Освячуюча благодать

Жили-були собі колись давно два пуголовки, які тішилися своїм життям під водою. Якось один пуголовок каже другому: «Гадаю, мені варто визирнути з води і глянути, чи існує в цьому світі ще щось, крім води». Другий пуголовок відповідає йому: «Не будь дурним! Там є те, що ми знаємо – вода». Ми часто замислюємося: «Чи існує якась сила, більша за людську мудрість і вища за силу людської волі?»

У світі є ще дещо, окрім води і нашої слабкої людської природи, і це – благодать. Благодать – не ім’я дівчини. Це та вища мудрість, яка може прийти до нас. Вона означає gratis. Оскільки вона немає ціни, ми не можемо заслужити її в прямому сенсі цього слова. Благодать постійно згадується в Новому Заповіті. Грецькою це поняття звучить charis. Воно з’являється в текстах Святого Писання близько ста п’ятдесяти разів. Якщо існує інше життя понад суто природним чи людським, тоді кожен християнин може провадити подвійне життя: природне чи людське і божественне чи духовне. У Книзі Апокаліпсису читаємо: «Я знаю діла твої, що маєш ім’я, ніби живий, а ти мертвий»[1], що означає: ми біологічно живі, але духовно – мертві. Ми постійно наштовхуємося на мерців, що розгулюють вулицями. Їхні тіла живі, але їхні душі – мертві. Оскільки життя тіла – це душа, то життя душі – це благодать або участь у божественному житті. Перш ніж ми зрозуміємо, що таке божественне життя і звідки воно походить, спробуйте уявити собі триповерховий будинок. Він складається з напівпідвального приміщення, першого і другого поверхів. Напівпідвал – це така темна кімната, де складено багато всякого непотребу. Перший поверх доволі комфортабельний, а другий – просто чудовий. Ці три поверхи відповідають трьом способам життя, які люди можуть собі обирати. Напівпідвал відповідає життю відчуттів та емоцій: їжа, напої, тілесні утіхи і таке інше. Я не кажу, що ці речі непотрібні, я їх розглядаю як форму певної культури. Видатний професор Сорокін з Гарвардського університету називає цю категорію чуттєвою культурою. Перший поверх нашого будинку – це поверх розуму, науки, мистецтва, гуманізму і культури. Існує ще один поверх – поверх благодаті, де живе вищий інтелект, сильніша воля, нова сила і нова любов.

Деякі люди, що живуть у підвалі цього будинку, кажуть: «Ні, мені добре тут». Вони – як культурні хіпі, що відмежувалися від суспільного життя і відмовляються піднятися сходами на вищі поверхи, щоб насолоджуватися тими культурними пошуками, які здатні принести людині багато радості. Є й такі, що живуть на першому поверсі, де панує гуманізм, розум, наука і мистецтво. Вони також можуть протестувати проти підняття на вищий рівень.

  • «Для того, щоб піднятися на вищий поверх, я мушу йти пішки, чи не так?»
  • «Мені треба докласти трохи зусиль і тому я відмовляюся» .
  • «Ти кажеш, що на третьому поверсі на мене чекає велика радість, мир і щастя. А звідки мені знати про це? Я там ніколи не був».
  • «Я не збираюся перевантажувати своє слабке серце такими пішими переходами».

Таким є думання не лише тих, хто живе в царстві відчуттів, але й тих, хто живе в царстві розуму. Трагедія життя полягає не в тому, від чого люди страждають, а в тому, що вони втрачають. У цьому найбільша біда.

Катехизм визначає благодать як надприродний дар Бога, даний нам Ісусом Христом для того, щоб спасти нас. Пропоную виділити з цього означення одне слово – надприродний. Надприродний означає третій поверх щодо першого і другого. Але таке тлумачення потребує кращого пояснення. Уявіть, що квіти, які прикрашають вівтар, раптом почали ходити на своїх стеблах, пройшли через нашу капличку, прийшли сюди, до мого кабінету, і стоять переді мною. Уявіть, що кожна з пелюсток похилилася, щоб привітати мене. Чи влада руху належить квітці? Звісно, ні. Цей дар перевищує можливості природи, влади, і потреби квітки. Інакше кажучи, здатність квітів ходити була б надприродним даром. Уявіть, що до мене прийшов собака, і, послухавши мене деякий час, несподівано сказав: «Знаєш, ти пропустив досить важливий момент. Тобі варто було процитувати «Pars Secunda» св. Томи. А також я вважаю, якби ти використав тут цитату з п’єси Шекспіра, то вона також була б дуже доречною». Чи властиво собакам розмовляти і обґрунтовувати? Це перевищує природу, силу і потреби собаки, і це було б надприродним вчинком тварини.

