9 квітня – Час сміятися

Як виразився поет Вістен Х’ю Оден, людський рід від тваринного світу відрізняє щонайменше три риси: ми працюємо, сміємося і молимося. Як на мене, цей перелік Одена дає чітку канву для самоаналізу.

З погляду праці, християнам просто немає рівних. Врешті-решт, саме наші предки винайшли протестантську етику. Фактично, ми цінуємо трудову етику настільки високо, що дозволяємо їй пожирати усе навколо. Наші церкви схожі на корпорації, наш час молитви і роздумів над Словом розписаний по хвилинах (в ідеалі – за допомогою комп’ютерних органайзерів), наші пастори підтримують скажений темп японських адміністраторів. Робота стала для християн єдиною санкціонованою залежністю.

Мистецтво молитви, здавалося б, вже має бути освоєне нами досконально, але в мене є певні сумніви. Існує спокуса перетворити молитву на ще одну форму роботи, що, можливо, і пояснює, чому в більшості церков молитви в основному благальні. Ми дуже рідко зупиняємося, щоб послухати.

Я звернув увагу, що біблійні молитви (як видно, наприклад, у Псалмах) зазвичай несистемні, вони повторюються і неструктуровані. Вони нагадують швидше розмови в перукарні, ніж список необхідних покупок. Я вчуся формі молитви в католиків, яких більше за інших сприймають її як акт поклоніння. На подив, для тих, хто практикує її щодня (Томас Мертон, Макріна Відеркер, Джерард Менлі Хопкінс, Тереза Авільська), молитва найменше схожа на рутинну роботу, а більше – на нескінченну бесіду.

Що ж до третьої складової в тріаді Одена – сміху, – то тут християни плентаються в хвості у всього іншого світу. Як відмітив Клайв Льюїс, у християн є велика перевага перед іншими людьми: вони не менш пропащі і в не меншій мірі приречені жити в пропащому світі, але вони знають, що вони – пропащі творіння в пропащому світі. З цієї причини, гадаю, ми не маємо права забувати, як сміятися над самими собою. Пародіюють тільки те, що шанують, так само як і богохулять тільки тоді, коли вірять.

На мій погляд, сміх насправді має багато спільного з молитвою. І в тому, і в другому випадку ми знаходимося в рівному становищі, відкрито визнаючи себе пропащим творінням. Ми сприймаємо себе менш серйозно. Ми роздумуємо про те, хто ми є. Праця розділяє і створює нерівність, сміх же і молитва – об’єднують.

З книги «Виявляючи Бога в несподіваних місцях»

Попередній запис

8 квітня – Головний слуга

39-й Президент США, Джиммі Картер У містечку Плейнс, штат Джорджія, досі можна побачити державний багатоквартирний будинок, ... Читати далі

Наступний запис

10 квітня – У пошуках досконалої церкви

Не так давно я побував на конференції, що проводилася в Індіані на відновленій території однієї утопічної общини столітньої давності. Проводячи ... Читати далі