Нам уділяють певні привілеї, якщо ми любимо і правильно використовуємо дану нам свободу. Будь-хто, даючи свободу іншим, ризикує так, як ризикують батьки, даючи свободу синові чи доньці. Коли Бог створив ангелів вільними, Він ризикнув. Деякі з ангелів скористалися своєю свободою, щоб проголосити себе Богом. Вони заявили про свою незалежність і тим самим втратили право на вічну славу і щастя. Отож у світі замешкало зло, яке прийде до людини.
Бог робить ще один ризикований крок: Він створює людину. Він створює вільну людину в моральному світі. Ми можемо бути доброчесними лише в такому світі, в якому можна бути порочними. Ми самі розпоряджаємося своєю свободою. Завдяки правильному використанню свободи ми удосконалюємо свою особистість. Зловживаючи своєю свободою, ми стаємо менш вільними. Той, хто є залежним від пороків, стає їх рабом. Будь-хто, ставши комуністом, стає схильним до диктаторства. Завдяки правильному використанню свободи, ми врешті приходимо до дуже славної свободи дітей Божих.
Метою навчання є тренування правильного використання свободи. Батьки заохочують своїх дітей обирати добро, а не зло. Саме так Бог вчинив спочатку. Бог дав людині певні дари і привілеї, які моли б належати їй за умови, якщо людина використовуватиме свою свободу так, щоб це удосконалювало її особистість. Ми ніколи не відчуваємо задоволення, коли треба робити те, чого нам не хочеться. Свобода передбачає певний вибір.
Наших прабатьків поселили в Райському саду, в Едемі задоволення і радості. Та Адам з’їв плід, який був символом зла[1]. Бог дав нашим прабатькам певні дари. Людина сама мала вирішити, чи потрібні їй ці дари для її нащадків. Один з цих дарів був надприродним. Це, фактично, було дуже особливе, близьке єднання з Богом, це була внутрішня радість, яку годі описати. Були також інші дари, які існують поза межами природного порядку. Один з цих дарів впливав на розум, який мав бути вільним від помилок при роздумах. Інший дар полягав у тому, що тіло ніколи не повставатиме проти душі, ніколи не матимуть місця плотські спокуси; хтивість, порок і бажання сексуальної втіхи ніколи цілковито не затьмарюватимуть нашого розуму. Ще інший дар робив людське тіло безсмертним; воно не повинно було помирати. Душа ж була природно безсмертною.
Бог сказав нашим прабатькам, що вони володітимуть цими дарами за умови, якщо складуть іспит любові. Як ми можемо довести, що любимо когось? Єдиний спосіб, яким ми справді можемо довести свою любов, це вибір. Кожен акт любові є не лише ствердженням; кожен акт любові є також і відмовою. Під час залицяння молода жінка може запитати чоловіка, котрий домагається її руки та серця: «Як мені знати, що ти справді любиш мене?» У тому місті можуть бути тисячі молодих жінок, кожна з яких також могла б стати дружиною цього чоловіка. Якщо цей молодий чоловік має певні знання з філософії, він міг би відповісти: «Вибравши тебе, я відкинув усіх інших».
