Упродовж багатьох років я ставився до Нагорної проповіді, як до ідеальної моделі людської поведінки, до еталону, якому навряд чи хтось може відповідати. Перечитавши її ще раз, я побачив, що Ісус Своїми словами ставив мету не загнати нас у безвихідь, а показати нам, який Бог. Суть Нагорної проповіді – це Божий характер.
Чому ми повинні любити своїх ворогів? Бо наш милостивий Отець наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими. Навіщо бути досконалим? Тому що Бог досконалий. Навіщо збирати скарби на небесах? Бо там мешкає Отець, Який щедро винагородить нас. Чому ми повинні жити без страху і тривоги? Бо той же Бог, Який одягає лілії і польову траву, пообіцяв піклуватися і про нас. Навіщо молитися? Якщо земний батько дає своєму синові хліб або рибу, то Отець небесний тим більше дасть благі дари тим, хто просить у Нього.
Як я міг цього не помічати? Ісус проголосив Нагорну проповідь не для того, щоб ми, подібно до Толстого, хмурили у відчаї брови через свою нездатність досягти досконалості. Його мета полягала в тому, щоб повідомити нам про Божий ідеал, до якого ми повинні невпинно прагнути, і в той же час – показати, що ніхто з нас ніколи його не досягне. Нагорна проповідь змушує нас визнати наявність величезної дистанції між нами і Богом, і будь-яка спроба скоротити цю дистанцію, якимсь чином пом’якшивши вимоги, лише виявляє досконале нерозуміння сенсу написаного.
Перетворення Нагорної проповіді на чергову форму законництва було б найбільш жахливою з трагедій, оскільки її мета – покласти край всякому законництву. Законництво, подібне до фарисейського, завжди зазнає провал, і не тому, що воно занадто строге, а тому, що воно недостатньо строге. Нагорна проповідь гучно, незаперечно доводить, що перед Богом ми всі стоїмо на одному рівні: вбивці і запальні, перелюбники і ті, що дивляться з пожаданням, злодії і скупі. Ми всі знаходимося у відчайдушному становищі, і це, насправді, – єдиний стан, прийнятний для людської істоти, бажаючої пізнати Бога. Впавши з абсолютного ідеалу, нам більше нікуди приземлятися, окрім як у мережу безпеки абсолютної благодаті.
З книги «Ісус, Якого я не знав»
