«Прагну!» Ів. 19:28-29
Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: Прагну! Тут стояла посудина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом наповнивши, і на тростину її настромивши, піднесли до уст Його
Ісус мав тіло.
Дозвольте мені повторити: Ісус мав тіло.
Чимало людей з великими труднощами приймають Ісусову людськість. Звісно, я вірю, що Ісус, як і навчає Церква, був цілковито людина і цілковито Бог. Але дехто з нас майже завжди зосереджує свою увагу на оповідях, які підкреслюють Його божественну природу: про Божого Сина, Який ходив, зцілюючи недужих, воскрешав людей з мертвих, утихомирював бурі – чинив усі ті чудеса, які люди зазвичай пов’язують з Його божественною силою[1].
Іншими словами, дехто хотів би вірити, що Бог просто удавав з Себе людину. Він просто грав роль. Дехто з нас скаже: «Авжеж, Він міг страждати на хресті, але решту Свого життя Він був Богом, тож Йому це далося легше, ніж решті нас, чи не так?» Або: «Так, формально Він був людиною, але насправді був Богом, тож Його досвід відрізнявся від мого, чи не так?” Визнаймо щиро ще раз: Ісус народився, жив і помер. Дитина, яка називалася Єшуа – так Його ім’я звучало арамейською – прийшла в цей світ такою ж безпорадною, як і всяке немовля, і була такою ж залежною від батьків. Він потребував, щоб Його доглядали, тримали на руках, годували, поплескували по спинці й перевдягали. Як і всякий хлопець, що виростав у невеличкому містечку Назареті – де, згідно з археологічними дослідженнями жило від двохсот до чотирьохсот людей – Ісус мав здирати коліна об кам’янистий ґрунт, стукатися головою об пройму дверей і ранити колючками пальці. Він мав порізи та синці, як і всяка інша дитина.
Ісус мав таке ж тіло, як і ми. Це значить, що Він їв, пив і спав, як ми. Він пережив статеве дозрівання. Як людина, Він досвідчив звичайні людські сексуальні потяги й поривання. Ми знаємо, що Він був безшлюбний і неодружений, але, як людина, мав відчувати всі нормальні сексуальні зваби й бажання. Врешті-решт, вони аж ніяк не грішні. Він міг закохатися в дівчину в Назареті.
Ісус мав тіло. Ми знаємо, що Ісус втомлювався час від часу. В одному євангельському уривку Він засинає в човні на Галілейському морі (Див. Мр. 4:38; Лк. 8:23.). Ісус розтягував м’язи, мав головний біль, розлади шлунка, нездужав на грип і, мабуть, підвертав ногу раз або два.
Кілька років тому безжалісна шлункова інфекція підкосила нашу спільноту. (Якщо ви живете в чернечій спільноті, і хтось занедужує, то рано чи пізно занедужають усі). І однієї ночі вона вразила мене: таким недужим я ще ніколи не був. Щоб не вдаватися до зайвих подробиць, я скажу лише, що коли я схилився над туалетом уп’яте тієї ночі, до мене прийшла дивна думка: «Ісус робив це». Так, Ісус, хоч як це неприємно звучить, блював. Він був людиною. Властиво, Він міг навіть мати ще серйозніші проблеми, ніж ми з вами, оскільки стан здоров’я людей і санітарні умови в Назареті І століття були жахливі. (Помиї, наприклад, виливали просто на вулички).
Як і всі ми, Ісус пітнів, чхав і чухався. Він досвідчив усе, що властиве людині, властиве людському тілу – окрім гріха. Цей тілесний досвід охоплює голод і, тут на хресті, спрагу.
Розп’яття було одним з найболючіших способів страти. Римляни винайшли його якраз для цього. Людину прибивали до хреста, зазвичай крізь зап’ястки, а тоді садили на щось подібне до дерев’яного підпертя, закріпленого посередині прямовисної балки. Замість нього під ногами могли встановити невеликий підніжок. Він не призначався для вигоди. Радше, він продовжував муки. Жертви розп’яття вмирали або від втрати крові, або, найімовірніше, від асфіксії, коли вага тіла стискала грудну клітку й легені. Асфіксія тривала довше, коли людина діставала цю болісну можливість підтримувати себе.
Під палючим сонцем Юдеї Ісус мав страждати від спраги.
Кілька років тому, на прощі у Святій землі, я цілу годину мандрував разом з другом через ущелину в Юдейський пустелі, що, як пізніше виявилося, була справжньою «Долиною темряви». І от що я хотів би сказати вам про Юдейську пустелю: там майже нестерпно гаряче. Мабуть, температура сягала 45 градусів. Під такою спекою я не був ціле своє життя, хоча і працював два роки на сході Африки.
Під палючим гарячим сонцем Юдеї Ісус мав відчувати спрагу, тому що мав тіло.
Яке значення має для нас те, що в Ісуса було людське тіло? Дозвольте мені висловити два здогади. Один з них стосується до нашого світу, нашої спільноти і наших братів і сестер. Другий розповідає дещо про нас як особистостей. І вони обидва пов’язані між собою.