У Райському саду існував вибір, який символізували дерева: Дерево життя і Дерево пізнання добра та зла. Там росли й інші дерева, які дарували велику втіху, але лише два дерева були надзвичайно важливі, бо вони передбачали альтернативу. Бог хотів, щоб людина їла плоди з Дерева життя і через те перебувала в постійній єдності з Його божественним життям. Інше дерево, з якого Бог не дозволив людині їсти плодів, було Деревом пізнання добра та зла. Вибір полягав між плодом і садом, між частиною і цілим, між чимось, що справді передбачало світову спокусу. У такому випробуванні не було нічого нелогічного. Життя переповнене величезною кількістю прикладів отримання нагород за умови дотримання любові. Уявіть таку ситуацію: один заможний чоловік, їдучи у відпустку, каже своєму шоферу та його дружині, що на час його відсутності вони можуть жити в його домі. Вони можуть споживати його їжу, пити його вино, користуватися його автомобілем, їздити його кіньми, але це все можливо лише за однієї умови: вони не повинні їсти штучних фруктів, які лежать у фруктовниці в їдальні. Цей чоловік вже знає, що штучні фрукти шкідливі для травлення. Шофер і його дружина мали б довіряти йому хоча б з огляду на все те добро, яке він робив для них. Якщо дружина переконає чоловіка з’їсти штучне яблуко, вона ніколи не стане леді, а якщо чоловік скуштує штучний фрукт, він ніколи не буде джентльменом. Здійснивши лише один заборонений вчинок, вони втратили б усе те добро, що їм дав господар, і крім того, у них стався б розлад шлунка! Вони також втратили б можливість передати ці дари своїм дітям. Недооцінювати заборонений плід у цій історії падіння означає не зрозуміти головного – це був іспит на любов. Факт куштування забороненого плоду був знаком зневаги, символом бунту. Бог накладав лише єдине обмеження на суверенність людини, нагадуючи їй про те, що коли вона зробить лише один заборонений вчинок, то піддасть небезпеці усі надані їй блага. Як Пандора, людина відкрила заборонену скриню і втратила усі скарби.
Хто спокусив наших прабатьків? Це зробив занепалий ангел Сатана. Спокушаючи наших прабатьків, він почав із запитання «чому». Він запитав: «Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?»[2]
У цьому диявольському спокушанні є, фактично, три кроки, і для розумного психоаналізу природи спокушання тут немає нічого такого, що б виходило поза межі історії з Книги Буття. Спершу спокусник порушив тему сумніву.
«Чому Бог наказав тобі?»
«Обмеження, які наклав на тебе Бог, є несправедливими».
«Будь вільним!»
«Хіба ти не бачиш, що такі накази є обмеженням свободи та твоїх конституційних прав боротися зі своєю совістю».
Він почав порушувати спокій розуму. Пригадайте будь-яку спокусу, яку ви коли-небудь переживали у своєму житті. Хіба вона не починалася із слова «чому». Складається враження, ніби з нами говорить наш внутрішній голос.
«Чому ти не хочеш помічати своїх сексуальних інстинктів? Хіба Бог не наділив тебе ними?»
«Чому б тобі не заробляти усі гроші, які ти можеш заробити? Хіба не тому ти живеш на цьому світі?»
«Чому Церква забороняє тобі одружуватися знову, поки живе твоя колишня дружина?»
«Чому?»
«Будь вільним!»
«Відкинь кайдани!»
Саме це відбувається кожного дня у світі, і саме це трапилося на самому початку.
Другий крок Сатани полягав у тому, щоб усунути весь страх перед наслідками гріха. Він насміхався над покаранням, кажучи: «Умерти не вмрете!»[3]. Бог попередив, що коли люди скуштують плоду з Дерева пізнання добра та зла, то помруть. Сатана завжди перечить Богові. Він применшує гріх.
«Чи вірите ви, що Бог з’єднався з вами для того, щоб дозволити людині відмежуватися від Нього?»
«Сміливіше, скуштуйте. Ніхто про це не дізнається!»
«Випийте ще й десятий келишок, від цього ви не станете алкоголіком. Вам просто стане добре і приємно».
«Продовжуйте приємні і захоплюючі експерименти зі своїм тілом; і ви поборете в собі раба!»
«Ви вірите в пекло? Не будьте дурними! Пекло – це покарання за гріх».
Саме так розмовляє диявол. У книзі Апокаліпсису він говорить нам на початку: «О, це ніщо», а згодом: «Це – все!»
Третій етап спокушання полягає в тому, що Сатана дає фальшиву обіцянку. Він каже нашим прабатькам: «Станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло»[4]. Саме так говорив Сатана.
«Бог розуміє різницю між добром і злом».
