Ви приступаєте до «Слова Божого». Так християни найчастіше називають Біблію, і цей вислів наповнений багатим змістом. Він також є титулом Другої Особи у Святій Трійці, Бога-Сина. Бо Ісус Христос став плоттю для нашого спасіння, і «Йому на ім’я: Слово Боже» (Об. 19:13; пор. Ів. 1:14).
Словом Божим є Святе Письмо. Словом Божим є Ісус. Цей близький зв’язок між Божим писаним словом та Його вічним Словом навмисний і був церковною традицією від першого покоління. Це не означає, що Писання божественне таким самим чином, яким є божественним Ісус. Воно найімовірніше є божественно натхненним, і тому унікальне у світовій літературі так само, як втілення вічного Слова є унікальним у людській історії.
Однак ми можемо сказати, що натхненне слово нагадує втілене Слово в декількох важливих моментах. Ісус Христос є Словом Божим втіленим. У Своїй людськості Він схожий на нас у всіх речах, окрім гріха. Як витвір людини, Біблія подібна до будь-якої іншої книги, за винятком того, що вона є безпомильною. Як Христос, так і Писання дані заради нашого спасіння, і вони дають нам остаточне Боже об’явлення Себе. Таким чином, ми не можемо сприйняти одне без другого: Біблію без Ісуса чи Ісуса без Біблії. Кожне з них є ключем до тлумачення іншого. А оскільки Христос – центральна тема всього Писання, св. Єронім стверджує, що «незнання писань є незнанням Ісуса».
Коли приступаємо до Біблії, ми наближаємося до Ісуса, Слова Божого; а для того, щоб зустрітися з Ісусом, ми повинні приступити до Нього в молитовному пізнанні натхненного Слова Божого, Святого Письма.
Натхненність та безпомильність. Церква акцентує на основних твердженнях Біблії, і наше прийняття цих тверджень важливе, якщо ми читатимемо Писання та застосовуватимемо його в нашому житті, що і є наміром Церкви. Отож недостатньо просто ствердно хитати головою на слова «натхненне», «унікальне» чи «непомильне». Ми повинні розуміти, що Церква вкладає в ці терміни, і ми повинні саме так їх розуміти. Зрештою, те, що ми віримо Біблії, неминуче вплине на те, як ми читаємо Біблію. Те, як ми читаємо Біблію, своєю чергою, визначатиме, що ми відбираємо для себе з її священних сторінок.
Ці принципи залишаються правдивими, що би ми не читали: новини, ордер на обшук, рекламу, платіжний чек, рецепт лікаря, повідомлення про конфіскацію майна. Як (або чи взагалі) ми читаємо ці речі, залежить великою мірою від наших заздалегідь сформованих понять про надійність та авторитетність їхніх джерел і того, як вони потенційно можуть вплинути на наше життя. У деяких випадках нерозуміння авторитетності документа може призвести до страшних наслідків. В іншому разі воно може стримувати нас від того, щоб насолодитися тими винагородами, які за правом є нашими. Щодо Біблії, то як винагороди, так і наслідки мають високу цінність.
Що має на увазі Церква, коли стверджує словами св. Павла: «Усе Писання Богом надхнене» (2Тим. 3:16)? Оскільки термін «надхнене» в цьому уривку можна перекласти як «сповнене Божим подихом», звідси випливає, що Бог видихнув Своє Слово Писання так, як ми видихаємо повітря, коли розмовляємо. Це означає, що Бог є первинним автором Біблії. Безперечно, у цьому завданні Він також використав людей як авторів, але Він не просто допомагав їм, коли вони писали, чи схвалював те, що вони написали. Бог-Дух Святий є основним автором Писання, а люди як автори є інструментами. Вони вільно писали, але тільки те, що Бог хотів: Слово Боже – лише словами Божими. Це диво подвійного авторства поширюється на все Письмо й на кожну його частину, отож, що би не стверджували люди як автори, Бог стверджує це саме їхніми словами.
Принцип біблійної непомильності логічно випливає з принципу божественного авторства. Зрештою, Бог не може обманювати й не може помилятися. Оскільки Біблія божественно натхненна, вона має бути без помилок у всьому, що її божественний Автор та люди як автори вважають правдивим. Це означає, що біблійна непомильність є таємницею навіть ширшою за масштабами, ніж безгрішність, яка гарантує нам, що Церква завжди вчитиме правди стосовно віри та моралі. Звичайно, мантія непомильності також покриває віру та мораль, але вона поширюється, щоб забезпечити те, що всі факти та події історії спасіння правильно для нас викладені в Писанні. Непомильність є нашою гарантією, що слова та вчинки Божі, записані в Біблії, уніфіковані та істинні, одностайно проповідують чуда Його спасаючої любові.
Гарантія непомильності не означає, однак, що Біблія є енциклопедією для всіх випадків життя і містить інформацію на будь-яку тему. Біблія, наприклад, не є підручником з емпіричних наук, і її не можна так сприймати. Коли біблійні автори переповідають факти природного порядку, ми можемо бути певні, що вони говорять виключно описово та «феноменологічно», згідно з тим, якими ці речі видавалися їхньому розумові.
Авторитет Біблії. У цих доктринах висловлюється думка про Боже бажання, щоб світ Його знав і щоб кожен – чоловік, жінка та дитина, яких Він сотворив, – увійшов із Ним у взаємини любові. Бог дав нам Писання не просто для того, щоб поінформувати чи мотивувати нас; понад усе Він хоче нас спасти. Ця вища мета лежить в основі кожної сторінки Біблії, ба більше – кожного слова в ній.
Для того, щоб об’явити Себе, Бог використав те, що теологи називають «акомодація» (лат. «ассоmоdationem» – поблажливість). Іноді Господь нахиляється, щоб промовляти «поблажливо» – тобто Він промовляє так, ніби мав ті самі пристрасті та слабкості, які маємо ми (наприклад, Бог у книзі Буття 6:6 «пожалкував», що створив людину). Іншого разу Він промовляє піднесено – тобто, наділяючи людські слова божественною силою (наприклад, через пророків). Численні приклади божественної акомодації в Біблії є виявленням Божих мудрих батьківських задумів. Бо мудрий батько може говорити до своїх дітей або поблажливо, яким є мовлення батьків із маленькими дітьми, або підносячи розуміння дітей на більш зрілий рівень.
Таким чином, Слово Боже спасительне, батьківське та особисте. Через те, що воно промовляє безпосередньо до нас, ми ніколи не повинні залишатися байдужими до його змісту; зрештою, Слово Боже є одночасно предметом, причиною та підтримкою нашої віри. Воно, по суті, випробовування нашої віри, оскільки в Писанні ми бачимо лише те, що вона дозволяє нам бачити. Якщо ми віримо в те, у що вірить Церква, ми побачимо в Писанні спасенне, безпомильне та божественно авторське об’явлення Отця. Якщо ми віримо в щось інше, ми бачимо зовсім іншу книгу.