Найперше піде мова про наших братів і сестер. Подумайте, коли ви відчували найбільшу спрагу. Можливо, ви брали участь у перегонах вологого літнього ранку або ішли удень вулицею під розпеченим сонцем, або лежали в шпиталі однієї ночі, і сестра забула принести вам кубики льоду. Пригадайте, як добре смакував той перший ковток води. Ви відчували, що не стерпіли би й хвилини довше, і коли та рідина врешті потекла по вашому горлу, то була така приємність, така втіха, така полегша.
Для багатьох людей у світі фізична спрага – це повсякденний досвід. Мати чисту воду судилося не всім. Майже всі ми можемо втамувати спрагу, просто повернувши краника, але вас, мабуть, неабияк здивує те, що нині майже 8оо мільйонів людей не мають доступу до чистої, свіжої води. І саме жінки та діти найбільше страждають від цих обставин, оскільки тягар добування води зазвичай лягає на них – у своєму тілесному прояві; часто вони мусять іти багато миль, щоб набрати її та принести важку рідину додому. Також цей тягар негативно впливає на них через втрачені можливості освіти і заробітку. Зрештою, чимало жінок зазнають фізичного нападу, коли ходять по воду[2].
Оскільки ми знаємо, що Тіло Христове – це всі ми, всі наші брати і сестри, то ми могли би сказати, що Тіло Христове спрагле і зараз, і що воно страждає. Тож коли вас засмучує, що Тіло Христа знемагало від спраги на хресті дві тисячі років тому, і ви навіть проливаєте сльозу, то пролийте сльозу і за тих членів Його Тіла, що знемагають від спраги тепер. Пролийте сльозу за тих, хто страждає тілесно нині – від спраги, голоду, наготи, ув’язнення, тортур, виснаження, знущання чи наруги.
Пролийте сльозу і спробуйте їм чимось зарадити. Чому той смуток не мав би спонукати вас до дій? Зрештою, це єдиний спосіб, яким Бог спонукає нас діяти.
Другий здогад щодо Ісусового тіла пов’язаний з нами як особистостями. І він ось у чому: Ісус розуміє, як ви страждаєте фізично.
Кожен, хто читає цю книжку, має свій хрест у житті, свій фізичний тягар. Можливо, це щось дуже незначне, як-от застуда. Можливо, дещо більше, як-от хронічна недуга, що висмоктує вашу енергію. Можливо, це щось іще більше, на кшталт боротьби з недугою, яка загрожує життю. І саме тоді, коли хрест особливо важкий, Бог може видаватися далеким. І ми запитуємо: «Чи Богові не байдуже?».
Але пам’ятайте: Бог має тіло. Властиво, Бог мав тіло, тому що Христос воскрес, і це правда. Воскреслий Христос несе в Собі досвід Своєї людськости, і зокрема страждання. Пам’ятайте, що при одній з перших Своїх появ після воскресіння Він показав учням Свої рани (див. Ів. 20:20).
Цю важливу богословську ідею часто оминають. Воскреслий Христос – це та сама особа, що й Ісус з Назарету, Який ходив по землі. Воскресіння не означає, що після смерти Ісуса Його сотворено як нову особу. Ні, це та сама особа, і Він має сліди фізичних страждань на Своєму воскреслому тілі. Тож Ісус каже до апостола Хоми після воскресіння: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» (Ів. 20:27)
Дослідник Нового Заповіту Стенлі Марров (ТІ) добре підсумовує цю ідею в коментарі до Євангелія від Івана: «Воскреслого Господа належить упізнавати й ідентифікувати як Ісуса з Назарету, чоловіка, якого учні знали і слухали, якого вони бачили й чули, з ким вони їли і через якого тепер дрижали за замкненими дверима, тому що «страхались [юдейських старшин]». Вони знали, що якби Він воскрес кимось іншим, а не Ісусом з Назарету, то це позбавило би воскресіння всього його смислу. Той, кого вони визнавали за воскреслого Господа, був тим самим Ісусом з Назарету, якого вони знали і слухали. Коли Він показав їм «руки й бік» зі слідами від цвяхів і списа, це був не просто театральний жест, а необхідне підтвердження тотожности воскреслого Господа, який стояв перед ними, з Ісусом з Назарету, якого вони знали»[3].
Тому воскреслий Христос пам’ятає Свої страждання.
Тож коли ви молитеся, ви молитеся не лише до Того, хто розуміє вас через Свою всеосяжну любов, співчуття і знання. Ви також молитеся до Того, хто розуміє вас, тому що пережив те, що пережили ви.
І Бог хоче, щоб ви молилися до Нього. Бог бажає взаємин з вами. Настільки, що Бог зійшов на землю і фізично страждав заради вас. Це одна з причин того, чому Бог приходить до нас – щоб допомогти нам у стосунках із Ним. Бог так сильно жадає їх.
Бог, могли би ми сказати, їх спраглий.
[1] Пам’ятайте, що Ісус Христос – завжди цілковито людина і цілковито Бог. Хоч як добре євангельський уривок ілюструє одну чи другу природу, Йому завжди притаманні обидві. Отже, Він Бог, коли пиляє дошку в Назареті, і людина, коли вгамовує бурю.
[2] На основі інтерв’ю з Крістіяною Пеппард, авторкою Just Water: Theology, Ethics, and the Global Water Crisis (Maryknoll, NY: Orbis Books, 2014).
[3] Stanley В. Marrow, SJ, The Gospel of John: A Reading (Mahwah, NJ: Paulist, 1995), c. 360.
