Добро і зло

Долина смертної тіні, Джордж Іннесс

Ніхто не народжується атеїстом чи скептиком, таким, що сумнівається в можливості коли-небудь пізнати істину. Таке стається, якщо людина мислить відповідно до свого способу життя, а не живе відповідно до свого мислення. Якщо ми не живемо відповідно до наших думок, то незабаром починаємо думати відповідно до нашого життя. Ми підлаштовуємо свою філософію до наших вчинків, і це погано.

Хочу розповісти вам історію про одну атеїстку з Лондона. Колись я багато працював у парафії св. Патріка, що на площі Сохо. Одного недільного ранку я зібрався до церкви, щоб відслужити Літургію. Підійшовши до парадних дверей, я побачив всередині храму молоду даму, яка стояла перед сповідальницею і щось палко промовляла людям, які прийшли на ранкову Літургію. Вона вигукувала:

– Бога нема! У світі надто багато зла! Розум не може перевищувати відчуття! Довести існування Бога неможливо! Кожного вечора, – вела вона далі,– я іду до Гайд Парку. Я проповідую проти Бога. Я їжджу по всій Англії, Шотландії та Уельсу з памфлетами, які засуджують віру в існування Бога!

Підійшовши до сповідальниці, я звернувся до жінки:

– Пані, я дуже радий чути Вашу промову про те, що ви вірите в існування Бога.

А вона мені на те:

– Дурню, я не вірю!

– Як я зрозумів, Ви щойно говорили цілком протилежне. Уявіть, якби я щовечора ходив до Гайд Парку і заперечував існування двадцятиногих привидів і десяти кентаврів. Уявіть, якби я їздив по всій Англії, Шотландії та Уельсу і засуджував віру в існування цих створінь. Чим би все це для мене скінчилося?

– Ви б зійшли з розуму! Вас ізолювали б від суспільства!

– А хіба ви не відносите Бога до цієї ж самої категорії, що і цих вигаданих істот? Чому я був би божевільним, якби нападав на них, а Ви, накидаючись на Бога, не божевільна?

– Я не знаю. Чому?

– А тому, що коли я нападаю на цих фантомів уяви, то нападаю на щось нереальне, але коли ви накидаєтеся на Бога, то нападаєте на щось настільки реальне, наскільки реальним є удар меча. Чи думаєте Ви, що у світі існувало б таке поняття як заборона, якби не було предмета цієї заборони? Чи могли б існувати антитютюнові закони, якби не існувало тютюну? Чи існував би атеїзм, якщо б не було що заперечувати?

– Я ненавиджу вас! – вигукнула вона.

– Тепер Ви відповіли на моє запитання, – закінчив я розмову.

Атеїзм – це не доктрина, це – вибух гніву. Існує два різновиди атеїзму. Перший – це атеїзм пересічних людей, які щось поверхово читали з наукової теорії і припускають, що, можливо, Бога нема. Другий – войовничий атеїзм, який оприявнюють комуністи. Насправді вони не заперечують існування Бога, вони кидають Богові виклик. І саме реальність Бога рятує їх від божевілля. Реальне існування Бога дає їм реальний об’єкт, на який вони можуть спрямувати свій гнів.

Після таких міркувань, коли кожен може погодитися з наведеними доказами, спробуймо дослідити знання Бога. Як Бог знає? Бог знає, бо сприймає Себе як архітектора. Ми знаємо про щось завдяки тому, що спостерігаємо за певними речами і явищами. Перш ніж архітектор зводитиме будинок, він зможе розповісти вам про розміри, розташування, висоту цього будинку, а також про кількість ліфтів у ньому, адже він є проектантом цієї будівлі.

