Розділ 1:9-20

1:9-3:22 – Частина перша – «Що є»

Уся Книга Об’явлення – це послання до Церкви, головною темою якого є видіння Івана, про які він мусить написати (22:16). Це слова вірні та правдиві (22:6), оскільки вони виходять від Христа, вірного і правдивого (1:5 та 3:7), бо саме Господь наказав усе записати (1:11). Книга побудована у формі послань, звернених до семи церков, про які йдеться до того, як автор розгортає вражаючу картину видіння воскреслого Христа, що переміг смерть, який живе і дає життя вічне. Це слово підбадьорення, звернене до Церкви, що потерпає від переслідувань і смерті. Можемо умовно поділити цю частину на дві частини; перше видіння та послання до Церков. Але в підсумку всі ці послання складають єдине ціле з рештою тексту книги.

1:9-20 – Перше видіння

Це видіння є не лише найпершим у низці видінь, які автор презентує в праці; перше видіння дає нам ключ до розуміння всієї книги, і воно продовжується аж до 22:8, де автор проголошує: «І я, Іван, чув і бачив оце». Тут стикаємося із трьома елементами наративу, котрі можна добре розрізнити: презентація свідка видінь (1:9-11), презентація Христа (1:12-16) і наказ записати все, що він бачив (1:17-20).

1:9-11 – Презентація свідка видінь

Свідок видінь – це християнин, добре знаний у своїй громаді, але він, як може здатися, не зараховує себе до їхнього числа (21:14). Радше він є пророком, свідком і братом тих, які пережили подібний досвід. Він солідарний із християнською спільнотою і дуже близький до них, незважаючи на те, що перебуває в засланні, адже співчутливо ставиться до їхніх переживань, він також є співучасником царства (а отже, – перемоги) та їхнього терпіння, щоби проголосити «Слово Боже і … свідчення Ісуса» (1:9). Якщо існує зовнішня сила, що висилає в заслання та ізоляцію, також існує внутрішня сила, котра виливається в спільність витривалости (опору): Ісус Христос (1:9), із Яким ми є спільниками в Його царстві, у Його випробуваннях і Його стійкій витривалості. Іван бачить це видіння в «День Господній», коли Христос святкує славетну перемогу, ведений Духом Святим, він отримує дар пророка, що «людям говорить на збудування, і на умовлення, і на розраду» (1Кор. 14:3).

1:12-16 – Презентація Ісуса Христа

Іван дійсно бачить постать людини, але ця людина має надприродні характеристики. Видіння, що описує «Подібного до Людського Сина», нагадує нам фрагменти Дан. 7:13 та 10:5, до яких автор звертається, доповнивши їх іншими посиланнями зі СЗ, щоб показати священика і царя, володаря і суддю світу. Автор вірно дотримується свого стилю та змальовує конкретні характеристики (шати, ноги, подібні до бронзи, тощо), де ми використовували б абстрактні іменники (Божість, могутність і т. д.). Варто нагадати лише кілька особливостей цього видіння: перш за все, ноги цього чоловіка «подібні до міді, розпалені, наче в печі», що є зрозумілою алюзією до фрагмента про сон Навуходоносора, котрий отримав тлумачення в Дан. 2:33-34 і є протиставленням до його сну. Навуходоносор бачив уві сні боввана на глиняних ногах; у цьому фрагменті Іван бачить чоловіка, в якого ноги з міді, що символізує стабільність і витривалість. Імперія (царство Навуходоносора, чи будь-яке інше) стоїть на глиняних ногах. Царство Христа вічне.

Також дуже важливо зазначити, що Христос у видінні з’являється в сузір’ї «із семи свічників золотих», які символізують Церкву, і «сім зір Він держав у правиці Своїй», що також символізують єдину Церкву (1:16,20). Бог Своєю силою захищає життя недосконалих і боязких людей, які належать до Його спільноти. Господь, перебуваючи серед Своїх людей, нагадує обітницю, дану в Лев. 26:12, і так передбачає останнє видіння, описане в цій книзі (Об. 21,3). Для чого боятися? Адже їхнє почуття впевнености буде підкріплене в наступній частині.

1:17-20 – Наказ записати все, що він бачив

Свідок видінь був спроможний утриматися від того, аби не схилити коліно перед імператором, тепер падає до ніг Христа, як мертвий, а отже, – визнає владу і Божість єдиного Господа всієї історії людства. Рука, що підтримує Церкву (сім зірок), тепер підтримує Івана і посилює його віру. Він чує три слова: «Не лякайся! Янапиши…». Слово і дотик правицею додають упевнености свідку видіння, що він дійсно все те пережив і тепер прагне передати це послання всій Церкві.

«Я є» – це відлуння присутности Бога в СЗ та НЗ, що означає захист. Переконливі титули, якими автор і свідок видіння називає Христа, доводять це: «Я – Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від аду». Парадоксально, але Господь, Який дає життя – це той, хто був мертвим, варто сказати, це той, хто був укорінений в історичний процес та історичні конфлікти. Церква здатна відважно протистояти смерті, бо вона – у руках Бога життя.

Наказ записати передбачає записати все, «що ти бачив». Видіння не зосереджене лише в першій главі. Воно охоплює всю книгу, і те, що бачив Іван (видіння стає головною ідеєю книги) – це тріюмфальна перемога Господа життя і самого життя в буремній історії людства.

Вірш 20 слугує переходом до наступної частини, в якій ідеться про сім послань до церков. Іван розкриває «таємницю» (символізм) Церкви за допомогою двох яскравих прикладів (свічників та зір). Символ не має логічного наповнення; його могутній вплив пов’язаний із його експресивністю. У цьому фрагменті обидва символічні образи означають покликання і відповідальність Церкви. Цезар не є Господом Усесвіту й усього історичного процесу. Господь тримає Церкву у Своїй могутній руці й перебуває в Церкві як переможець смерти. Маючи повну впевненість у своєму серці, Церква отримує заохочення «перемагати», про що йдеться в наступній частині.

Попередній запис

Розділ 1:1-8

1:1-8 – Пролог Книга Об’явлення могла би починатися з в. 4, що нагадує нам вітання Павлових послань. Однак, одразу після ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 2-3

Об. 2-3 – Сім послань до семи Церков Ці послання не відокремлені елементи, разом вони утворюють невіддільну частину книги, й ... Читати далі