Первородний гріх та ангели

Наш розум спроможний пізнати Бога. Споглядаючи усе видиме в цьому світі, ми приходимо до пізнання невидимого Бога, Його влади, Його мудрості. Дещо з Його влади ми можемо побачити, дивлячись на гори, Його красу – у заході сонця, Його чистоту – у сніжинці. Хоча наш розум спроможний пізнати якусь дещицю про Бога, та все ж не може знати всього.

Дивлячись на картину, ми, можливо, можемо визначити століття, в якому вона була намальована, можемо визначити стиль, в якому працював цей художник. Ми можемо дещо відгадати з його техніки. Але навіть якщо вдивлятимемось у неї віднині і аж до кінця життя, ми ніколи не дізнаємося, що мав на думці цей художник, творячи свою картину. Дивлячись на творіння, ми можемо якоюсь мірою збагнути щось із Божої мудрості, але ми не можемо дізнатися про Його думки. Бог мав би відкрити себе нам.

Як би ми дізналися, що Він відкрив себе нам? Історія пам’ятає сотні людей, які виходили на її сцену і сповіщали: «Я прийшов від Бога. Послухайте, що я вам скажу: Бог прислав мене». Ми мусимо вдатися до здорового глузду, щоб встановити певні стандарти, за якими зможемо робити висновок про таких претендентів. Перш ніж судити про будь-якого з них, нам слід скористатися з трьох своєрідних критеріїв. По-перше, хто б не прийшов від Бога, про його появу мали б сповістити заздалегідь. По-друге, Бог мусить наділити його певною владою, щоб він міг чинити те, що під силу лише Богові. По-третє, доктрина цього посланця ніколи не може суперечити здоровому глуздові. Такий посланець може свідчити про щось таке, що виходить за межі людського розуміння, але воно ніколи не може суперечити йому. Його доктрина мусить відповідати здоровому глуздові і бути натхненням для людського серця.

Такими є критерії. Тепер нам слід застосувати їх. Ми можемо поставити в ряд усіх претендентів на Божих посланців, які з’являлися в історії людства, і поміж них – Христа. Ми запитаємо їх: «Чи було попереджено про ваш прихід заздалегідь?» Лише один із них – Христос – зможе відповісти на це запитання словом «так». Ми можемо показати, як Христос творив дива. Але найбільшим дивом було Його Воскресіння з мертвих. І це стало доказом Його божественного походження. Ніщо з того, чого Він навчав, не суперечило здоровому глуздові. Його вчення глибоко задовольняло спраглі людські серця. Досліджуючи особу Христа, Його свідчення про самого Себе як Сина Божого і Сина Людського, ми показали, в який спосіб Він був і людиною, і Богом. Ця Його божественна і людська складові злучилися воєдино в Божественній Особі. Будучи людиною, Він був подібним до нас у всьому, крім нашої провини і наших гріхів. Будучи Богом, безконечним і всесильним, лише Він міг відкупити і сплатити наш безмежний борг.

Тепер поміркуймо над тим, що наш Господь був не лише Вчителем, але і Спасителем від гріха. Існують два загальні види гріха. Є таке поняття як особистий гріх, який ми чинимо з власної волі і за який є відповідальними, наприклад, крадіжка, брехня, неправдиве свідчення проти ближнього. Але існує також інший вид гріха, який не є особистим взагалі. Наша воля ніколи відкрито не задіяна в ньому. Цей гріх стосується нас тому, що ми належимо до людського племені. Він називається первородним гріхом.