Бог є основою істинного буття Всесвіту. Архітектор звертається до власного розуму, щоб зрозуміти природу того, що він спроектував. Як поет зберігає усі свої вірші в пам’яті, так само і Бог знає усе, дивлячись на самого Себе. Йому не треба чекати, щоб ви повернули за ріг, аби знати, що ви це зробите. Він знає, що ви це робите. Йому не треба бачити, як маленькі хлопчики встромили руку в коробку з печивом, щоб знати це. Усе постає оголеним і відкритим перед очима Бога. У Богові нема майбутнього. Нема в Богові і минулого. У Ньому є лише теперішнє.

Уявіть, що ви йдете по цвинтарі і бачите ряд могил, що належать одній родині. На першому надгробку написано: Езекиїл Хінгерботам, помер у 1938 році. Далі бачите іще надгробну плиту з написом: Хірам Хінгерботам, помер у 1903 році. Через кілька кроків ще плита: Наум Хінгерботам, помер у 1883 році, а ще далі: Регінальд Хінгерботам, помер у 1861. Ці надгробні плити вказуватимуть на послідовний ряд подій, які відбулися в просторі і часі. А тепер уявіть, що ви летите над цим кладовищем у літаку. Тоді ви побачите усе це відразу. Саме так, напевно, виглядає історія, бо вона перебуває поза часом.

Уявіть, що перед вами кіноплівка з фільмом, на кожному сантиметрі якої знято повну історію чи драму. А тепер уявіть, що ця кіноплівка має свідомість. Якби так було насправді, вона знала б усю історію, яка записана на ній. Але якби нам з вами треба було дізнатися про цю історію, то довелося б чекати, поки фільм покажуть на екрані. Нам лише поступово відкривалися б ті картини, які свідомість знає усі разом. Саме так відбувається зі знанням Бога.

Бог знає про все, адже Він є Творцем. Кожна окрема річ у світі була створена відповідно до моделі, яка існує в Божественному Розумі. Погляньте довкола і ви побачите міст, статую, картину чи будинок. Перш ніж ці речі з’явилися, вони існували в розумі того, хто спроектував чи запланував їх. Так само не існує у світі ні дерева, ні квітки, ні пташки чи навіть комашки, яка не відповідала б ідеї, що існує в Божественному Розумі. Ця модель була загорнута в матерію. Наше знання, наука займається тим, що розгадує і розгортає цю матерію, щоб віднайти ідеї Бога. Через те, що Бог матеріалізував Свої ідеї чи моделі, заклавши їх у реальні речі, нас переконують у раціональності і цілеспрямованості космосу, що уможливлює науку. Якби у Всесвіті не існувало людського чи ангельського розуму, однаково усі існуючі предмети були б правдивою реальністю, оскільки вони відповідають тій ідеї, яка існує в Розумі Бога.

Неможливо торкатися теми Божого знання, не зустрівшись з певними труднощами. Однією з найбільш очевидних перешкод є така. Якщо Бог знає усе, то Він знає, що має статися з кожною людиною у світі. Він знає, чи я врятуюся, чи, навпаки, загину. Тому моя доля вирішена наперед. Цей аргумент використовували кілька століть тому, і він був частиною філософії східних народів.

Для того, щоб зрозуміти Боже знання, треба чітко розрізняти здатність визначати наперед і передбачувати. Ці два поняття не є ідентичні. Бог визначає наперед усе, але Він не вирішує наперед, якими будуть наші індивідуальні якості і бажання.

Для того, щоб ситуація була ще зрозумілішою, розповім таку історію. У давні колоніальні часи один американський фермер вирушив до міста, щоб купити щось для дому. Відійшов він недалеко, та мусів повернувся додому, пояснивши дружині, що забув свою рушницю. Його дружина мала дар передбачення і відповіла чоловікові так:

– Тобі або судилося бути вбитим індіанцями, або не судилося. Якщо тобі судилося бути вбитим індіанцями, рушниця тобі не допоможе, а якщо не судилося бути вбитим, то рушниця тобі не потрібна.