Тепер пропоную проаналізувати людину. Кожна людина є творінням Бога. Уявімо, що я враз став дитям Бога і що не лише життя моїх батьків, але й життя Бога увійшло в мене. Тоді мій розум мав би вже іншу силу і моя воля була б вже іншою, набагато сильнішою, ніж моя звична слабка людська воля. Якби я став новим створінням, так що в мені жили б Тіло і Кров Христа, то це було б істинно надприродним даром. Я, звісно, не заслуговую на таке. До того ж, коли такий надприродний дар приходить до нас, він часто змінює наш напрямок. По своїй природі ми є слабкі. Ми тенденційно схильні до гріха, сумніву та егоїзму. Якщо нам треба змінити напрямок, то для цього потрібна нова сила. Людина, будучи вірна своїй натурі, продовжує рухатися у звичному для неї напрямку: так як апостол Павло міг би продовжувати свої переслідування християн; так як грішники продовжували б чинити гріх; так як агностики продовжували б сумніватися – якби не втрутилася якась вища сила. І цією силою є благодать.

Пропоную розглянути один приклад зміни напрямку. Колишній редактор лондонської щоденної газети «Комуністичний робітник» і його дружина якось слухали радіопрограму за участю російського комісара. Раптом жінка встала і вимкнула приймача.

Пам’ятаймо, що вони обоє були комуністами. І ось вона сказала своєму чоловікові:

– Я не вірю, що він прагне миру. Я думаю, що він хоче війни! Він говорить про мир, але має на увазі війну!

– Не кажи так. Ти не говориш, як належить комуністові.

– Мені байдуже, як звучать мої слова.

– Якщо ти і далі так говоритимеш, то я доповім про це партійному керівництву.

– І доповідай!

– Як? Ти починаєш так говорити, ніби стаєш католичкою!

– А я і є католичка!

– Потиснімо собі руки! Я також католик!

Це подружжя, яке жило разом і яке розділяло комуністичні ідеї, враз змінилося, при цьому навіть не підозрюючи про таку зміну один в одному. Що спричинило її? Сила ззовні? Так, цією силою була сила благодаті.

Цілком неможливо, щоб шляхом природного вдосконалення людина ставала кращою і осягнула благодать. Матерія і благодать є досить відмінними. Адже насправді створювати і породжувати – це різні поняття. Коли ми створюємо якісь речі, робимо щось несхоже на нас самих. Коли ми виготовляємо стіл, то цей стіл не має нічого спільного з нашою природою. Коли батьки народжують дитину, вони народжують створіння подібне до себе. Коли Бог створив нас, Він був нашим Творцем, але коли Він породжує нас як дітей, тоді Він є не тільки нашим Творцем, а й нашим Батьком. Коли на нас сходить благодать, то, як сказав наш Господь, живильні соки течуть по виноградній лозі в гілки. Ми починаємо спільно живитися поживою нашого Господа, Він зсилає на нас Свою природу. Св. Іван сказав: «А з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать»[2]. Коли ми відповідаємо на благодать, то стаємо подібними до олівця в руці. Поки рука керує олівцем, доти цей олівець буде виконувати все, що рука захоче. Ми є знаряддям Божим і підкоряємося Його волі так само, як олівець підкоряється руці. Коли є повна покора, тоді є святість – ось що означає бути святим. Святий – це той, хто перебуває в розпорядженні Бога, так як олівець у розпорядженні моєї руки.

Що робить благодать із нашою людською природою? Благодать перетворює наше тіло в храм Бога; і це є однією з причин, щоб зберігати його в чистоті. Храм – це місце, де живе Бог. Пам’ятаєте, як наш Господь пішов до храму в Єрусалимі? Коли фарисеї попросили Його дати якийсь знак, наш благословенний Господь мовив: «Я зруйную цей храм рукотворний, і за три дні збудую інший, нерукотворний»[3]. Він говорив не про земний храм, Він говорив про храм Свого Тіла, тому що в людському тілі Христа живе Бог. Будучи людьми, ми відповідно також є учасниками цього, тому Бог живе і в нашому тілі. Людське тіло є священним і ми сповнюємось до нього пошаною. Головним чином благодать позначається на людському інтелекті та волі. Інтелект є тією частиною нашого єства, з допомогою якого ми пізнаємо, а з допомогою волі ми робимо вибір. Об’єктом розуму чи інтелекту є істина; об’єктом волі є доброта чи любов. Коли благодать сходить на розум, вона видається якимось світлом. Доволі важко описати дію благодаті на людський розум. Спробуйте уявити сонячне світло, яке пробивається крізь вітраж. Зверніть увагу на те, як воно розсіюється і як виявляє різні барви. Саме так благодать діє на розум. Вона дає нове бачення. Віра стає для розуму чимось на зразок того, чим телескоп є для ока: телескоп не руйнує ока, він удосконалює його. Отримавши віру, ми отримуємо нову певність, яка виходить поза межі розуму. Усе, що ми дістаємо в цих вказівках, є мотивами довіри. Певність має приходити від віри, котра, своєю чергою, має приходити від Бога. Наш Господь сказав Петрові: «…бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець»[4]. Певність, дарована благодаттю, є настільки великою, що ніщо не може її зруйнувати. Певність є більшою, ніж причини для віри, бо це світло іде від Бога.

