Кілька пояснень

Перше, ніж детально коментувати і тлумачити цей текст у «другому прочитанні» Книги Об’явлення, варто зробити кілька додаткових пояснень. Для багатьох читачів достовірність літературної інтерпретації книги дійсно залежить від відповіді на запитання, наскільки достовірними були видіння, котрі Господь дав Івану, щоб він міг транслювати повідомлення після побаченого. Отже, це не лише «академічне» запитання. У чотирьох різних місцях автор згадує про свій стан, під час якого переживав ті видіння. У 1:10 та 4:2 він пише «Я був у дусі» (egenomēn еп pneumati), що свідчить про те, що Іван перебував у сфері «духа». Нам невідомо, що саме автор мав на увазі, але в 17:3 та 21:10 він говорить, що «був ведений (apopherein) духом». Ці короткі описи вказують, що Іван розташовує свої видіння у сфері, чи домені, «Святого Духа», що виходить за межі людських відчуттів. Деякі дослідники порівнюють цей феномен із сучасними видіннями, інші пов’язують такий стан із екстатичним станом, трансом чи містичними переживаннями. Чи були вони саме такими?

Варто врахувати низку чинників.

(1) У цьому тексті ми маємо справу не з одним видінням, а із розгорнутою послідовністю «видінь», пов’язаними між собою. Малоймовірно, щоб Іван переживав таку кількість послідовних видінь, не плутаючи їх, не поєднуючи і, що він запам’ятав би їх у такій послідовності, і тримав би в пам’яті, тільки, якщо він не записав усе одразу після пережитого досвіду – зверніть увагу, що автор говорить так, ніби він переживає видіння в цей момент, ніби перебуває в центрі «видіння».

(2) Здається, що Іван мав ті видіння за певний час до того, як усе записав, у той час, як перебував на острові Патмос, і не пізніше, ніж написав Книгу Об’явлення, навіть якщо часом здається, що він суперечить самому собі (див. Об. 1:9-11). Тому вважаємо, що існував певний проміжок часу між його видіннями та створенням книги.

(3) Мовні засоби, котрі автор використовує упродовж усього твору – це здебільшого фігури мови (метафори), а не слова, вжиті в прямому значенні. Ба більше, як ми вже зрозуміли, Книга Об’явлення – це мозаїка із фраз, запозичених із книг СЗ, алюзій, образів та окремих мітів (пор. главу 12): а отже, – це літературний твір, який має поетичну природу. Це не звіт, написаний фактологічною мовою, і не історичні хроніки.

(4) Якщо ті видіння були від Бога, то потрібно пояснити незбіжності та невідповідності, котрі знаходимо в цій праці: (наприклад, між 1:11 та главами 2-3; між 6:14 та 6:15; між 8:7 та 9:4). Варто також зазначити, що презентацію послання як результату видінь, знаходимо не лише в юдейській і християнській апокрифічній літературі, а й у літературних язичницьких джерелах. Це був досить поширений літературний прийом. Подібні «літературні» видіння особливо часто трапляються в пророчих текстах (пор. Єз. 37), і важливо пам’ятати, що автор позиціює себе пророком.

«Видіння» Книги Об’явлення, можливо, й не були видіннями в буквальному сенсі. Це була форма вираження в переносному значенні, що спостерігаємо впродовж усього тексту Книги Об’явлення. Це «видіння» глибинного сприйняття реальности, сучасної історії, так, як цю реальність передають деякі поети (саме тому вони тяжіють і до використання метафоричної мови). Творчість Цезара Вальєхоса, перуанського поета, є гарним прикладом такої надзвичайної та експресивної здатности сприймати реальність. Одне слово, це проблема літературного жанру, за допомогою якого автор передає своє послання чи говорить про свої видіння, що лише демонструє літературний стиль його повідомлення. Іван презентував послання як продукт своїх видінь, оскільки він пов’язує їх із Богом і дає нам зрозуміти, що його послання було від Бога – це ми назвали Богонатхненним текстом.

Композиція Книги Об’явлення

Незважаючи на те, що існують досить різні думки, щодо структури тексту і процесу його редагування, ціла низка ознак вказують, що насправді існували дві окремі «редакції» Книги Об’явлення, які переплелися між собою, створивши книгу, котру маємо сьогодні. Перший апокаліпсис міг бути написаний у часи правління імператора Нерона, коли відбувалися переслідування і катування мучеників, які здебільшого висвітлюють глави 4-11, яким передує вступ в Об. 1:9-20. У 8:13, після того, як просурмили перші чотири сурми, автор тричі повторює слово «горе», кожне з цих слів передвіщає звук наступних трьох сурем, в які «три ангели зараз просурмлять». Це свідчить, що слово «горе», промовлене втретє, має відповідати сьомій і останній сурмі, що сурмить в Об. 11:15. Цими подіями перша версія Книги Об’явлення завершила б опис серії катаклізмів. Фактично, у 11:14 проголошується, що слово «горе» прозвучало вдруге. Втретє воно має прозвучати досить швидко. Одразу після цього ангел сурмить у сьому сурму. Третій вигук «горе» проголошує суд над народами співом у 11:18. Фінальні духовні гимни (Об. 11:15-18) прославляють Божу справедливість і тріюмфальні дії, котрими завершується Божий план.