У світі діє закон, про який сказано у Святому Письмі: «А як хто йде на змаги, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається»[1]. Ми отримуємо певні дари і благословення, якщо успішно здаємо певні тести. Так було в наші шкільні роки, так є і в дорослому житті, приміром, під час залицяння. Чоловік має бути достойним жінки, яку він любить. Ми є вільними, і свобода є основою усієї любові. Правильне використання нашої свободи забезпечує нам певні привілеї, які в іншому разі ніколи не були б нашими. Наприклад, батько має намір відіслати сина на навчання до коледжу. Тут існує одна умова: хлопець мусить вчитися, щоб скласти іспити. Припустимо, що він не вчиться, а марнує час, забавляючись. Зловживаючи в такий спосіб свободою, він втрачає привілей отримати вищу освіту. Батько не змінив своєї думки щодо освіти сина. Ніхто не може дорікнути батькові, кажучи: «Ти жорстокий, бо не відіслав сина до коледжу». Батько має велике бажання відіслати сина на навчання, але хлопець не може навчатися в коледжі: він не склав вступних тестів. Бог хоче винагородити вінцем певні дари, які ми маємо. Він хоче винагородити правильне використання нашої свободи. Він хоче дати нам щось таке, що стало б нашим, хоча насправді воно нашим не є. Все, що нам треба зробити, аби отримати величезний дар і привілеї від Бога, то це успішно скласти іспит. Це легкий іспит, це іспит на любов до Нього, який означає наше вдосконалення. Цей іспит означає наше визнання залежності від Бога, яка є умовою нашої відносної свободи.

Цей закон, що поширюється на увесь Всесвіт, спочатку був застосований до ангелів. Про ангелів дуже виразно згадується у Святому Письмі. Навіть язичники вірили в ангелів. Розум підказував їм, що так само, як матеріальний Всесвіт увінчаний людиною, так у духовному Всесвіті існує якась інша матерія. Людина є поєднанням матерії і духу. Над нею мусять бути якість духи, і цих духів називали ангелами. Ви не вважаєте, що між устрицею і людиною мусить існувати якась проміжна ланка, а лише деякі інші види життя. Отож цілком логічно припускати, що між безконечним Богом, Який є чистим духом, і нами мали б існувати певні проміжні духи, які не є безконечними, як Бог, але які, безсумнівно, є досконалішими за нас.

Бог створив міріади ангелів, котрі є чистими умами і безтілесними духами. Вони не мають ані тіл, ані крил, незважаючи на усі існуючі зображення крилатих ангелів. Вони мають блискучий розум, набагато більший, ніж будь-який людський розум. Кожен ангел – створіння Боже. Ангели залежні від Бога, але водночас їм даровано свободу. Через те, що вони вільні, вони мають можливість і заперечувати залежність від Бога.

Можливо, це таке випробування, що дав їм Бог. Бог попросив їх любити Його. Любов полягала б в їхньому визнанні залежності від Нього, і таким чином вони могли б удосконалюватися. З часом Бог утвердив би їх у славі. Це, можливо, найкраще пояснить нам приклад з павуком. Одного дня павук спускався з даху будинку на делікатній, тоненькій павутинці. Павукові було цікаво скуштувати усіх цих мух, комарів і хробаків, яких було дуже багато в саду. Коли павук спустився в сад, він сплів велику павутину. У цю павутину потрапила сила-силенна мух і усього, що могло б стати делікатесом на банкеті павука. Коли павук наситився усіма цими дарами, він глянув угору до самого даху будівлі, помітив тонесеньку ниточку, що звисала, і мовив сам до себе: «Цікаво, що це таке і що воно там робить?» Він відірвав цю «ниточку» і так втратив свою павутину і бенкет. Він втратив усе.

Залежність інколи означає велику незалежність, як це показано в Конституції США. Чому ми незалежні? У Декларації про незалежність сказано, що Бог наділив нас певними невід’ємними дарами. Ні держава, ні уряд, ані жоден диктатор не дав нам наших основних прав. Ці права походять від Бога. Якщо б держава дала нам ці права, то вона могла б забрати їх назад. Через те, що ми визнали свою залежність від Бога, ми є незалежними.

Дари, що їх отримали ангели, треба було підтвердити, і вони могли стати невід’ємними лише за умови, якщо ангели складуть іспит на любов. Їхній гріх полягав у зловживанні свободою. Це був гріх гордині. Вони хотіли бути вільними і подібними до Бога. Вони не могли грішити через секс, бо в них не було тіл. Вони не могли грішити через пожадання чужого, бо в них не було ні кишень, ні навіть крил. Вони грішили лише через неналежне возвеличення власного розуму, словом, вони гадали: «Я буду незалежним від Бога, я буду сам собі богом». Насправді, вони хотіли бути схожими на несотворених, однак вони були сотвореними.

