Ужиток і тлумачення

Позиція, яку займає автор 2Пет. щодо есхатологічних уявлень про співпрацю Петра і Павла як співавторів, є частиною структури доктринального синтезу, що можна прослідкувати з часів Іринея через праці Оригена аж до золотого віку Учителів Церкви (IV та V ст.). Як наслідок, канонічність цього послання не стала предметом сумнівів чи суперечок. Однак, текст послання швидше за все не став частиною Канону Мураторі. Святий Іриней міг використовувати цю працю. Рукописи III ст. містять обидва послання Петра, що дає нам змогу припустити досить ранню дату зарахування 2Пет. до канону. Ця праця не отримала належної уваги в патристичних коментарях. Існує досить мало доказів, які свідчили би про його важливе значення у вирішенні основних доктринальних суперечностей, які існували в середовищі патристичної, чи середньовічної Церкви.

Тим не менше, два вірші досить давно привернули увагу коментаторів, адже їхній зміст має значення для розвитку доктрини. Перший в. 1:4 отримав визнання за вислів «учасники Божої Істоти». Завдяки його філософському звучанню, Учителі Церкви, що належали до грецької та латинської течій, особливо цінували використання терміна «природа» і звертались до нього в контексті богословської антропології. У класичних підручниках схоластичного богослов’я його вважають ключовим текстом, який підтверджує реальність освячення благодаттю. Ще один фрагмент 2Пет. 1:21, став класичним фрагментом про натхнення. На цьому тексті, який широко використовували, схоластика базувала свою модель пророчого натхнення для пояснення натхнення Святого Письма загалом. Процес злиття та поєднання цих двох концептів тривав аж до часів Другого Ватиканського Собору.

У XIX ст. 2Пет. стало основним прикладом теорій про оманливу природу псевдоепіграфів, змушуючи меншість, яка ставала дедалі меншою, здійснювати відчайдушні спроби підтвердити свою автентичність. Ще серйозніша дискусія спричинила суперечки із прихильниками ліберальної біблійної богословської течії, чиї представники стверджували, що 2Пет. відіграло негативну роль у викривленні первісної християнської есхатології. Ті, що вбачали «дійсне» християнське послання в скорому сповненні есхатологічних очікувань, знаходили в 2Пет. вагомий аргумент на користь тези, що Церква відмовилася (зрадила) від цієї думки, замінивши її безтерміновою есхатологією в ході історичного процесу. У такому контексті народилася теорія раннього католицизму (Frühkatholizismus), яка визначає найбільш ранні форми католицьких доктрин в останніх книгах НЗ. Протестантські ліберальні вчені-богослови, такі як Ернст Кеземан, зайшли так далеко, що почали вимагати виключення 2Пет. із канону Святого Письма. Вони не усвідомлювали, що 2Пет. було одним із найвизначніших документів у процесі створення канону. Його внесок полягав не лише в тому, що воно містить особливе вчення про есхатологію, а й завдяки методу, який використав автор, демонструє єдність апостольської спадщини Дванадцятьох і Павла, а отже, готує Церкву НЗ до випробування маркіонізмом.

Загальні історичні передумови

У світлі названих фактів, дата написання 2Пет. визначена бл. 125 p. по Р. Хр., хоча більш ранні коментатори висували припущення про пізнішу дату створення листа, а саме 150 р. чи навіть 180 p. по Р. Хр.; та оскільки Іриней, можливо, використовував цю працю, і через те, що пастирські послання не містять посилань на цей лист, усе викладене дає нам підстави вважати, що дата його написання можлива не раніше першої чверті II ст. Близька залежність тексту від 1Пет., написаного в Римі, також свідчить на користь римського походження цього послання.

Автор послання не звертається до якоїсь окремої церковної спільноти, але в 3:1 він натякає, що в 1Пет. уже було звернення до тих самих християн, тому маємо підстави стверджувати, що передусім автор послання звертається до християн Малої Азії, можливо, ширше, до всіх, хто до початку II ст. уже знали і використовували 1Пет. Тим не менше, згадка про листи Павла та характеристики «апостольських свідчень», наявних у 2Пет., вказують на ширше коло читачів, які могли належати до цільової аудиторії. Автор прагне посилити і розширити коло читачів, які сприйматимуть авторитет Петра щодо питань доктрини та тлумачення Святого Письма, включно із тлумаченням листів Павла. Водночас, змальовуючи Петра, який пише «вдруге» перед своєю смертю, автор має намір завершити «міні-корпус» Петрових послань, як хранитель традицій, що пов’язані з його іменем і є паралельним до корпусу послань апостола Павла, про що йдеться в 2Пет. 3:15. Отже, було би помилково тлумачити це послання як таке, що містить директиви лише для помісних церков Малої Азії. