З моменту відкриття «Хоспісу святого Крістофера» в 1967 році Сесілія Сондерс, яку королева Єлизавета II нагородила почесним титулом «панни», надала можливість для 15000 людей померти так, як вони хочуть, – без штучних, високотехнологічних відстрочень. Цей хоспіс на 62 місця реалізував у собі усе, що Сондерс знала про догляд за вмираючими. «Кожна людина заслуговує на гідну смерть», – сказала Сесілія і направила всю свою безмежну енергію на забезпечення цього права для своїх пацієнтів.
В юності Сондерс отримала освіту медсестри і медичного психолога. Попрацювавши в онкологічному відділенні з вмираючими пацієнтами, вона набула досвіду, який не може дати жодне медичне училище. Сесілія виявила, що в багатолюдних, жвавих сучасних лікарнях невиліковно хворі пацієнти помирають, почуваючи себе дуже самотніми. Вона почала відчувати внутрішнє спонукання, покликання провести своє життя серед людей, що виявилися на порозі смерті через хворобу.
У 1957 році, у віці майже 39 років, Сондерс отримала диплом лікаря. Через два роки, під час щоденного молитовного читання, вона побачила знайомий вірш з Псалму 37: «На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить». Настав час діяти згідно з її покликанням. Після цілого дня, проведеного в роздумах в каплиці, Сесілія накидала на папері план дій, що формувався в неї в голові упродовж багатьох років. Вона розділила свої думки на категорії «Нужда» і «Схема», і саме з цього листка паперу і почався сучасний рух хоспісов.
Згідно з розумінням Сесілії Сондерс, співтовариство вмираючих не лише отримує допомогу, але і приносить користь. Вмираючі потребують розради і підкріплення з боку церкви, проте церква теж потребує співтовариства вмираючих, щоб згадати про питання вічності, навчитися слухати і отримати можливість служити Христу, служачи іншим в ім’я Його.
«Моє сприйняття хоспісов – каже Сондерс – вкорінене в Богу, Який супроводить нас значно більше, ніж під силу будь-якій людині, з усією солідарністю Його жертовної і всепрощаючої любові та силою Його уявного безсилля; у Богу, Який не запобігає труднощам у цьому вільному і небезпечному світі, але розділяє їх з усіма нами».
Стаття «Ангел для вмираючих», у журналі «Християнство сьогодні», 17 грудня 1990 року
