Комунізм і Церква

У світі насправді існує таке явище як авторитаризм. Це комунізм. У чому полягає суть авторитаризму? Я б сказав, що він складається з трьох елементів: він підпорядковує розум догмі, він робить страх основою покори, він руйнує свободу думки. Церква не має жодної із цих ознак. Вона й не могла мати їх, тому що наш благословенний Господь жив у середовищі авторитаризму. Люди з цього середовища перебували під владою римлян, до того ж усі фарисеї були авторитарними. Коли наш Господь заснував Свою Церкву, цілком природно, що вона стала захистом від усіх форм авторитаризму. Зверніть увагу на те, як Він протиставляє Свою Церкву авторитаризмові і описує, якою вона була б за умов комунізму: «А Ісус їх покликав і промовив: Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба»[1].

Як наш Господь врятував нас і Свою Церкву від авторитаризму? Пропоную вам зіставити три характеристики авторитаризму з трьома характеристиками Церкви. По-перше, наш Господь заснував Церкву, в якій ми підкоряємося не системі, а особі; по-друге, у Церкві основою нашої покори є не страх, а любов; і нарешті, у Церкві свобода думки врятована повагою до правди.

Розгляньмо ці моменти детальніше. Отже, догма. При комунізмі, а також при будь-якій іншій формі авторитаризму особа змушена підпорядковуватися системі, дуже складній сукупності припущень, кодів, директив і наказів, які дуже часто є абстрактними, як, наприклад, діалектичний матеріалізм, теорія класової боротьби, теорія додаткової вартості і т.п. Вірні не вписуються в цю систему догм. Ми починаємо з особи, з особи нашого Господа, яка продовжилася в Його Містичному Тілі, Церкві. Що таке віра? Віра – це зустріч двох особистостей: вас і нашого Господа. Тут не існує жодної відданості якійсь абстрактній догмі, тут радше має місце злука з особою, яка не може обдурити і не може бути обдуреною. Авторитарна особа починає від партійної лінії; ми ж починаємо від нашого Господа, Сина Живого Бога, Який сказав «Я – правда»[2]. Інакше кажучи, істина виявляється в Його особі.

Пам’ятаєте себе, коли ви були дитиною? Що вважали ви своєю домівкою? Чи тільки якусь сукупність доручень, які давали вам батько чи мати? Домівка була для вас чимось більшим за це, чи не так? Вона асоціювалася з любов’ю, яку ви діставали від матері і батька. Наша віра передусім полягає в особі Христа, Який живе у Своєму Містичному Тілі, Церкві. Якби наш Господь не відкрив Себе апостолам, ми б не повірили їм. Якби ми втратили Христа, ми б втратили нашу віру. Він приходить першим. Усе інше є другорядним. Не існує жодної доктрини, жодної моралі, жодної догми чи літургії без Нього. Він є об’єктом віри, а не догми.

Існує така традиція, що коли юнак кохає дівчину, він мусить подарувати їй перстень і заручитися з нею. У такій традиції на першому місці стоїть любов до певної особи. Так само і в нашому випадку. Для вірного в Церкві нема нічого такого, що заслуговувало б на довіру, крім Христа, Який живе в ній. Якби ми не вірили в те, що наш Господь є Богом, якби ми говорили, що Він був лише доброю людиною, ми ніколи не повірили б у Євхаристію чи у Святу Трійцю. Якби ми були переконані в тому, що наш Господь є лише людиною, яка похована в землі, ми б не повірили в прощення гріхів. Але ми знаємо, що наш Господь свого часу навчав, управляв і освячував через фізичне тіло, яке Він отримав від Своєї Матері, і тепер продовжує навчати, управляти і освячувати через Містичне Тіло, яке Він отримав з утроби людства. Його перше тіло було осінене Святим Духом. Його Містичне Тіло було осінене Святим Духом у день П’ятидесятниці. Тому ми приймаємо кожне слово, сказане Ним, і не лише те, що написали Його апостоли, а Живе Слово, яке триває упродовж століть.

Ви вже чули колись: «Я не хочу, щоб жодна Церква стояла між мною і Христом!» Та нема жодної Церкви, яка б стояла між нами і Христом. Церква – це Христос! Церква є тим, що Святий Августин назвав totus Christus, тобто увесь Христос. Саме тому Його Істина живе впродовж століть. Дякуймо Богові за нашу віру, нашу віру в Христа. Це вічна сучасність!