Чоловік відповів:

– Уяви, що мені судилося бути вбитим індіанцями за умови, що я не матиму з собою рушниці.

Так само і Бог, Він знає усе, але все-таки залишає нам свободу вибору.

Як Бог може впливати на нас і водночас залишати нас вільними у виборі? Поміркуймо про різні види впливу. Спершу спробуймо повернути ключ у замку. Тут щось матеріальне впливає на матеріальне і в результаті цього впливу двері відчиняються. Існує інший вид впливу. Навесні ми сіємо зерно в ґрунт. Сонце, волога, атмосферні впливи і хімічні речовини ґрунту усі разом починають впливати на це зерно. Звичайно, це не така ж сама дія, як повертання шматка сталі в замку. У цьому зерні закладені колосальні можливості проростання, а те, що найбільше пробуджує це зерно до росту, є, фактично, невидимим, і цим невидимим є сонце.

Тепер пропоную піднятися на трохи вищий рівень. Розгляньмо ситуацію, коли батько в розмові з сином намагається вплинути на нього і переконати його стати лікарем. Те, що фактично впливає на сина, є якоюсь невидимою істиною, як і глибока батьківська любов до сина, і любов сина до батька. Це, власне, любов прагне пробудити в синові вільний вибір. Син не мусить виконувати того, чого хоче батько. Він може робити щось цілком інше. Але істина і любов так зворушили його, що він починає вважати свої дії шляхом до самовдосконалення. Колись він, мабуть, скаже: «Всім, чого я досягнув у житті, я завдячую тій давній розмові з батьком. Я справді почав віднаходити істинного себе».

Саме таким дивовижним чином Бог співдіє з нашими душами. Він не діє так, як ключ у замку. Він діє ще більш невидимо, ніж батько працює над вибором сина, але тут мають місце ті ж самі дивовижні слова: ти і Я, Бог – істинне втілення любові. Любов надихає вас бути саме тим, ким ви покликані бути – вільною людиною в найвищому розумінні цього слова. Що більше вас веде Божа любов, то більше ви ставатимете самим собою, навіть не втрачаючи при цьому своєї свободи.

Проте залишається ще одна велика проблема, а саме, проблема зла. Ви можете запитати: “Якщо Бог є влада і любов, то чому Він дозволяє на існування зла?” Ми не даватимемо повного тлумачення зла. Ми лише подамо певні пояснення того, чому таке явище є можливим.

Пропоную почати з питання: “Чому Бог створив саме такий світ?” Ви мусите усвідомити, що це не єдиний світ, який Бог спроможний був створити. Бог міг створити десятки тисяч інших світів, де не було б болю, боротьби чи пожертви. Але цей світ, в якому ми живемо, є найкращий із усіх можливих світів, оскільки саме він відповідає Божому задуму. Зауважте, як ми розрізняємо певні поняття. Наприклад, маленький хлопчик каже батькові, відомому архітектору: «Хочу, щоб ти зробив мені шпаківню». Архітектор проектує цю шпаківню. Звісно, це не найкращий будинок, який спроможний створити цей архітектор, але це найкращий будинок, який він міг створити для цієї мети, а саме, для шпаків.

Яку мету ставив Бог, створюючи цей світ? Бог мав намір створити моральний Всесвіт. З усієї вічності Він хотів створити арену, на якій з’являлися б люди з морально стійким характером. Він міг би створити світ без моралі, чеснот і характеру. Він міг би створити світ, де кожен з нас творив би добро з такою ж регулярністю і закономірністю, як сонце сходить на сході і заходить на заході. Але Він вирішив не створювати світу, в якому ми були б закономірно запрограмовані на добро, так як вогонь є закономірно гарячим, а лід – холодним. Він бажав створити моральний Всесвіт, де б, завдяки правильному застосуванню дару свободи, з’являлися люди з характером.

