Розділ 3

3:1-2 – Визначення традиції

У цьому фрагменті автор оцінює роль апостольських послань. Цей текст, очевидно, є другим посланням, але він говорить про те, що в першому та другому посланнях (див. множина «у них» у в. 1) вірні отримують настанову «пам’ятати» (mnĕsthĕnai) отриману традицію. Джерело цієї традиції описане трьома виразами: «святі пророки», «апостоли», та «Господь й Спаситель». Це структурований перелік розвиває дискурс Юда. 1:17, з одного боку, додаючи слова «святі пророки», а з іншого – пояснюючи роль апостолів, які передають «заповідь» Господа. Термін «заповідь» (чи «настанова») ми не маємо сприймати як такий, що ставить обмеження в моральному сенсі, але, як про це сказано в інших ранніх християнських джерелах, є синонімічним до слова «Євангеліє». Можемо пересвідчитися у важливості цих двох віршів, якщо усвідомимо, що тільки тут у НЗ вони протиставляють тексти Нового та Старого Заповітів, і водночас показують пріоритет учення, яке дав нам Господь разом зі «святими пророками» й «апостолами».

3:3-4 – Насмішки щодо віри про друге пришестя

Вірш 3 залучає джерела священної традиції, щоб узгодити протиріччя про друге пришестя Христа. По-перше, автор запевнює читачів, що поява лжевчителів, «глузіями» є частиною Божого плану. Їхнє глузування щодо невиконаної обіцянки про Його прихід також належить до згадки про смерть «батьків» (в. 4), що означає згадку про перше апостольське покоління (див. Reicke, Epistles, 175). Очевидний зв’язок із віруваннями, описаними в Ів. 21:23 (пор. також Мр. 9:1; Мт. 10:23; 24:34), демонструє, що «глузії» зводять очікування другого пришестя Христа до фактологічної інформації, котру бачимо в ранніх християнських есхатологічних очікуваннях.

3:5-12 – Подвійна відповідь

Тут наявні два контраргументи. Перший – у царині космології; він ґрунтується на історії про перше творення (Бут. 1) і посилається на переказ про Великий Потоп (Бут. 7). Оскільки земна твердь, створена з води за словом Господа одного разу була зруйнованою водою, отже, «небо і земля», що існують у наш час, будуть зруйновані вогнем у День Суду. В обох випадках суверенне слово Господа визначає час настання суду (3:5-7).

Другий аргумент безпосередньо порівнює запитання про «відкладений суд». Автор, спираючись на текст Пс. 90:4, проголошує, що для Господа час не вимірюється поняттями, зрозумілими для людини: один день як тисяча років і навпаки (в. 8). Процес, який здається «повільним» чи відкладеним у часі, є таким лише в розумінні звичайної людини. Господь «не хоче, щоб хто загинув», тому довготерпеливо пропонує Свою милість. Як наслідок, Господь веде відлік часу так, що це не підпорядковується дослідженням, які проводить людина (в. 9). Ці логічні умовиводи автор наводить як вступ до висловів Ісуса Христа, на які досить часто натрапляємо в НЗ: «День же Господній прибуде, як злодій» (в. 10). Це найраніший задокументований вислів Ісуса Христа (1Сол. 5:2), що трапляється в найпоширенішому в часи первісного християнства Євангелії від Матвія (Мт. 24:43). Цей вислів цитовано не лише тут, а й у пізніших документах НЗ, а також в останній книзі канону НЗ – у Книзі Об’явлення Івана Богослова (16:15 та 3:3). Друге послання апостола Петра розвиває цей вислів в описі знищення світу вогнем (вв. 10,12), розгортаючи дискурс про моральне повчання бути пильним (в. 11). Після того, як світ буде знищений вогнем, появиться «нове небо й нова земля» (в. 13), вираз, який автор запозичив із Девтеро-Ісаї, використаний у подібному контексті в Об. 21:1.

3:14-16 – Есхатологічне свідчення Павла

Численні паралелі текстів НЗ, які містить 2Пет. 3:8-13, розкривають намір автора узгодити питання про друге пришестя Христа в документальних джерелах, що гармонійно пов’язані з авторитетними християнськими джерелами: тексти СЗ, вислови Ісуса та Книга Об’явлення Івана Богослова, на які св. Юстин Філософ уже посилався як на праці апостола Івана (Діялог з жидом Трифоном, 81). Ба більше, автор підкреслює свої узгоджені погляди з його «улюбленим братом Павлом», який передає «мудрість», дану Богом (в. 15). Ці вислови передбачають, що кожен письмовий документ спадщини Павла вважався авторитетним і Богонатхненним джерелом. Богословська доктрина Павла тут зосереджена на універсальности, чи Божому плані спасення, що пом’якшений Божою довготерпеливістю (в. 15). Термін makrothumia двічі трапляється як Божий атрибут лише в одному посланні апостола Павла (Рим. 2:4; 9:22). Автор змальовує картину богослов’я Павла, що ґрунтується, переважно, на Посланні до римлян, яке розкриває горизонти вселенського масштабу, де підкреслюється людська гріховність (глава 1-3), і шлях, яким юдеї та язичники поперемінно доповнюють одне одного в спасенні (глава 9-11).

Вірш 16 містить заувагу про труднощі, котрі переживав тлумач послань апостола Павла, і факт, що насправді деякі особи (ймовірно, лжевчителі) перекрутили вчення Павла, так само, як перекрутили тексти Святого Письма. У світлі того, що читаємо в 2Сол. ці зауваги, найімовірніше, стосуються тих фрагментів 1Сол., які передбачають точну дату другого пришестя і, ймовірно, гностичне тлумачення Павлових послань. Автор вказує, що авторитет послань Павла тотожний до «інших текстів Святого Письма». Водночас він вимагає, щоб їхнє тлумачення, як і тлумачення інших текстів Святого Письма, було захищене від усяких зловживань. Норми, прийняті для тлумачення, не могли відрізнятися від загальноприйнятих параметрів віри, викладених у 2Пет. 3:2.

3:17-18 – Висновок

У висновку автор іще раз проголошує, що це послання застерігає християн від впливу лжевчителів і порушників спокою, і що таке знання може захистити їхню стабільність (в. 17). Заключні вітання (в. 18а) утворюють довільну інклюзію із 1:1-2, за допомогою якої автор протиставляє «благодать та знання» і робить останнє звертання до Ісуса Христа як нашого «Господа й Спасителя». Доксологія знову передбачає взаємозалежність із Рим. (16:27). Вираз «дня вічного» відрізняється від Рим. 16:27, але задокументований як найважливіше свідчення, що узагальнює головну проголошену ідею цього послання: для Господа один день дорівнює будь-якому проміжку часу; фактично, вічність Господа – це один день. Вираз «дня вічного» має етимологічний зв’язок із виразом, який бачимо в єврейській Біблії, «дні вічности» (у’итĕ’оlат), але він містить зерно богословської доктрини про час і вічність, що буде розкрито, за допомогою засобів еліністичної філософської думки, у пізніший період.

Попередній запис

Розділ 2

2:1-3 – Лжепророки та їхні засудження Ці вірші лаконічно характеризують «лжепророків» і «лжевчителів», які з’явилися в християнських спільнотах. Автор посилається ... Читати далі

Наступний запис

Взаємозв’язок послань апостола Івана та Євангелія від Івана

Навіть поверхневе читання Євангелія від Івана та його послань дає нам певне уявлення про те, наскільки ці твори близькі. Головна ... Читати далі