З’єднання встановлене
Що таке молитва – інструмент для зміни волі Божої або ж спроба вгадати цю волю, поєднати з нею свої бажання і прохання? Якщо Бога можна прохати про зміну Його волі, виникає нерозв’язне протиріччя: воля Бога – плід Його премудрості, яка завжди досконала, а досконалість не схильна до змін. Якщо ж воля Бога незмінна, тоді виходить, що молитва до Нього про щось конкретне – справа свідомо безглузда, і можна лише сподіватися, що твоє прохання завдяки щасливому випадку співпаде з Його волею про тебе. Звучить це, прямо скажемо, не дуже обнадійливо. Але не квапитимемося з висновками. Істина, як правило, виявляється ширшою за наші уявлення про неї.
«Охочого доля веде, небажаючого – тягне», як вважали римські філософи-стоїки. Стосунки людини і Бога в їх уявленні були схожі на дорогу з одностороннім рухом, де один тільки Бог діє, а людина лише пасивно сприймає результати цієї дії. Будь-які спроби опору визначеній зверху долі приводять людину до невиправданих втрат сил і безглуздих страждань. У принципі, звичайно, у кожного є можливість відважно виїхати на квадроциклі назустріч бульдозеру і позмагатися – хто кого зіштовхне з дороги. Але результат такого заходу добре відомий і оптимізму не вселяє. У такій картині світу молитва дійсно нічого не може змінити.
Проте в християнському розумінні цих стосунків у людини завжди є своя «зустрічна смуга», якою вона може рухатися або до Бога, або від Бога. І диво за молитвою може статися саме там, де людина змінює напрям свого руху, духовно повертаючись до свого Творця.
Є відомий анекдот про бідну людину, яка слізно благала Бога про виграш у лотерею, але при цьому навіть не спромоглася купити лотерейний квіток. Питання про співвідношення людської молитви і волі Божої можна розглядати приблизно в цій же площині. Щоб отримати прохане, людині окрім самої молитви треба виконати ще і певні умови, за яких ця молитва може бути виконана. «Лотерейним квітком», який у даному випадку необхідно купити, за словом апостола Якова, стає зміна свого серця, прийняття заповідей Євангелія як головного закону свого життя: «Просите – i не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших» (Як. 4:3). Бог не скупий, не жадібний і нічим не обмежений у можливостях. Він завжди бажає добра людині і в будь-який момент готовий дати кожному з нас усі мислимі і немислимі блага, які тільки існують на світі. Але от сприйняти ці блага без шкоди для себе і оточуючих готовий далеко не кожен.
Бійтеся власних бажань
Але що відбувалося б у світі, якби Господь все-таки дав би, наприклад, усім, хто рветься до влади, насолодитися нею в повній мірі? Якою страшною ціною довелося б оплачувати цю їх «любов до солодкого» іншим людям, які відразу раптом опинилися під керівництвом у тих, хто сприймає владу як джерело власного задоволення? Та тут якраз просити Бога якраз про зворотне – щоб подібні люди, які рвуться до влади, ніколи не отримали до неї доступу. Те ж саме можна сказати і про багатство, і про славу, і ще про багато благ, які замість радості можуть принести людям, які прагнуть до них, найбільші лиха.
У своєму нинішньому стані відпадання від Бога людина може бажати навіть того, що прямо погрожує їй погибеллю. За наведеною логікою Богові варто було б на додаток до влади для владолюбів також видати усім похмільним алкоголікам талони на безкоштовне пиво вранці, наркоманам – гарантовану щоденну дозу, а любителям жирного м’яса, які страждають на гіпертонію і холецистит – по подвійній порції свинячих відбивних на сніданок, обід і вечерю.
У цьому сенсі волю Божу, звичайно, змінити молитвою неможливо. Зате людина може змінити себе, направивши свою волю від шкоди до власного блага. І одним з найважливіших інструментів такої зміни є молитва.
К’єркегор і Брянчанінов
Твердження Серена К’єркегора «Молитва не може змінити волю Божу, але може змінити того, хто молиться» може здатися занадто категоричним. Проте святитель Ігнатій (Брянчанінов) висловлюється про це ж куди емоційніше: «Не потрібні Богові наші молитви! Він знає, і раніше прохання нашого, чого ми потребуємо; Він, Надмилосердний, і на тих, хто не просить у Нього, виливає щедрі щедроти. Нам потрібна молитва: вона наближає людину до Бога. Без неї людина чужа Богові, а чим більше вправляється в молитві, тим більше наближається до Бога».
Святитель як би уточнює думку, висловлену К’єркегором: молитва може змінити людину цілком певним чином – наблизити її до Бога і тим самим зробити здатною до сприйняття тих благ, які Бог виливає на кожного з нас без всяких прохань з нашого боку.
Біди людські, горе, страждання – усе це увійшло до життя людини через відпадання від Бога, і лише через повернення до Нього людина, яка страждає, може знайти розраду і спокій своєму серцю. Тому основний мотив християнської молитви не «подай нам, Господи, а «прийди і будь з нами». Доречно зауважити, навіть з суто прагматичного боку, це куди розумніший підхід: адже якщо з тобою Подавець всіляких благ, значить, і без самих цих благ ти ніяк не залишишся. Питання лише в акцентах: що для тебе важливіше і дорожче – блага або їх Подавець? Іноді таким благом може виявитися навіть власне життя. Але суть вибору від цього не змінюється.
