? Було б. Але це було б лише чудом зцілення, а Він готував щось більше.
Христос затримався, дозволив другу померти, рідним – плакати, юрбі – зібратися й дивитися на траур.
У чому ж тут любов? Чому Він не спішив на допомогу другу? Чому Він дозволив його тілу охолонути в могилі?
Тому що воскресіння – більше, ніж зцілення. Тому що прохід крізь трагедію важливіше за звільнення від неї. Так Божа слава буде ще величніше.
І нам треба просто почекати і витримати ці довгі, важкі й скорботні «два дні» мовчання Христових: «Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився» (Ін. 11:6).
Це довгий час Його відсутності, і сотні тисяч посильних, відправлених у небо…
Але мовчання Ісуса не означає, що Він відвернувся від нас! Божий план набагато величніший, ніж просто повернути нам тихе й комфортне життя і зупинити ракети!
«і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього» (Ін. 11:15).
Хоча Христос і знав, чим завершиться ця історія, Він сумував разом із людьми: «Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився» (Ін. 11:33).
Як же нам важливо знати, що Христос плаче разом із нами, навіть знаючи наперед, що життя переможе смерть, сльози зміняться радістю, а за відчаєм прийде надія!
Хоча ми зараз і дивимось, як повільно вмирає наш «Лазар», як нам співчувають цілі народи, але ми твердо віримо, що після Свого мовчання Він обійме нас і воскресить те, що вже загинуло.
Божа слава і велич неодмінно з’являться над Україною!
За матеріалами сайту https://svitle.org
