Подібно до двополюсного магніту, письменник-християнин сьогодні відчуває тяжіння з боку двох сил: палкого бажання говорити про те, що надає життю сенс, і протидіючої йому схильності до художнього самовираження, форми і структури, які можуть перешкодити будь-якому «посланню». У результаті ми отримуємо постійну подвійну тягу одночасно до мистецтва і до пропаганди.
Слово «пропаганда» сьогодні не в шані, оскільки воно має на увазі нечесну маніпуляцію або нерозбірливість у засобах для досягнення мети. Я ж використовую його в прийнятнішому сенсі – у тому, який був спочатку вкладений у нього Папою римським Урбаном VIII, який і придумав це слово. Для поширення християнської віри він заснував у XVII столітті Коледж пропаганди. Як християнський письменник, я охоче визнаю, що теж прагну до пропаганди в цьому сенсі. Більшість моїх творів націлена на те, щоб спонукати інших замислитися над світоглядом, який я вважаю безумовно істинним.
Як противагу літераторської боротьби з тягою до пропаганди, багато письменників-християн відчувають підступну тягу, що тягне геть від мистецтва. Чи не дрібниця це, коли палає Рим? Романи, написані протестантами, часом особливо сильно ухиляються в пропаганду (аж до фантазій за мотивами біблійних історій і Другого пришестя) і віддаляються від мистецтва.
Десь у магнітному полі між мистецтвом та пропагандою і працює християнський письменник (чи художник, або музикант). Одна сила спокушає нас занизити художні стандарти і проповідувати неприкрашене послання, а друга – завуалювати або навіть спотворити це послання на користь художнього сприйняття. Живучи посеред цього конфлікту, я дійшов до переконання, що ця напруженість благотворна і її слід приймати.
Успіх нерідко обумовлений крайнощами. Якийсь письменник може стати популярним у християнському світі, відхилившись у бік пропаганди. Проте, розлом між християнським і світським світами повільно, але упевнено розширюється. Якщо ми будемо і надалі схилятися до пропаганди, то незабаром виявимо, що пишемо і продаємо книги лише самим собі. З іншого боку, християнський письменник не може просто вбирати літературні стандарти навколишнього світу. Нашою кінцевою метою має бути не самовираження, а тільки Боговираження.
З книги «Відчинені вікна»