Апостоли, подорожуючи в шторм бурхливим озером, злякалися і стали будити Ісуса, що заснув на кормі. І на їх прохання Він здійснює диво – велів вітрам вщухнути (причому в грецькому оригіналі стоїть жорсткіший варіант, щось на кшталт нашого – «заткнися»). Але при цьому докірливо звертається і до учнів: «Де ваша віра?» Маючи на кормі Повелителя бур, апостоли все ж вважали за краще просити Його про диво.
Те, що Творець світу перебуває разом з ними в одному човні, здавалося для них недостатнім для того, щоб почувати себе в безпеці. І апостоли отримали прохане. Диво за їх молитвою виявилося можливим і назавжди увійшло до історії людства як свідоцтво того, що Бог чує наші прохання. Але разом з цим дивом в історію також увійшов і Божественний докір на адресу учнів, що прохали. Щось подібне відбувається і з усіма нами, коли під час всіляких життєвих бур ми звертаємося до Господа з проханням про допомогу. Нам здається, що Бог забув про нас і не бачить того, що відбувається, що події вийшли з-під Його контролю і от-от захлеснуть крихкий човен нашого життя. Але Бог завжди супроводжує нас Своєю невидимою участю в нашій долі.
Молитва лише допомагає нам згадати про цю Божественну турботу, але зовсім не «будить Бога», Який заснув. І ті з християн, хто досвідченим шляхом у цьому переконався, вкладали у свої молитви зовсім інші сенси, ніж прохання про якісь дивовижні зміни дійсності, що оточує їх, наскільки б загрозливою вона не була.
Зробіть глибокий вдих
У всі часи Бог залишається основою нашого буття, тією силою, яка призвала нас до життя і підтримує в нас це життя. Він подає нам усі блага світу без якихось умов, не вимагаючи від нас нічого натомість. І лише одне благо Він, всесильний, не може дати нам без нашої згоди – Себе Самого. Тільки це благо – бути з Богом у цьому житті і у вічності – людина має узяти усвідомленим зусиллям, відповідаючи любов’ю на любов, жертвою на жертву. Такою відповіддю на Божу любов і є для християн молитва. У цьому з’єднанні людського духу з Духом Божим і полягає головний сенс будь-якої молитви, незалежно від її змісту.
Святитель Ігнатій (Брянчанінов) пише: «Молитва, як бесіда з Богом, сама собою – високе благо, часто набагато більше того, яке просить людина, – і милосердний Бог, не виконуючи прохання, залишає прохача при його молитві, щоб він не втратив її, не залишив це вище благо, коли отримає прохане благо, набагато менше».
Воля Бога про людину завжди залишається незмінною – благо людини, її спасіння, дарування їй життя вічного. Дивно було б припускати, ніби Бог може в якісь моменти нашого буття бажати нам усього цього в меншій мірі, ніж в інші. І горювати про те, що людина нездатна змінити цю благу Божу волю своїми молитвами, навряд чи має сенс.
Проте людина в духовному сенсі не є якоюсь раз і назавжди застиглою статичною системою. Вона весь час змінюється, то наближаючись до задуму Божого про неї, то віддаляючись. Згідно її поточному духовному стану Бог виявляє їй Свою волю в таких формах, які саме в даний момент для людини найбільш сприяють її спасінню. Так, вольова дія лікаря завжди спрямована на зцілення хворого. Але, залежно від ситуації, одним пацієнтам він призначає посилене харчування і поїздку на курорт, другим – гіркі ліки і постільний режим, третім – курс хіміотерапії і болючу операцію.
З моменту гріхопадіння людство виявилося духовно хворим. Усвідомлене буття з Богом – для людини не додатковий бонус серед інших благ, а необхідна умова її існування. Спілкування з Богом потрібне людській душі так само, як тілу потрібне повітря, без нього душа задихається і страждає. Тому слова святителя Ігнатія абсолютно справедливі, хоча і можуть когось вражати. Богові дійсно не потрібні наші молитви, Він благий, досконалий і ні в чому не зазнає нужди. А от самі ми – створені з пороху земного і йдемо в землю після коротких років земного життя, – самі ми, якщо залишаємо молитву, починаємо духовно помирати ще до того, як нас наздожене біологічна смерть. І вже жодних посланих Богом благ не зможемо сприйняти як диво в цьому стані духовної змертвілості.
Молитва не інструмент для зміни Божої волі, вона – джерело життєвих сил, «киснева маска» для душі, що задихається, ниточка, що зв’язує вмираючу людину з Подавцем життя.
Зміцнюючи того, хто молиться, вона дійсно змінює людину, як ліки зцілюють хворого. Ниточка стає все міцнішою. І людина стає здатною до сприйняття нових, недоступних їй раніше проявів благої і незмінної волі Божої про неї.
Автор: Олександр Ткаченко