Розгляньмо низку запитань. Чому Бог мусить піклуватися про все те, що укладене в безконечному космосі, навіть якщо це діаманти? Якби усі орбіти небесної сфери були такими, як діаманти, що сіяють на сонці, та чи означала б для Бога їхня зовнішня непорушна рівновага більше, ніж єдиний характер, який може схопити заплутаний жмуток хиб, здавалося б зовсім зруйнованого життя, і сплести з нього чудовий гобелен духовності і святості? Чи стояв Бог перед вибором під час сотворення світу: створювати абсолютно чистий механічний Всесвіт, заселений людьми-роботами і машинами, чи духовний Всесвіт, де існуватиме вибір між добром і злом?

Зваживши все, Бог вибрав моральний Всесвіт, де існуватиме людина з характером. Якими були умови такого Всесвіту? Він мусив створити нас вільними. Він мусив надати нам право казати «так» і «ні» і бути керманичами нашої власної долі. Моральність передбачає відповідальність і обов’язок, але вони можуть існувати лише за умови свободи. Камінню не властива моральність, бо воно не є вільним. Ми не засуджуємо лід через те, що він тане під впливом тепла. Похвалою чи звинуваченням можна «обдаровувати» лише тих, хто є вільним у своєму виборі. Лише через те, що у вас є можливість сказати «ні», ваша відповідь «так» сприймається як щось особливе і додає позитивних рис вашому характеру. Заберіть свободу в будь-кого, і ви позбавите його можливості бути доброчесним, уподібнивши до травини, яку топчете ногами. Заберіть свободу в життя, і вже не буде сенсу вшановувати силу духа мучеників, так само як нема сенсу вшановувати полум’я, яке підпалює хмиз.

Чи той факт, що Бог не захотів володіти імперією механізмів, породжує сумніви в Його можливостях? Якщо Бог зумисне вибрав саме таку імперію, якою б не керувала сила, а де б панувала свобода, і де Його піддані спроможні діяти проти Його волі на відміну від зірок і атомів, то хіба це не доводить, що Він імовірно надав людям можливість зруйнувати існуюче «підданство»? А в разі, якщо людина за власною волею вибере це «підданство», хіба це не матиме особливого значення і мети?

Спробуймо якось пояснити можливості існування зла. Людина, свобідна любити, є свобідна і ненавидіти. Хто вільний підкорятися, є вільний і повставати. Доброчесність у цьому конкретному порядку є можлива лише там де можна бути грішним. Людина може бути святою лише в тій церкві, де можна бути дияволом.

Ви кажете: “Якби я був Богом, я б зруйнував зло!” Зробивши це, ви зруйнували б людську свободу! Бог не зруйнує свободи. Якщо ми не хочемо мати жодних диктаторів на цій землі, ми, звісно, не захочемо мати диктаторів у Царстві Божому. Ті, хто звинувачує Бога в тому, що Він дозволяє людській свободі заважати і перечити Його замислам, нагадують людей, які, помічаючи якісь помилки в студентському записнику, засуджуватимуть учителя за те, що він не викинув ці неохайні записи і не переписав усе сам. Так само, як метою учителя є логічні і міцні знання, а не тиражування охайних нотаток, так і завданням Бога є формування душ, а не продукування біологічних істот.

Ви запитаєте: “Якщо Бог знав, що я грішитиму, то чому Він створив мене?” Бог не створював грішниками жодного з нас, це ми самі стали такими! У цьому розумінні ми є творцями. Найбільшим даром, який людина отримала від Бога, є, крім прощення, дар людської свободи і можливість любити Його у відповідь.

Попередній запис

Сумління

Якось прийшов до мене чоловік, що працював у театрі, і розповів ось цю історію. Одного вечора після вистави він розговорився ... Читати далі

Наступний запис

Божественне втручання

Міркуючи про сумління і про беззмістовність життя, ми мусимо зрозуміти ось що: наше серце і розум завжди мають бути відкриті ... Читати далі