Центральна частина нинішньої Книги Об’явлення (глави 12-22) могла бути створена в роки правління імператора Доміція (за тридцять років). Вона пов’язує цю частину із попередньою версією і водночас презентує сім послань до семи Церков (глави 2-3 і вступ у 1:4-8). Зважаючи на сказане, можемо припустити, що дійсно існують два варіянти апокаліпсису, накладені один на одного, які утворюють Книгу Об’явлення в тому вигляді, який маємо сьогодні. Водночас редактор чи переписувач «зробили власний внесок у текст», додавши «пролог», який маємо нині у вигляді загального вступу (1:1-3), і величне закінчення до досить складного епілогу (22:9-21), тож Книга Об’явлення в теперішньому вигляді з’являється у формі послання, призначеного для широкої авдиторії.

Ця гіпотетична історія редакцій, базована на основі детального аналізу тексту, не має утруднювати читання книги сьогодні, оскільки ціла Книга Об’явлення є частиною канону в тому вигляді, який ми маємо нині (хоч деякі її фрагменти і спантеличують), а не у формі окремих текстів на різних стадіях опрацювання.

Жорстокість у Книзі Об’явлення

Безперечно, багато фрагментів книги буквально дихають гнівом; інші доволі відкрито змальовують сцени насильства. Ми не повинні намагатися мінімізувати чи приховати цей аспект. Щоб це зрозуміти (а не щоб виправдати, і ще менше, щоб намагатися наслідувати автора) мусимо пам’ятати про кілька важливих моментів. З одного боку, книга викликає негативні почуття, які легко можемо зрозуміти як психологічну реакцію на обставини, в яких жили автор і його читачі (обставини, котрі сприймалися як справді ворожі до християнської віри): вони переживають гнів, лють, розчарування, безпорадність перед лицем несправедливого ставлення, навіть відчай: «І кликнули вони гучним голосом, кажучи: Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» (Об. 6:10).

З іншого боку, люди на Близькому Сході дуже експресивні й не звиклі приховувати власні почуття. Тому в Книзі Об’явлення ми знаходимо типові тогочасні вирази, досить незвичні для сучасних людей західної цивілізації. Однак, така мова не є абсолютно новою для нас, оскільки подібні вирази характерні для мови Ісуса (пор. 22:7), а до Ісуса вони були поширеними серед пророків і в псалмах. «День Господній», день Божого Суду традиційно – це час суворого покарання, страждань і руїни, якого з острахом очікують люди. Знову ж таки, давайте не будемо забувати, що Іван отримав багато натхнення із книг пророків.

Благальний крик про довгоочікуване Боже правосуддя від імени вірних християн є в основі усієї Книги Об’явлення; отже, є надія, що багато псалмів і пророчих книг автор сприймає як запевнення, довіряючи, що Господь дасть швидку відповідь на його молитви.

Книга Об’явлення учора й сьогодні

Мабуть, найпоширеніша думка стосовно Книги Об’явлення полягає в тому, що книга містить низку пророцтв про кінець світу. Досить часто назву цієї книги згадують разом із іменем «Нострадамуса» чи інших так званих «пророцтв». По-перше, ми повинні пам’ятати, що Книга Об’явлення не орієнтувалася на сучасного читача, а написана для блага християн, які проживали в Малій Азії в другій половині II ст. по Р. Хр. По-друге, автор і сам стверджує, що згідно з його поглядами, Друге Пришестя і кінець світу станеться «незабаром», «близько», «скоро» (1:1,3; 3:11; 12:12; 22:6-7,10,12,20). Отже, зрозуміло, що Книга Об’явлення в такому разі не написана з думкою про читачів, які житимуть через дві тисячі років. Фактично, історичні посилання, описані мовою символічних образів, належать до часів життя Івана.

Як і пророки, Іван писав для авдиторії, що існувала «тут і тепер», стосовно конкретного періоду їхнього історичного шляху. Його текст був зорієнтований не на майбутні події, а на сучасні йому, і з такої (вигідної) позиції автор споглядає майбутнє: понад усе автор ставить вірність Господу за будь-яку ціну. Інакше кажучи, Книга Об’явлення ніколи не претендувала на те, щоб уважатися книгою передбачення подій, які відбуватимуться в майбутньому світі, не більше, ніж праці пророків, написані раніше; зазначте, що в жодному разі автор не зацікавлений в ознаках (і ще менше в точній даті) «кінця світу». Він безпомилково стверджує, що кінець світу настане, що будуть наслані Божі кари (катастрофічні події), і відбудеться Суд, і в кінці часів Господь здійснить правосуддя. Як усі ці події відбудуться – питання суб’єктивне. Змалювання катастрофічних подій і кінця світу – це засоби, що слугують для передачі головної думки твору: наставити читачів зберігати абсолютну відданість Богу. Іван переймався проблемами свого часу, а не майбутнього; його праця присвячена здійсненню історичного процесу спасення, а не закінченню історії всесвіту.

Чому ж, у такому разі, ми і сьогодні продовжуємо читати Книгу Об’явлення? З тієї ж причини, що читаємо, наприклад, послання апостола Павла: бо вона містить повідомлення, що виходить за межі конкретного історичного періоду. Послання Книги Об’явлення продовжує бути настільки ж актуальним, як і багато століть тому.

Попередній запис

Канонічний контекст

Той факт, що Апокаліпсис Івана доданий до християнського канону (чого не відбулося з апокаліптичними писаннями Петра й Хоми), а отже, ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 1:1-8

1:1-8 – Пролог Книга Об’явлення могла би починатися з в. 4, що нагадує нам вітання Павлових послань. Однак, одразу після ... Читати далі