Дозвольте дати вам одну маленьку пораду. Розумію, у світі і без мене більше ніж достатньо порадників (особливо куди і як краще інвестувати гроші), проте все одно, дозвольте зробити це. До того ж, це може зберегти вам чималу суму грошей.
Отже, порада наступна: не варто сильно розраховувати, а тим більше надіятися на людей… і на власні сили також. Давайте відразу уточню чим, звичайно в моєму власному розумінні, відрізняється розраховувати від надіятися. Якщо можна так висловитися, коли ми розраховуємо на інших людей, ми припускаємо, що вони допоможуть нам у нагоді, а от коли надіємося на них… тоді ми впевнені в тому, що вони нам обов’язково допоможуть. Те саме може сказати в тому випадку, коли ми надіємося на власні сили – що ми не дамо маху, коли знадобиться повна концентрація наших умінь і сил. От такий стан справ, перед тим як розпочати обговорення чому не варто сильно розраховувати, а тим більше надіятися на людей і на власні сили.
Відразу зауважу, що на людей, ясна річ не всіх, розраховувати все ж таки варто. Адже ми не можемо самі прожити в цьому світі, хоча деякі люди намагаються довести собі і оточенню, що вони цілком самодостатні особистості… Ну що ж, хай це доведуть, коли в них, наприклад, заболить зуб. І цікаво, куди подінеться вся ця їхня самодостатність? Те саме стосується і інших сфер життя, а не тільки медицини загалом, та зокрема стоматології. Але от надіятися на людей, покладати на них всі сподівання все ж таки не варто, щоб у підсумку самим не розчаруватися в людях без відома тих самих людей… Адже, погодьтеся, це доволі типова як для нашого життя ситуація: ми собі назводимо планів на майбутнє, долучимо до цього цілу купу людей, а вони, ті люди, підведуть нас у найменш невідповідний, навіть критичний момент, саме тоді, як на нашу думку, ми потребували найбільше їхньої допомоги.
Певно, вам не раз доводилося стикатися з цим у власному житті: як у ролі «постраждалої» сторони, так і в ролі сторони «винуватої». І недаремно обидві сторони я взяв у «лапки», адже часто-густо ми розраховуємо на людей, а вони – на нас, без нашого (їхнього) відома! І питається, хто тут винен? – Люди, які покладають надії на інших людей без їхнього ж відома! Та навіть, якщо вони (чи ми особисто) були б у курсі цього, вони (ми) що – всесильні істоти, яким під силу подолати будь-які труднощі? Ясна річ, що ні. Але багато людей все одно не припиняє надіятися на інших людей, на уряд і військо, на НАТО і ЄС та інші міжнародні організації. Навіть у тих питаннях, які ці в принципі не можуть вирішити якби навіть хотіли. І що в підсумку? – Суцільне розчарування. Хто в цьому винен? – Насправді самі люди, коли починають надіятися на інших людей. Загалом, те ж саме стосується, коли людина надмірно покладається на власні сили.
Але найстрашніше в марному сподіванні на людей і на власні сили полягає не в розчаруванні, втраченому часі і, можливо, грошах. Найстрашніше тут те, що за цими сподіваннями люди часто забувають про Бога, саме Того, на Кого було б варто із самого початку сподіватися. Але і в цьому «мінусі» може проглядатися «плюс», адже розчарувавшись у людях і в собі, багато людей методом проб і помилок, нарешті приходять до надії на Бога Живого. Саме в те місце, від якого треба було розпочинати свій шлях. Проте, на превеликий жаль, це місце знаходять не так вже багато людей…
Автор: Михайло Лукін