Наша певність є сильнішою за аргументи, які ми можемо навести. Якби раптом нам треба було довести, що ми є законними дітьми, це було б досить важко зробити. У нас нема документів. Але ніщо не може похитнути нашої певності. Освічена людина може дати малій дитині багато спростувань існування Бога і божественності Христа, але вона ніколи не зможе зруйнувати віру цієї дитини. Віра не лише дає нам певність, вона також дає новий погляд на світ, на народження, на страждання, на смерть, на радість, на задоволення, на літературу і мистецтво. Ті, хто має, як каже св. Павло, тілесний розум, не може зрозуміти аспектів віри. Це все одно, що змушувати сліпого зрозуміти, що таке колір. Дуже часто ті, кому не вистачає дару віри, задумуються, чому ми, віруючі, є такими, а не іншими.

  • Чому ми саме так сприймаємо страждання?
  • Чому ми не перебуваємо в депресії?
  • Чому нам ніколи не спадає на думку вчинити самогубство?

Тільки тому, що розуміємо речі набагато глибше. Ми маємо світло, якого не мають вони. Ми і вночі, і вдень маємо ті ж самі очі, але вночі ми нічого не бачимо. Чому? Тому що нам бракує сонячного світла. Якщо запропонувати двом людям поглянути на одну і ту ж проблему, вони сприйматимуть її дуже по-різному. Це тому, що один з них керується лише своїм розумом і відчуттями, а інший має ще й віру.

Людина також має волю. Коли благодать приходить у нашу волю, вона дає нам нову владу, нову силу, якої ми раніше ніколи не мали. Вона дає нам нову здатність протистояти спокусі. Надто часто, коли хтось з нашого оточення стає рабом гріха, ми кажемо, що ним заволоділа згубна пристрасть: «О, він хронічний пияк» або «Він – справжній ненажера, бо постійно щось жує». І це правда. Рабство – таким словом наш благословенний Господь пояснював таку запеклу пристрасть до чогось згубного. Однак це не означає, що ці люди цілковито зруйнували власну свободу. Завжди є якась частка свободи, яка ще збереглася в алкоголіка, збоченця, чи будь-кого, хто потрапив у рабство гріха. Ці гріхи, до яких призвели вільні дії нашої власної волі, могли послабити, але не зруйнували нашої волі. Благодать може закласти власний плацдарм. Благодать має власний день «Д», тобто день початку операції, і Бог може прийти до кожного з цих людей. Зцілити людей від вад можна лише витіснивши їх. Але як це можна зробити? Тільки вносячи в серце людини щось нове. Благодать Божа приходить тоді, коли ми починаємо любити Бога, й існуючі хиби потрохи витісняються. Як тільки до нас приходить нова любов, ми змінюємося. Пам’ятаю, мав справу з жінкою, що зловживала алкоголем. Я говорив їй: «Ви любите алкоголь більше, ніж будь-що інше на світі. Через те, що Ви любите алкоголь більше, ніж усе інше, я не зможу допомогти Вам доти, доки ви не будете спроможні полюбити ще щось». Отож ми почали молитися про милість Божу. І благодать Божа прийшла до цієї жінки, і вона була зцілена.

Ось що дає благодать бідній, слабкій людській волі. Вона також дає нам владу, і ми можемо впливати на інших людей. Якщо мої слова мають вплив на когось, то не тому, що я володію якимись знаннями чи владою. Якби я мав на вас певний вплив, то тільки тому, що Дух Святий і благодать Божа працюють над вами. Мої слова є ніщо. Зрозуміла річ, я починав цю працю з молитви про те, щоб Дух Святий і благодать Божа наділили мене силою. Але якщо в якийсь момент ви перемінитесь, не кажіть: «Єпископе Шін, ми дуже вдячні вам». Єпископ Шін не зробив вам нічого. Я є лише простим знаряддям в руках доброго Господа.

Перемінившись, ви побачили, що тепер існує відмінність між вашою натурою і благодаттю. До того, як прийшла благодать, ви все робили по-своєму. Після того, як ви пізнали її, ви почали робити все по-Божому. У цьому і полягає різниця. Те, що раніше було для вас дуже цінним, тепер здається нічого не варте, і те, що раніше сприймалося як непотріб, тепер є дуже цінним для вас. Це дія благодаті – надприродної сили, яка освітлює ваш розум, щоб ви могли побачити те, що виходить поза межі людського розуму; яка зміцнює вашу волю, щоб ви змогли зробити те, чого раніше не могли зробити. Благодать змінює вас, перетворюючи із простого створіння в дитя Боже, і що найважливіше, благодать дає вам можливість називати Бога Отцем.


[1] Об. 3:1

[2] Ів. 1:16

[3] Мр. 14:58

[4] Мт. 16:17

Попередній запис

Наслідки первородного гріха

Нас турбує те, яким чином первородний гріх з його передумовами впливає на нас. Усі ми цікавимося психологією. Намагаємося зрозуміти себе. ... Читати далі

Наступний запис

Секс – це таїнство

Існують два слова, які найчастіше вимовляються і найбільше перекручуються в нашому сучасному світі. Це слова «свобода» і «секс». Слово «свобода» ... Читати далі