У Своїх взаєминах з людьми Ісус показував на практиці «велику інверсію», оголошену в Заповідях блаженства. У цьому світі ми зазвичай з повагою дивимося на багатих, красивих, успішних, проте благодать вводить нову логіку. Оскільки Бог любить бідних, струджених і гнаних, ми повинні чинити так само. Оскільки Бог нікого не вважає неприйнятним, ми теж не повинні так вважати. Своїм прикладом Ісус спонукає нас дивитися на цей світ очима, які Іриній назвав «зціленими благодаттю».
Притчі Ісуса тільки підкреслювали цю місію, оскільки їх героями частенько були саме бідняки і пригноблювані. В одній з таких історій йдеться про жебрака на ім’я Лазар (єдина людина, названа в притчах Ісуса по імені), якого експлуатував один багач. Спочатку багач насолоджувався розкішним одягом і вишуканою їжею, тоді як вкритий рубцями Лазар, просячи подаяння, лежав біля його воріт разом із собаками. Проте, смерть разючим чином перевернула їх долі. Багач почув від Авраама: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся».
Ця яскрава історія глибоко врізалася у свідомість перших християн, багато хто з яких належав до нижчих економічних верств. Певний час Церкві довелося докладати чимало зусиль, щоб наслідувати нову логіку. У Римській імперії перші християни прославилися своєю підтримкою бідних і струджених. Християни, на відміну від своїх сусідів-язичників, охоче викупляли своїх друзів у загарбників-варварів, а під час епідемій доглядали за товаришами, що страждали, тоді як язичники покидали хворих за перших симптомів. Впродовж перших віків Церква сприймала буквально заповіді Христові приймати мандрівників, одягати голих, годувати голодних і відвідувати ув’язнених.
Згідно з церковними істориками, ця блага праця тривала до тих пір, поки на престол тріумфально не зійшов Костянтин, який легалізував віру і заснував офіційну імперську церкву. З цієї миті, Церква почала одухотворяти слово «убогість» і передала питання «доброту» до рук імператора, а з часом і сама стала складовою частиною багатих правлячих кіл.
З книги «Ісус, Якого я не знав»