Їхній очільник на ім’я Люцифер кинув свій бойовий клич: «Non servian» що означало «Я не буду служити». Ці ангели провинилися в тому, що вони не любили і через це втратили усі благословення, які колись отримали від Бога. Так третина ангелів згрішила, і вони стали відомі як занепалі ангели, дияволи. Пророк Ісая свідчив про ангелів: «Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!»[2]. Мовою Ісаї, ангели згрішили, і їхні гріхи не можуть бути прощені. А ось наші гріхи – так.

Чому гріхи ангелів не можуть бути прощені? Коли ангел наміряється на щось, він дуже виразно бачить усі можливі наслідки своїх дій. Принцип суперечності полягає в тому, що певне рішення не може бути добрим і поганим водночас за цих самих формальних обставин. Принципом суперечності неможливо знехтувати. Ангел бачить наслідки усіх своїх рішень, свого вибору так само, як ми з вами. Ми ніколи не зможемо уникнути принципу суперечності; це частина нашого ментального життя. Якщо ангел вирішив повстати проти Бога, самому стати Богом, заперечивши тим самим любов, то усе це унеможливило будь-яке прощення. У нас з вами все трохи по-іншому. Ми не завжди бачимо наслідки своїх рішень. Наш розум затьмарений, послаблений, наша воля слабка у своїх рішеннях, тому Бог дозволяє прощення. Наш Господь на запитання Петра: «Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому?»[3], відказав: «До семидесяти раз по семи»[4]. Це не означало чотириста дев’яносто разів, це означало, що на прощення не накладено жодних обмежень. У падінні ангелів ми можемо бачити гріх у його наготі. Там існує гріх у чистому вигляді – спроба відмінити акт творіння, утвердити самоіснування. Зловживання свободою породжує у світі зло.

До появи людини світ був розладнаним. Десь у Всесвіті Бога з’явилася тріщина; щось трапилося, бо хтось неправильно скористався свободою. Хтось використав свободу як право робити все, що заманеться, а не як право робити те, що треба. Погляньмо назад, на еволюцію Всесвіту. Ми зустрінемо всіх доісторичних тварин, які з’являлися і вимирали. Отак розкриваючи горизонти Всесвіту побачимо, що існують і завжди існували певні безвихідні ситуації. Ви, мабуть, захочете запитати: «Чому гріх ангелів мав би впливати на Всесвіт?» Однією з причин цього може бути те, що нижчі створіння були віддані під опіку деяких ангелів. І коли ці ангели збунтувалися проти Бога, наслідки цього зафіксувалися в матеріальному Всесвіті. У природі стався розлад.

Погляньте на якийсь складний механізм і спробуйте пошкодити одне з великих коліщат чи, наприклад, зламайте один його зубець. Таким способом ви негативно вплинете на усі маленькі коліщатка цього агрегату. Або спробуйте кинути камінь у ставок. Він порушить навіть найвіддаленіші води. Падіння ангелів, можливо, стало причиною того хаосу, який існував на землі і описаний у Книзі Буття. Усе вказує на те, що перед появою людини на землі щось сталося. Можливо, цей негативний вплив матиме такі ж наслідки для людини.

Десь у Всесвіті Бога існує зло. Можливо, ці духи втратили свої чудові дари і благословення, оскільки вони не склали іспиту любові. Можливо, ці злі духи ревнують Бога до нас, коли Він уділяє нам дари. Вони можуть намагатися знищити нас і відібрати наші привілеї. Звісно, в Едемському саду Бог влаштує нам іспит.


[1] 2Тим. 2:5

[2] Іс. 14:13-14

[3] Мт. 18:21

[4] Мт. 18:22

Попередній запис

Комунізм і Церква

У світі насправді існує таке явище як авторитаризм. Це комунізм. У чому полягає суть авторитаризму? Я б сказав, що він ... Читати далі

Наступний запис

Первородний гріх і людство

Нам уділяють певні привілеї, якщо ми любимо і правильно використовуємо дану нам свободу. Будь-хто, даючи свободу іншим, ризикує так, як ... Читати далі