Я люблю свою роботу, і не можу уявити себе, що займаюся чимось іншим. Проте, я приступаю до справи з глибоким почуттям упокорювання, усвідомлюючи, що ми, письменники, – не набагато кращі «цікавих Варвар», підглядачів у замкову щілину реальності.
Одного разу я написав про свого друга на ім’я Ларі, одного з найдивовижніших людей, яких я колись знав. Будучи бісексуалом, він залишив у себе за спиною низку зв’язків з представниками обох статей. Рятуючись від алкоголізму, він почав майже щодня відвідувати зібрання анонімних алкоголіків, внаслідок чого от вже двадцять років не п’є і, більше того, – сам став консультантом для залежних. Ларі ріс у сім’ї менонітів, проте, збунтувавшись, пішов служити у В’єтнам, після повернення звідки став переконаним пацифістом.
На тлі всіх цих подій він став християнином. За словами Ларі, він навернувся до Христа, завдяки двом гімнам: «Такий, яким я є» і «О, благодать». Коли він почув слова цих пісень, до нього вперше дійшло, що Бог дійсно хоче прийняти його таким, яким він є. Божа благодать така дивна! Відтоді Ларі по-своєму йде за Богом. Він визначає свою дилему так: «Гадаю, я застряг десь між «таким, яким я є» і «таким, яким мене хоче бачити Бог».
Я коротко переказав історію Ларі у вступі до однієї статті в журналі «Християнство сьогодні», змінивши деякі деталі, щоб зберегти конфіденційність. Через декілька тижнів мій друг зателефонував мені. «Я бачив статтю», – сказав він. Я мовчки чекав, і тоді прозвучали приголомшливі слова: «Філіпе, я все своє життя намагався бути справжньою, тривимірною людиною, а ти стиснув мене до ілюстрації розміром у два абзаци».
Ларі, звичайно ж, був правий. У той момент я зрозумів, що він у точності уловив суть нашої, письменницької, роботи: ми стискуємо. Стискуємо велич людського єства до сухої статистики, ілюстрацій і журнальних заголовків. Журналістика (як і всяке мистецтво) – це не реальність, а лише зображення або опис, який ніколи не зможе до кінця відбити істинну суть речей. Я намагаюся нагадувати собі про це щоразу, коли сідаю за клавіатуру. Я роблю усе, що в моїх силах, щоб відбити істину, але мені це ніколи не вдається. Для мене це просто недосяжне, але така доля моїх мандрів шляхами письменницького покликання.
З розділу «Література факту: письменник як журналіст» книги «Плинність складу: 20 віруючих письменників роздумують про свою творчість»
