У поїздку по Великобританії я узяв із собою для читання вранці «Щоденник Джона Веслі», що описує день за днем служіння цього невтомного євангеліста. Іноді виходило так, що я увечері приїжджав саме в те місто, про яке читав уранці в дорожніх замітках Веслі.
Але яка ж між нами була різниця! Я переїжджав з міста в місто в комфортабельній машині, а вечорами звертався до доброзичливої аудиторії, що заплатила за вхід. Джон Веслі їздив конем під дощем і снігом, проповідував по чотири-п’ять разів за день величезним натовпам у відкритому полі і стикався з невдоволеними опонентами.
Прочитавши «Щоденник» Веслі, я був вражений фізичною витривалістю, аскетичним способом життя і абсолютним посвяченням цієї людини групам вірних, що виникли по всій Британії. З іншого боку, я не міг не помітити з його боку недооцінку навколишніх красот і культурних багатств. Коли погляд Веслі падав на квітник, він тут же заявляв: «Що може радувати завжди, так це – пізнання і Божа любов». Опинившись біля однієї з великих історичних пам’яток Англії, він зауважив: «Як мало часу залишилося до того моменту, коли ця будівля – та і вся земля – зникне у вогні!»
Наскільки цінуємо ми це життя з його дарами мистецтва, краси, музики і любові, у той же час служачи бідним і збираючи скарби Царства?
Веслі одного разу висловився про небезпеку багатства: «Я не уявляю, як, через саму природу речей, можна змусити будь-яке релігійне пробудження тривати довго. Релігія неминуче породжує старанність і ощадливість, які неодмінно збагачують. Але як тільки починає множитися багатство, те ж саме відбувається і з гордістю, гнівом і любов’ю до цього світу в усіх його проявах».
Я дізнався, якщо в Англії збережуться нинішні тенденції, то через тридцять років там вже не залишиться методистів. Я звертаюся думками до своєї власної країни – найбагатшої і при цьому, – все ще одній з найбільш релігійних. Що дізнаватимуться історики про сучасну американську церкву років через двісті? На пам’ять спадає висловлювання Гілберта Честертона: «Впасти – завжди легко: існує незлічене число ангелів, через яких людина падає, і тільки один, що допомагає встояти».
Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», листопад 2007 року
