Розділ 1:1-8

1:1-8 – Пролог

Книга Об’явлення могла би починатися з в. 4, що нагадує нам вітання Павлових послань. Однак, одразу після вітань автор говорить про дві важливі речі: заголовок і «благословення». Усі три елементи (заголовок, благословення та вітання) започатковують тональність усієї книги і презентують її зміст. Усі три елементи дають нам втішення і надію.

1:1-2 – Заголовок

«Об’явлення Ісуса Христа». Ці перші три слова книги, записані грецькою, є найкращим синтезом усього богословського підґрунтя. Це об’явлення (в однині, а не в множині), адже ця книга викриває, розкриває правду і зриває маски, а отже, це слово, що освітлює дорогу, пояснює значення і подає надію в часи, коли переслідування затьмарюють небокрай. Ба більше, це книга об’явлення «Ісуса Христа». Цей вислів ми можемо зрозуміти як суб’єктивний родовий відмінок (а саме – щось, що виходить від Ісуса Христа; Він є інструментом), чи об’єктивний родовий відмінок (сам Христос є змістом об’явлення). Незважаючи на те, що граматично ми маємо сприймати зміст цієї книги в першому значенні, оскільки Господь дає нам об’явлення саме через Ісуса Христа, але з богословського погляду друге значення є основоположним; об’явлення Богочоловіка та Його акт спасення в історичному процесі.

Саме тому автор не трактує фразу «що незабаром статися має» (1:1) як передбачення жахливих катастрофічних подій, а радше розкриває значення лише однієї події: акт Бога й Ісуса в історії людства, чи (інакше кажучи) перемогу Живого Бога в історичному процесі, в якому домінує смерть. Іван проголошує себе слугою Божим і пророком, щоби передати «все, що він бачив», «про Слово Боже, і про свідчення Ісуса Христа», слово, яке проголосив Господь у Христі. Ісус Христос є Слово, Він його вірний і надійний свідок. Отже, об’явлення – це «слово» підбадьорення та надії. Книга промовлятиме до нас словом спасення, котре Господь проголосив у нашій історії, словом, яке проголошене всенародно і виконане Ісусом Христом, узгоджене з відданістю аж до самопожертви власним життям. Іван і його спільнота також ризикували своїми життями заради того слова. Це є значення слова «свідчення» і основа для Іванових настанов бути витривалими і перебувати в радості в часи випробувань, підбадьорені прикладом тих, хто «возрадувався».

1:3 – Благословення

Це плід правдивого свідчення і перше з семи благословень, які знаходимо у всьому тексті (1:3; 14:13; 16:15; 19:9; 20:6; 22:7,14). Усі ці вирази створюють тональність цієї книги як правдивого пророцтва, що дарує нам надію: книга має обрамлення, котре складається із благословень (не проклять) на початку і наприкінці, адже потрібно мати сміливість пророка і свідка, бо це питання відданости й віри, завдяки чому отримуємо дар самого життя (1:5,9; 2:13; 3:10).

1:4-8 – Вітання

Як і всі Павлові послання, ця книга містить імена автора послання та отримувача і не написана під псевдонімом, як апокаліптичні апокрифи. Автор і його авдиторія – це люди, котрі добре знають одне одного, разом вони є дружньою командою. Вітання (синтез християнської «Благої Вісті») – це вітання від Бога, про Якого автор говорить «Хто є, Хто був і Хто має прийти». Останнє підрядне речення порушує ритм, адже ми очікували фразу «і хто буде», але автор не вживає майбутній час дієслова «бути», замість того маємо дієслово «приходити» в теперішньому часі, що свідчить про зв’язок із Вих. 3:14, у цьому вірші ім’я Бога відкрите і його значення пояснюється так: Господь близько, Його присутність – це сила, що звільнює Божий народ. Це таємниця Господа, Який є вічний, близький, трансцендентний, Він є Господь, що управляє історичним процесом. Такий титул отримав і Ісус Христос, а вислів «Хто має прийти» свідчить про перспективний розвиток усієї книги й усього історичного процесу. Воскреслий Ісус приходить як переможець. Ось чому ця книга завершується молитвою Церкви в Дусі: «Прийди, Господи Ісусе!»

