У запалі однієї з наших суперечок моя дружина видала дуже сильне богословське формулювання. Ми дуже енергійно обговорювали мої недоліки, коли вона сказала: «Мене саму дуже дивує, що я прощаю тебе за деякі з твоїх ганебних справ!»
Оскільки я пишу про прощення, а не про гріх, то умовчу про пікантні деталі цих «ганебних справ» і скажу лише про те, що уразило мене в зауваженні моєї дружини. Вона з дивною точністю передала природу прощення. Це – не якийсь милий платонічний ідеал, який розвіюють у цьому світі, немов освіжувач повітря з балончика. Прощення – процес болісний і складний, і нанесені вам рани (мої ганебні справи) оживають у вашій пам’яті навіть через багато часу після того, як ви простили. Прощення – це щось протиприродне, і моя дружина протестувала проти його кричущої несправедливості.
Ця ж думка багато в чому простежується в історії з книги Буття, що описує примирення Йосипа з його братами. В якийсь момент Йосип повівся різко, ув’язнивши своїх братів, але незабаром його переповнила печаль, і він дав волю гірким сльозам. Він почав плести братам підступи, заховавши гроші в їх мішках із зерном, узявши заручником одного з них, а другого звинувативши в крадіжці срібної чаші. Але врешті-решт Йосип вже не міг стримуватися. Він призвав своїх братів і, не таячи почуттів, простив їх.
Сьогодні я розглядаю цю історію як реалістичний опис протиприродного акту прощення. Брати, яких Йосипу було так непросто простити, колись дошкуляли йому, складали плани його вбивства і продали його в рабство. Через них він провів кращі роки своєї юності в затхлій єгипетській темниці. Хоча Йосип тріумфально здолав усі знегоди і тепер хотів від щирого серця простити своїх братів, він виявився неготовим до цього… поки неготовим. Його рани нили ще занадто сильно.
Для мене, у Бутті 42-45 Йосип по-своєму промовляє: «Мене самого дуже дивує, що я прощаю вас за ваші ганебні вчинки!» Коли благодать, нарешті, прорвалася до Йосипа, палацом відлунням рознеслися звуки його скорботи і любові. «Що це за крики? Помічник фараона захворів?» Ні, Йосип був цілком здоровий. Це був крик людини, що прощає.
З книги «Що дивного в благодаті?»