Висувається ще одне звинувачення, а саме: якщо ви належите до Церкви, то автоматично стаєте заручником страху. Це справді відповідає дійсності при кожній авторитарній системі. Там страх лежить в основі покори. Через те, що ми починаємо з особи Христа, основою нашої покори є не страх, а любов. Ви не можете любити діалектичний матеріалізм, але ви можете полюбити людину. Між нами і нашим Господом існує певний зв’язок любові і елементи цього зв’язку нероздільні. Наш Господь не передавав Петрові владу управління Церквою доти, аж доки Петро тричі не сказав нашому Господу, що він Його любить[3]. Влада в Церкві походить лише від покори Христові. Покора, яку вірні виявляють щодо Церкви, чимось нагадує наше підпорядкування найвірнішому другові. Це як покора сина своєму люблячому батькові. Ми не відчуваємо жодної відстані між нашим Господом і нами. Як учень, котрий щораз більше «прив’язується» до свого вчителя і тому щораз більше вбирає в себе його істини, так і ми стаємо щораз більше об’єднані з Христом, бо щораз більше любимо Його і щораз більше Його правди вбираємо. Що більше ми пізнаємо нашого Господа, то більше підкоряємося правді, яка виявляється через Його Церкву, і тим менше ми боїмося. У Святому Писанні сказано: «Досконала любов проганяє страх геть»[4]. Що більше Його істина стає нашою, то більше ми любимо Його.

Відхід від віри, нехай Бог мене простить, стається не так, як ми відходимо від любові до книжки, до пісні чи до якоїсь прикраси. Це відхід від дружби. Це зрада любові. Я справді не можу уявити собі чогось більш обтяжливого і паралізуючого для людського розуму, більш деструктивного для свободи, ніж те, перед чим схиляються мільйони людей, а саме, перед жахливою анонімною владою «тих», що «кажуть».

  • «Кажуть, що цього року в моді зелений колір».
  • «Кажуть, що католики обожнюють Діву Марію».
  • «Кажуть, що Фрейд є справді великим психологом».

Хто ці «вони», що «кажуть»?

Незлічена кількість маріонеток і рабів щоденно схиляють голови перед невидимим тиранічним міфом на ім’я «вони». Не дивно, що диктаторство виникає для того, щоб уособлювати те жахливе рабство. Ці мільйони не приймуть авторитету Христа, Який воскрес із мертвих і продовжує жити в Церкві. Ми знаємо кому ми підкоряємося! Вони ж не знають. Вони не можуть вказати на особу чи на предмет свого поклоніння, який би ховався за отим жахливим «вони». Але, дякувати Богу, ми знаємо. Ми підкоряємося нашому Господу і Церкві.

Я отримав тисячі листів від людей, які відійшли від Церкви чи які перебувають поза межами Церкви через те, що вступили в другий чи третій шлюб. Усі ці люди висловлюють великий внутрішній жаль, втому, відразу і занепокоєння. Ці відчуття переповнюють їх не тому, що вони порушили закон, а тому, що вони розірвали узи дружби із Пресвятим Серцем. Їхня самотність промовляє до них тоді, коли нема кого любити, коли нема впевненості, а є лише підпорядкування. Коли є любов Христа, тоді любов починає вірити всьому. Ніхто ніколи не може перевищити любові, яку виявив нам Христос, звільнивши нас від гріха і заснувавши Своє Містичне Тіло, Церкву. У світі не може бути більшої упевненості. Його любов може звільнити нас від авторитаризму з його страхами і перетворити нас на справді люблячі створіння, з’єднані разом у любові до Нього, Того, хто любив нас понад усе аж до самої смерті.

Інколи кажуть, що Церква руйнує свободу думки і фактично нищить здоровий глузд. Насправді істина лежить у протилежній площині. Це авторитаризм руйнує справжню свободу думки. Диявол вже достатньо переконав світ у тому, що коли ви приймете істину Бога, то станете невільними, себто, коли ви приймаєте будь-яку істину, ви руйнуєте власний здоровий глузд. Йому таки добряче вдалося переконати багато душ на цьому світі, що будь-яке обмеження, накладене на розум, є руйнуванням розуму.

В Едемському саду диявол уклав у голови нашим прабатькам таку думку: те, що вони не знають зла, означає, що Бог якось руйнує їхню свободу. Він сказав: «Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги»[5]. Стількома словами диявол розповідав нашим прабатькам, що Бог прагне заборонити їм вільно запитувати про те, що їх цікавить. Що нібито Він хоче тримати людську расу в невігластві.

  • «Не дозвольте себе обдурити. Бог – просто старий буркотун».
  • «Він – реакціонер!»
  • «Він не хоче, щоб ви знали, що таке зло».
  • «Будьте ліберальними!»

Це – слова Сатани. Бога виставляють ворогом правди так само, як п’ятирічний хлопчик звинувачує свого батька в обмеженні його свободи, коли той відмовляється дати йому побавитися бойовою рушницею.