Ім’я, яким автор називає Ісуса, свідчить про Його зв’язок із громадою вірних. Перших три епітети (англійською, з якої перекладено статтю, використовуються з означеним артиклем. – Прим. пер.) граматично пов’язані з тезою, яку ми проаналізували раніше: Свідок вірний, Первенець, Владика. Інших три вирази пов’язані з наступним фрагментом («Тому слава…») і краще пояснюють акт спасення. Христос – це найперший і вірний свідок par excellence. Він – первенець із мертвих, інакше кажучи, Він воскрес, Він – Господь життя, Він – Владика царів земних. Останній титул особливо надихає читачів на боротьбу, адже цей титул має суто політичний зміст. У часи Римської імперії християни уникали участи в церемоніях поклоніння імператору; цей титул Ісуса Христа є провокативним, адже стверджує, що Цезар також підпорядкований єдиному верховному Владиці земних царів. Проголошуючи перемогу Христа, ми, безперечно, маємо впевненість у перемозі християн, і вкотре отримуємо заклик «перемагати», звернений до всієї Церкви (2:7,11,17,26; 3:5,12,21).

Далі автор пропонує опис трьох дій Ісуса, які Він виконує заради Своєї спільноти і людства (пор. 1:7). Він, «що нас полюбив» (у теперішньому часі; пор. 3:9) любов’ю, котра завжди присутня, й автор також уважає себе причетним до Його любови. Ця любов об’єднує і будує церкву. Ця любов народжує звільнення: «обмив нас від наших гріхів» (1:5). Коли автор говорить про третю дію Христа, Який «вчинив нас царями, священиками Богові й Отцеві Своєму» (граматична структура переривається і абстрактний іменник (basileia: царство) йде в парі з конкретним іменником у формі множини (hiereis: священики). Цей вираз – зрозуміла алюзія до Вих. 19:6 і його також можна перекласти як «зробив (з) нас царство і священиків». Христос зробив нас царством: отже, можемо стверджувати, що ми також є співучасниками Його слави. Християни, що жили в ті часи в Римській імперії, почувалися незахищеними чужинцями, перед якими стояв вибір: пристосуватися до умов, або рятуватися втечею (подібна альтернатива іноді стоїть перед дисидентами в наші дні: «змиритися або покинути»). Однак, завдання християн полягає в тому, щоби служити Господу, перебуваючи у світі, виконуючи роль священиків у світі, а отже, – виконуючи Боже діло Його слуг заради світу. Священиче служіння християн не полягає в «церемоніяльному служінні», чи в тому, щоби шукати порятунку у виконанні літургійної ролі; йдеться про присвячення усього себе на служіння життю, щоби святкувати життя, на противагу «імперському» культу, що служить смерті.

«Побачить Його кожне око» означає прихід розп’ятого Господа, що установив увесь історичний процес. Автор поєднує тут фрази із Дан. 7:13 та Зах. 12:10. Вірш 8 – це розширена версія в. 4 і так говорить Господь. Оскільки Альфа і Омега – це перша й остання літери грецького алфавіту, саме Господь буде «мати останнє слово» в історії людства і саме йому належать ті сили, котрі відіграватимуть у цьому процесі вирішальну роль. Господь «Вседержитель» приходить, щоби судити і щоби спасти. Християнська громада вимушена змиритися з такою реальністю, перш за все тоді, коли влада імператора здається абсолютною. Пролог цієї книги – натхненне й обнадійливе звідомлення про прихід Христа, Котрий любить Свою Церкву і спасає її. Він піклується про неї і захищає її Своєю владою. Книга, безумовно, буде «Об’явленням Ісуса Христа».

Попередній запис

Кілька пояснень

Перше, ніж детально коментувати і тлумачити цей текст у «другому прочитанні» Книги Об’явлення, варто зробити кілька додаткових пояснень. Для багатьох ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 1:9-20

1:9-3:22 – Частина перша – «Що є» Уся Книга Об’явлення – це послання до Церкви, головною темою якого є видіння ... Читати далі