Жила людина маленька

Грецькі боги прославилися своєю вередливістю. Вони цікавилися тільки значним. Внизу копошилися шумні і погано одягнені люди – безлика і безіменна маса. Розвиток сюжету має бути вишукано драматичним, щоб привернути увагу безсмертного. Потреби маленької людини, як і вона сама, мало цікавили небожителів. На божественну увагу, слабку і напівсонну, могли розраховувати лише царі і герої, інші жили занадто одноманітно і похмуро, та й до того ж ще і з непристойною нестримністю – занадто швидко народжувалися і надмірно скоро помирали, у проміжку займаючись всякими дурощами і рідко піклуючись про славу і подвиги.

Саме так елліни думали про своїх богів і приносили жертви, не розраховуючи на взаємність. Та й на що сподіватися маленькій людині? Що в твоєму житті такого, щоб боги звернули на тебе свій погляд? Мільйони людей живуть у всьому світі, прокидаючись щодня, вирушаючи кудись у пошуках хліба, прожитку для сім’ї, захищаючись від небезпеки, застуджуючись дорогою, сварячись з попутником, ображаючись на дружину, радіючи другу, відігріваючись чаєм і теплою бесідою, – мільйони тих, які живуть, мільярди померлих так жили і житимуть після нас. Нічого примітного. Зупинять на вулиці і запитають, допитливо заглядаючи в очі: що ви про себе скажете значного? – Та ось синочка забираю зі школи мистецтв.

Нам дійсно нічого про себе сказати. Життя сповнене турботами, метушнею і хвилюваннями, а сядеш писати біографію – два абзаци і ті насилу. Зроблено небагато і все таке наївне, навіть смішне, одним словом, незначне. Ніде особливо і не бував, нічого суттєвого і не зробив. Жив собі і жив, як трава росте, і сказати якось нічого. Ось хіба що кішок любив, і одного дня бачив захід на озері, піроги любив і апельсини, а одного дня звалився з дерева – майже з другого поверху; бачив гори і море, тримав у руках лаванду і пив воду з дивного джерела. Але, як каже моя мама, що це в порівнянні зі світовою революцією?

Так от, з приводу революції. Справжній переворот у самосвідомості людини зробило Євангеліє. Раптом відкрилося, і відкрилося Самим Богом, що Йому є до нас справа. Він зовсім не вирішує за наш кошт якісь метакосмічні питання чи вирівнює баланс між ангелами і бісами – усе набагато простіше і скандальніше – для юдеїв спокуса, для еллінів безумство – Йому цікаво з нами, у Бога абсолютно щирий і безкорисливий інтерес до людини.

Ні, навіть не до людини – немає людини взагалі – особисто до мене, особисто до мого друга, до вас, до вашої донечки, до вашого тата, мами, сусіда, начальника, президента. Ми – маленькі люди – важливі і значні, і не стільки у своїх маленьких подвигах, скільки в крихітних радощах, досягненнях, успіхах, але і скорботі – незначних, крихітних, що не мають не лише планетарного, але й районного масштабу.

Багач-коротун, маленький збирач податків – напевно над ним жартували – Закхей, євангельський митар, при всій своїй дрібності і дріб’язковості, жадав зустріти Бога, і тому – дерся на дерево у своєму довгому східному одязі шанованої і забезпеченої людини. Не лише побачити Христа, але і сховатися від Нього за листям дерев – хто я такий, щоб Він знав про моє існування, про те, як душить совість мене ночами, а я все одно знаю, що я – хороша людина і це все не моє, але зупинитися так складно. Кому це цікаво? У кожного свої біди і радощі, з мене сміятимуться, якщо дізнаються, що в мене теж болить душа – як може хворіти те, чого немає? – у таких, як я, не може бути ні душі, ні серця, ні болю.

Від Бога не сховаєшся за листям – як у це важко повірити! Так ховався Адам, розриваючись між двома бажаннями – глибше сховатися і вибігти в сльозах назустріч Отцю, а нам так природно наслідувати прадіда. Ми – маленькі людиськи, дрібні, коротенькі, незначні, але і Він Сам називає нас «малими», як старший брат кличе замурзаного карапуза – «малий», «дрібний» – з грубуватою любов’ю і сором’язливою ніжністю: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40).

Ми це раніше відчуваємо, ніж розуміємо, можливо тому, уперше зайшовши в храм Божий, люди починають ридати – сильні, успішні – не можуть зупинитися, ревуть, як «малі». У присутності Отця так складно утриматися, так хочеться знову забратися на руки, знову стати самим собою. Живе в нас, маленьких людях, велике бажання підійнятися до Татка на коліна, обійняти Його, і щоб Він більше нікуди нас не відпускав. Адже так і кличемо ми Його в молитвах – «Отче наш» – з відвагою і неосуджено, тому що маємо на це право – Він наш справжній Батько, строгий, але люблячий. І апостол Павло каже, що Дух Святий відкриває нам це дивне ім’я – Авва Отче – адже це арамейське слово – «авва» – узято з дитячої лексики – «татко», «тато».

Як добре бути з Батьком. Як добре бути маленьким і вдячним, і знати, що все Йому в мені цікаво по-справжньому. І якщо вам подобається збирати гриби, клеїти кораблики, відроджувати економіку країни, в’язати шапочки біля телевізора – разом з вами радіє вашим маленьким радощам, плаче над вашим горем, просто гордиться вами – уважний і ніжний Батько, Який любить нас по-справжньому і безкорисливо, в Якого так тепло і безпечно на руках.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)

Попередній запис

Складні запитання

Чи важко бути вірним, чи важко вірити в Бога? Подібним питанням задається чимало людей, які вагаються: чи варто вірити в ... Читати далі

Наступний запис

Важливі запитання

«Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь» (Пс. 18:2), – запевняє нас Біблія. Таке свідоцтво має викликати ... Читати далі