Мене трохи утішає той факт, що практично всі титани духу говорять про темну ніч душі. Іноді вона минає швидко, іноді ж затягується на місяці і навіть роки. Хотів би я знайти хоч би одну людину, що не свідчить про проходження через період посухи. Тереза Авільська провела двадцять років, майже не молячись, а потім в її життя прийшов прорив, і в результаті вона стала великим молитовним воїном. Вільям Купер переживав у своєму молитовному житті такі часи, коли він думав, що помре від надлишку радості, проте пізніше він описував себе «вигнаним з Божої присутності в таку далечінь, у порівнянні з якою схід від заходу не знаходиться взагалі».
Релігійне радіо і телебачення, як і більшість книг і журналів, мало говорять про Боже мовчання. Якщо вірити їм, то Бог говорить постійно, наказуючи цьому Своєму служителеві побудувати нову церковну будівлю, а тій домогосподарці – почати бізнес в Інтернеті. Бог втілює успіх, приємні почуття, відчуття миру, тепле сяйво. Для аудиторії, яку пригощають такими надихаючими історіями, зіткнення з Божим мовчанням – це щось, що шокує, що викликає почуття неповноцінності.
Проте, насправді, щось надзвичайне – це радісний оптимізм сучасної споживчої віри. Упродовж століть християни дізнавалися, що чекає їх у духовних мандрах, у незграбного паломника з «Подорожі Пілігрима», з книги «Темна ніч душі» Іоанна Креста і трактату, що кидає виклик, «Про наслідування Христа» Томи Кемпійського. Один з наставників, що найбільш відкрито писав про Божу присутність, – Брат Лоренс – формулював свої думки, миючи посуд і чистячи туалети.
Якщо я переживаю період духовної посухи, пітьми або порожнечі, то чи повинен я перестати молитися, поки молитва не набуде нового життя? Кожен з духовних гігантів рішуче заявляє: «Ні!» Якщо припиню молитися, то як я дізнаюся, коли молитва знову оживе? І, як виявили багато християн, звички не молитися позбутися набагато складніше, ніж звички молитися.
З книги «Молитва. Чи здатна молитва змінити життя?»
