2 – Прихована Божа слава

Ще більш таємничою і ще величнішою розкривається в Біблії ідея прихованої Божої слави. Божа присутність не завжди була видимою. В якийсь момент зник стовп вогненний і хмарний. Коли Соломон освячував храм, Бог ще явив Свою короткочасну видиму славу, але за часів відновлення храму після повернення з полону хмара вже не осявала храм.

Проте слава Божа невидимим чином була присутньою в Єрусалимі аж до того моменту, коли наповнилася чаша гріхів відступницького ізраїльського народу. Про невидиму присутність Божої слави кілька разів пише Єзекиїль. Та слава, яку цей пророк бачив спочатку біля річки Ховарі (Єз. 1) і потому в полі (Єз. 3:23), він бачив потім у храмі. Єзекиїль був свідком невимовно сумної картини: відходу невидимої Божої слави зі Свого житла. Спочатку вона перемістилася до порогу храму (Єз. 10:4), потім до Східних воріт (10:19) і, нарешті, піднялася над горою (11:23). Вражаюче, що слава Божа невидимим чином перебувала в храмі, незважаючи на усі мерзотності ідолопоклонства, які Бог відкрив Єзекиїлю у видінні. Можна припустити, що Бог приховував Свою славу з милості до народу. По-перше, видима слава Божа могла знищити їх (див. Чис. 14:10-12; 16:19-21; 16:42-45). По-друге, Писання відкриває нам принцип: чим більше людина «бачить», тим більш невибачна її невіра (Мф. 11:20-24).

Після відходу невидимої слави Божої з храму настав період без-слави. У храмі не було скинії. Не було жодних надприродних явлень Божої присутності. Писання не згадує жодного явного дива (у книгах, що описують період після полону, Бог допомагає Своєму народу «природними» способами). Ізраїль за милістю Божою якось існував, навіть на короткий час досяг незалежності за часів Маккавеїв, але душі щирих вірних зголодніли за славою Божою.

І вона прийшла… в особі Ісуса Христа (Ін. 1:14). Цікаво, що слово «вселилося» в цьому вірші грецькою звучить як «скунео» (звідси слово «скинія») і буквально означає «оселитися в наметі». Отже, ми знову бачимо «Славу Божу, що перебуває в стані Ізраїлю». Ісус став втіленою Шехіною. Проте не усі «бачили» славу Христа, як «єдинородного від Отця». Ця слава була значною мірою прихована.

Саме втілення було вражаючим фактом самоприниження Бога (Флп. 2:7-8). А Його ганебна смерть на хресті стала справжнім спотиканням для євреїв і «безумством» для язичників (1Кор. 1:23). Так, Христос демонстрував Свою славу через чудеса і зцілення – і навіть преобразився для обраних (і став воскреслим), – але загалом Бог явив тоді Свою славу світу в найменш привабливій обгортці. У наш час хрест багато хто шанує. Він навіть увійшов до моди. Але за часів Нового Завіту не було «найкращого способу» бути висміяним і знехтуваним, ніж запропонувати, наприклад, у Римі, наступну нову релігію: «Не вірте в Юпітера та інших богів, але вірте в розіп’ятого Єврея!» Таке явлення Божої слави повністю суперечило світським уявленням про славу. Слава Божа була явлена через «ганебного» (в очах язичників) Єврея, страченого найганебнішим чином, забороненим для римських громадян (виключенням було дезертирство чи бунт).

Ми детально не обговорюватимемо причини такого приниженого явлення Божої слави. Зауважимо, проте, що вона стала причиною спотикання Ізраїлю і його відступу заради спасіння язичників (Рим. 11:11). Крім того, побачити славу в Розіпнутому неможливо було без надприродної роботи Святого Духа. Слава Божа в одіянні ганьби була пробним каменем справжнього навернення. І цей пробний камінь втратив сенс, коли розп’яття і хрест сталі шановані в Римській імперії.

Важливо розуміти, що Христове розп’яття було не просто неминучою ланкою, що веде до воскресіння. Сила полягає в самому «слові про хрест» (1Кор. 1:18) – а не тільки в звістці про воскресіння. Іншими словами, прихована, принижена Божа слава мала неймовірну силу.

Ми бачимо вражаючу річ: слава «в одіянні ганьби» принесла набагато більше користі, ніж видима Божа слава в Старому Завіті. Цю Славу в приниженні – яка не лише була розіп’ята на хресті, але і обрала своїм житлом недосконалі «глиняні посудини», тобто нас з вами (2Кор. 4:6-7) – Павло вважає настільки чудовою, що слава і велич Старого Завіту в порівнянні з нею «не є славним» (2Кор. 3:10). Парадоксально і неймовірно! Навряд чи Мойсей хотів би побачити славу Божу у вигляді ганебної страти. Здавалося, що на навколишні народи міг справити враження Бог, Який кидає ворогів у пучину моря, а не страчений цими ворогами ганебним чином –  побитий, зганьблений. Але слід визнати той факт, що відкрита слава Старого Завіту не змогла виправити навіть одну нечисленну ізраїльську націю, тоді як прихована слава приниженого Христа змінила весь світ і направила історію людства в нове русло. Ця слава діяла через змінені серця – через справи віри, працю любові і подвиг терпіння. Зрозуміло, настане час, коли Божа слава і слава Його народу будуть явлені в усій повноті (Мф. 24:30; Рим. 8:18-19).

Християни увесь час намагалися «покращити» непривабливу обгортку Божої слави. Хрест позолотили, зробили його «великим» – красивим, модним і славним. Церква, яку Ісус призвав йти хресним шляхом (тобто дорогою ганьби – Мф. 16:24), завжди стикалася із спокусою користуватися славою грошей, політичного впливу, красивої архітектури храмів. У наш час світ прославляє концепцію успішного лідерства і психологію – і Церква часто живиться ріжками цієї світської слави. У результаті ми маємо дуже слабку Церкву на тлі потужного лідерства і витонченої психології. А ці лідери все частіше шукають слави собі і нерідко «згорають», поклавши на себе тягар зробити своє служіння і свою церкву «славним» зовні – найкраще поклоніння, найкрасивіший і найбільший храм, найбільша каса і т. ін. Церква ж перших віків, що складалася на 70% з рабів (1Кор. 1:26-29), досягла незрівнянно більших результатів. Вони знали, як проявляти славу Божу в «обгортці ганьби». У 1Кор. 4:9-11 Павло розкриває справжній «імідж» істинних служителів – вони немов принижені, засуджені до смерті полонені в тріумфальній процесії (стали «видовищем свiтовi»). Коринф’яни ж хотіли «царювати» (1Кор. 4:8), що викривало їх тілесну позицію і духовну убогість. Їх прагнення до світської слави відкидало, по суті, приховану, принижену славу Ісуса.

Автор: Геннадій Нєфєдов

Попередній запис

1 - Божа слава

Тема Божої слави не є абстрактним богослов’ям. Вона пронизує усі інші біблійні теми і є потужним засобом духовного зростання і ... Читати далі

Наступний запис

3 - Ставлення Бога до Своєї слави

Вознесіння Господнє, Антоніо де Ланкарес Хоча в наш час заохочуються досягнення і успіх, підкреслення своєї слави ... Читати далі