У 1990 році світ спостерігав за драмою прощення, розіграної на підмостках світової політики. Після того, як Східна Німеччина обрала парламент на своїх перших вільних виборах, представники партій зібралися, щоб прийняти владу. Комуністичний блок з кожним днем зазнавав усе нові зміни, Західна Німеччина пропонувала радикальний крок возз’єднання, і новому парламенту належало розглянути масу важливих питань державного рівня. Проте, як свій перший офіційний акт вони вирішили проголосувати за екстраординарну заяву, сформульовану швидше мовою богослов’я, ніж політики:
«Ми, перші вільно обрані парламентарі НДР… від імені громадян цієї країни визнаємо відповідальність за приниження, вигнання і вбивство єврейських чоловіків, жінок і дітей. Нам прикро і соромно, і ми визнаємо цей тягар історії Німеччини. В епоху націонал-соціалізму люди світу зазнали незмірних страждань. Ми просимо всіх євреїв світу простити нас. Ми просимо народ Ізраїлю простити нас за лицемірство і ворожість офіційних осіб Східної Німеччини стосовно Ізраїлю, а також – за переслідування і приниження єврейських громадян у нашій країні після 1945 року.»
Парламент Східної Німеччини прийняв цю заяву одноголосно. Депутати, звівшись на ноги, влаштували довгу овацію, а потім хвилиною мовчання ушанували пам’ять євреїв, загиблих під час голокосту.
Який же був результат такого вчинку парламентарів? Ясно, він не повернув до життя убитих євреїв і не анулював жахливих злочинів нацизму. Ні. Проте він допоміг ослабити мертву хватку провини, що душила жителів Східної Німеччини протягом майже півстоліття. П’ятдесят років уряд наполегливо заперечував будь-яку потребу в прощенні.
Зі свого боку, Західна Німеччина вже офіційно покаялася у своїх злочинах. Крім того, як компенсацію євреям вона виплатила 60 мільярдів доларів. Той факт, що між Німеччиною і Ізраїлем взагалі існують якісь стосунки, є приголомшливою демонстрацією транснаціонального прощення. Благодать має власну силу – навіть у міжнародній політиці.
З книги «Що дивного в благодаті?»