Чи так є насправді: що більше ви віддаєтеся божественній істині, то менш вільні стаєте? Ось невеличкий приклад з мого життя. Перш ніж я пішов до школи, я був вільним думати, що Шекспір народився 1224 року. Врешті мені сказали, що Шекспір народився не 1224, а 1564 року. Коли я дізнався правильну дату, то зрозумів, що навчання насправді обмежувало мою свободу робити помилки. Ще дошкільням я думав, що Н20 – це ініціали якогось шпигуна. Потім я потрапив до рук учителя-реакціонера. Він припинив увесь мій лібералізм. Чи знаєте, що він сказав мені про Н20? Він сказав, що це символ води! Що більше я вчився, то менше свободи робити помилки в мене залишалося.

Свобода – це слово, яке дуже часто перекручують. Ми хочемо бути вільними від чогось лише заради чогось. Я хочу бути вільним від комунізму, щоб удосконалювати свою душу. Я хочу бути вільним від голоду, щоб розвивати тіло, яке Господь дав мені. Я хочу бути вільним від страху, щоб бути вільним для любові. Чи помітили ви, що свобода від чогось завжди є свободою заради чогось. Яка користь бути вільним від чогось, якщо ми не знаємо цілі свободи? Свобода – це не звільнення від правди, це прийняття правди. Коли ви є найбільш вільними? Коли знаєте правду про щось. Ви вільні намалювати трикутник за умови, що в нього буде три сторони. Ви вільні намалювати жирафу, якщо намалюєте її з довгою шиєю. Ви вільні керувати своїм авто в переповненому місті за умови, якщо будете дотримуватись правил дорожнього руху. Ви вільні управляти літаком, якщо поважатимете закон гравітації та ази авіації. Ви вільні в законі, ви вільні в правді. Саме це мав на увазі наш благословенний Господь, коли сказав: «Правда вас вільними зробить»[6]. Правда Церкви – це правда, яка прийшла до нас від Христа. Коли ми починаємо відходити від неї, ми губимо нашу стежку. Карта, яка показує нам шлях до правди Христа, є в Церкві. Ми можемо зійти з дороги, скоївши якийсь гріх чи помилку, але поки маємо карту, ми ще можемо звернути на правильну дорогу. Деякі люди сходять з дороги, а потім розривають карту. Це вже значно більша трагедія.

Церква завжди навчає нас, що ми мусимо знати суть питання зусюдибіч. Викладаючи впродовж двадцяти п’яти років філософію в Католицькому університеті, я помітив, що всі, хто викладає там, завжди знають усі аспекти питання, тобто кожен мав думки сучасного світу щодо будь-чого. З філософії ми знали твори Маркса, Сартра, Хайдегера, Джасперса, Фрейда та інших. Ви гадаєте, що викладачі у світських університетах знають хоч щось про християнську думку? Вони знають лише один бік питання.

Прочитайте енцикліку Папи про комунізм. Якось один комуніст сказав мені, що найкращим тлумачення комунізму, яке він коли-небудь читав, було тлумачення Святішого Отця в його енцикліці; Він подав питання зусюдибіч. Зверніть також увагу на чудовий твір філософії і богослов’я під назвою «Summa Theologica» св. Томи Аквінського. Кожне речення, яке пропонує його величний розум, починається із сумнівів і проблем; згодом він пропонує відповідь. Ми знаємо всі сторони запитання. Ті, що перебувають поза межами Церкви, знають лише одну сторону, і часто неістинну. Наша свобода не є незалежністю від правди, це радше залежність від любові. У цьому полягає радість бути вірним.

Можливо, стане зрозуміліше, коли я наведу такий приклад. На морському острові жили діти. Навколо острова було зведено височенні стіни. За цими стінами діти співали, танцювали і бавились. Одного дня до острова припливли якісь люди. Вони були реформаторами. Отож вони звернулися до дітей: «Хто побудував ці стіни? Хтось обмежує вашу свободу. Розваліть їх!» І діти зруйнували стіни. Якщо ви тепер повернетесь на цей острів, то побачите, що усі діти збилися докупи посередині острова. Вони бояться бавитися і співати, бояться танцювати, щоб не впасти в море. Це чимось подібне до Церкви. Стіна – це правда, і як сказав Христос: «Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні»[7].


[1] Мт. 20:25-27

[2] Ів. 14:6

[3] Ів. 21:15

[4] 1Ів. 4:18

[5] Бут. 3:5

[6] Ів. 8:32

[7] Ів. 8:36

Попередній запис

Церква: Тіло Христове

Відтворивши життя нашого благословенного Господа, Його об’явлення Себе як Сина Божого, Його зв’язок з Отцем і Святим Духом, ми підійшли ... Читати далі

Наступний запис

Первородний гріх та ангели

Наш розум спроможний пізнати Бога. Споглядаючи усе видиме в цьому світі, ми приходимо до пізнання невидимого Бога, Його влади, Його ... Читати далі