«Бог не хоче, щоб ви скуштували плоду з Дерева пізнання добра та зла, бо тоді ви будете розуміти цю різницю».
«Як тільки ви пізнаєте різницю між добром і злом, ви станете, як Бог».
«Розумієте, саме тому Бог заборонив вам».
«Бог не хоче, щоб ви стали такими, як Він».
«Він заздрісний!»
Помилковість цієї думки полягала в тому, що Бог не розуміє добра та зла, так як це розуміємо ми. Бог розуміє добро і зло дуже абстрактно. Наше з вами розуміння добра і зла не абстрактне. Воно входить у нашу кров, стає частиною нас. Вчинок стає звичкою. Сатана насміхається над нами і дражнить нас.
«Ти не живеш!»
«Ти сама невинність, чи не так?»
«Ти ще ніколи не був п’яним?»
«Ти мусиш знати різницю між добром і злом!»
Наші прабатьки зловилися в цю пастку. Через це їхні очі відкрилися, вони заховалися від Бога – у гріху ми завжди ховаємося від Бога. Вони побачили, що є нагими. Чому вони щойно тепер збагнули, що нагі, а не розуміли цього раніше?[5] Тому що слава ласки Божої, яку вони несли у своїх душах, покривала їхні тіла світлом. Тіла були оповиті сяйвом, можливо таким, яке огорнуло нашого Господа на горі Переображення. Втративши свою внутрішню подібність до Бога, вони усвідомили свою наготу. І тоді земля збунтувалася, почав рости чортополох, звірі здичавіли. Людина тепер мусила заробляти хліб свій у поті чола. Природою стало важко управляти. Жінці було сказано, що відтепер вона народжуватиме дітей у муках і стражданнях. Зверніть увагу, що покарання для чоловіка пов’язане з природою, а покарання для Єви – мало стосунок до життя. Усі дари було втрачено.
Чи є щось неприродного в цій історії падіння людини? Як часто ми наполягали на власній свободі в спосіб, який врешті шкодив нам? Ми трактували свободу, як право бунтувати. Будучи копіями, ми вдавали, що є оригіналами. Будучи лише промінням, ми прагнули бути сонцем. Будучи лише друкованими сторінками, ми наполягали, що є авторами! Усе це ми робили тому, що успадкували від наших прабатьків зловживання свободою. Наші батьки забороняли нам бавитися сірниками, але ми не слухали їх і врешті обпікали собі пальці. Коли мама кликала нас, ми ховалися. До того, як обпекти пальці, ми не боялися матері. Адам і Єва не боялися Бога до того, як вони порушили свою обіцянку. Після скоєння гріха Бог виявився для них злим Богом. Проте Бог не був злим. Гнів міститься в нашій власній непокорі. Ми дуже добре знаємо, що не є такими, якими створив нас Господь. Тепер наш розум затьмарений, а сила волі слабка. Хай там як, але ми несемо на собі тавро зловживання свободою. Ми збунтувалися в Адамові, який стояв на чолі людської раси, і наслідок його гріха передався усім нам.
Незадовго після падіння людини Бог пообіцяв, що оновить її. Він сказав, що сім’я жінки здолає сім’я Сатани[6]. Сім’ям жінки буде Христос. У Божому задумі усі ті елементи, якими послуговувалися при нашому руйнуванні, використовуються тепер у нашому спасінні. У падінні був непокірний чоловік, Адам; була горда жінка, Єва, і дерево. Бог візьме ці самі елементи поразки, і використає їх як елементи перемоги. Замість непокірного Адама з’явився покірний новий Адам – Христос. Замість гордої жінки Єви з’явилася нова Єва – смиренна Марія. А замість дерева з’явився хрест. Вони стануть нашою надією.
[1] Бут. 3:6
[2] Бут. 3:1
[3] Бут. 3:4
[4] Бут. 3:5
[5] Бут. 3:7
[6] Бут. 3:15
