Божа Слава – це краса Його Духа. Це не естетична чи матеріальна краса, а краса, що походить від Його характеру, від усього того, ким Він є. Послання Якова 1:10 закликає багатія пишатися «своїм пониженням» від Бога, вказуючи на славу, яка не має нічого спільного з багатством, владою або фізичною привабливістю. Ця слава може коронувати людину або наповнити землю. Її можна побачити в людині та в землі, але вона не належить їм – вона від Бога. Слава людини – це краса її духу, якому властиво помилятися й який врешті-решт помирає і, отже, є скороминущим – як ми читаємо в цьому вірші. Але слава Божа, що виявляється в усіх Його рисах, ніколи не зникає. Вона – вічна.
У книзі пророка Ісаї 43:7 сказано, що Бог створив нас для Своєї слави. У контексті з іншими віршами, можна сказати, що людина «прославляє» Бога, бо в людині славу Божу можна побачити в таких речах, як любов, музика, героїзм тощо – речах, які належать Богові і які ми носимо «в глиняних сосудах» (2Кор. 4:7). Ми – сосуди, в яких «міститься» Його слава. Усе, що ми можемо робити, і те, ким ми є, походить від Нього. Бог так само взаємодіє з природою. Природа демонструє Його славу. Його слава виявляється у свідомості людини через матеріальний світ по-різному, і нерідко – по-різному для різних людей. Одна людина може бути вражена, побачивши гори, а інша може любити красу моря. Але саме те, що стоїть за ними – слава Бога, викликає захоплення в людей і пов’язує їх із Богом. Отже, Бог може явити Себе всім людям, незалежно від їх раси, статків чи місцезнаходження. У Псалмі 18:2-5 сказано: «Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь. День дневі сповіщає про них, і одна ніч ночі дає звістку. Нема ні мови, ні говору, де не чувся б голос їх. По всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх».
У Псалмі 72:24 йдеться про славу на небі. Іноді доводиться чути, як християни кажуть: «Бог прийме померлого зі славою» – ця фраза запозичена з цього псалму. Коли християнин помирає, Бог приймає його до Себе, і там він перебуватиме в оточенні Його справжньої слави. Ми будемо доставлені в місце, де краса Божа живе буквально – краса Його Духа буде там, бо Він є там. До того ж, краса Його Духа (або Його сутності) – це Його слава. У тому місці Його славі не потрібно буде використовувати людину або природу – її буде видно «неозброєним оком»: «Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний» (1Кор. 13:12).
У людському / земному розумінні, слава – це краса, яка походить від земної матерії (Псалом 36:20; 48:18), і в такому сенсі вона в’яне. Але причина в’янення полягає в тому, що матеріальне є недовговічним. Усе на землі в’яне і вмирає, але їх слава належить Богові, і вона повертається до Нього, коли настає смерть або розпад матеріалу. Подумайте про багатія, згаданого раніше. У тому вірші говориться про те, що багатий має пишатися, коли Бог його принижує, тому що багатство його є таким же скороминучим, «як цвіт рослин». Що це означає? Цей текст переконує багату людину, що її статки, сила та краса прийшли від Бога, і закликає до скромності, заснованої на усвідомленні того, що саме Бог дав їй усе те, ким вона стала і що вона має. І знання того, що життя людини швидкоплинне, як існування рослини, приведе її до розуміння, що саме від Бога походить уся слава. Слава Божа є джерелом, з якого витікають маленькі струмочки слави.
Оскільки слава походить від Бога, то Він не приймає тверджень, що слава виходить від людини чи рукотворних ідолів або ж природи. В Ісаї 42:8 ми бачимо приклад ревності Бога за Своєю славою. Ця ревність до Своєї слави обговорюється Павлом до Римлян 1:21-25, де він говорить про те, що люди поклоняються творінню замість Творця. Інакше кажучи, вони дивилися на об’єкт, через який проходила Божа слава, і, замість того, щоб прославляти за це Бога, вони почали поклонятися тварині чи дереву, або людині, ніби краса, якою вони володіли, належала їм. Це – ідолопоклонство, і воно є надзвичайно поширеним явищем. Кожна людина коли-небудь скоювала цю помилку. Ми всі «проміняли» славу Божу на «славу людську».
Це помилка, якої багато людей продовжують припускатися: вірити в земні речі, земні стосунки, свої власні сили або талант, красу чи доброту, яку вони бачать в інших людях. Але коли ці речі в’януть і зникають – що неминуче – їх охоплює розпач. Ми маємо розуміти, що слава Божа є постійною, та, подорожуючи життям, ми будемо спостерігати її вияви всюди, у людині чи в лісах, в історіях про кохання чи героїзм, художній або науковій літературі, чи ж у нашому власному житті. Але все це зрештою повертається до Бога. І єдиний шлях до Бога – через Його Сина, Ісуса Христа. Ми знайдемо джерело краси в Ньому, на небесах, якщо будемо перебувати в Христі. Ніщо не буде втрачене для нас. Усе те, що зів’яло за земного життя, ми знайдемо знову в Ньому.
За матеріалами сайту https://www.gotquestions.org
