Під час поїздки у Вірджинію я зустрівся з одним зі своїх героїв – Юргеном Мольтманом. На мій подив, в особистому спілкуванні цей німецький богослов виділяв чарівність і почуття гумору – великий контраст з його науковими працями.
Мольтман планував займатися квантовою фізикою, але у віці 18 років був призваний в армію і опинився у вирі Другої світової війни. Приписаний до зенітної батареї в Гамбурзі, він бачив, як його співвітчизники згорали живцем під час бомбардувань. Йому не давало спокою питання: «Чому я вижив?» Після капітуляції Німеччини молодий солдат провів три роки в таборах для військовополонених у Бельгії, Шотландії та Англії. Дізнавшись правду про нацистів, Мольтман повністю розчарувався в житті.
У нього не було християнського виховання, проте один американський капелан подарував йому армійське видання Нового Заповіту і Псалмів, підписане президентом Рузвельтом. «Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі – ось Ти!», – прочитав Мольтман. Невже Бог може бути присутнім у такому похмурому місці? Продовжуючи читати, Мольтман побачив слова, які в точності відбивали його почуття спустошеності. Він дійшов до переконання, що Бог «є присутнім навіть за колючим дротом – не “навіть”, а в першу чергу за колючим дротом».
Пізніше Мольтман був переведений у виховний табір в англійському Нортоні, яким опікувалася молодіжна християнська організація. Місцеве населення, привітно зустрівши німецьких військовополонених, приносило їм домашню їжу, учило їх християнським доктринам і ніколи не посилювало тягар провини, що тяжів над ув’язненими через звірства нацистів.
Після звільнення Мольтман почав формулювати своє богослов’я надії. Ми існуємо в стані протиріччя між хрестом і воскресінням. Оточені моральним розкладанням, ми, проте, сподіваємося на відновлення, і ця надія освітлена «прийдешнім сяйвом» воскресіння Христового.
Ісус дарував передчуття майбутнього, коли планета буде відновлена відповідно до первинного Божого задуму. Пасха – це початок «сміху викуплених… Божий протест проти смерті». Людина без віри, яка поглядає в майбутнє, бачачи страждання на цій планеті, може подумати, що Бог або не благий, або не всемогутній. Віра ж, яка спирається на майбутнє, переконує мене, що Бог не задоволений станом цього світу і має намір усе відновити.
Увесь дивний період від Страсної п’ятниці до Пасхальної неділі Юрген Мольтман описує одним коротким реченням: «Бог плаче з нами, щоб одного разу ми могли сміятися з Ним».
Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», вересень 2005 року
