14 травня – Дика природа в небезпеці

Бог абсолютно однозначно показав Своє ставлення до царства тварин у величному зверненні, записаному наприкінці Книги Йова. Придивіться уважніше, і ви побачите в прикладах, даних у настанову Йову, загальну нитку: левиця, дика коза, дикий осел, страус, кінь, яструб, орел, ворон і бегемот.

Дикість – єдина риса, спільна для всього цього звіринцю, – є підтекст Божого послання до Йова. Бог прославляє тих представників створеного світу, які ніколи не будуть приручені людьми. Очевидно, що дикі тварини виконують важливу функцію у світі, яким його бачить Бог. Вони збивають з нас пиху, нагадуючи про те, що ми вважали за краще б забути: про наше створення. І ще вони доносять до наших почуттів усю велич невидимого, непіддатливого прирученню Бога.

Говорячи про диких тварин, складно уникнути виховного тону, бо наші гріхи проти них дуже великі. У деяких африканських країнах популяція слонів зменшилася удвічі, а носороги зникли майже повністю, і виною тому, в основному, – браконьєри і солдати, озброєні автоматами. Крім того, щорічно ми винищуємо ділянку тропічних лісів (разом з усією його фауною), рівну за площею всій Новій Англії.

Більшість публікацій про дику природу концентрує увагу читачів на найбільш зникаючих видах тварин, але я більше думаю про те, що це, зрештою, означає для нас. Що ще ми втратили, окрім вродженої поваги до дикої природи? Чи не може атрофія цього почуття частково пояснювати наше презирство до авторитету, і навіть – втрату пізнання про Бога? Проста Божа згадка про тварин повергнула Йова в благоговійний трепет; а як щодо нас, звиклих з дитинства кидати арахіс через рів у вольєру до бегемотів і левіафанів?

Натураліст Джон М’юр із сумом сказав: «Мене дуже утішає, що до створення людини величезна безліч творіння – великих і малих, число яких незліченне, – жили і насолоджувалися Божою любов’ю».

Небеса проголошують Божу славу, і те ж саме роблять кити, що вистрибують з води, і гарцюючі газелі. На щастя, у деяких куточках світу величезна безліч творіння може як і раніше жити і насолоджуватися Божою любов’ю. Найменше, що ми можемо для них зробити – не утискувати їх, і не лише заради них, але і заради самих себе.

З книги «Я просто цікавлюся»

Попередній запис

13 травня – Похвала павичам

Під час поїздки в Австралію я намагався сприймати дику природу в дусі поклоніння, провівши три дні на острові Филип – ... Читати далі

Наступний запис

15 травня – Ділячись силою

Колись я почував себе духовно неповноцінним, бо ніколи не переживав ефектних проявів Духа і не міг назвати жодного справжнього «дива» ... Читати далі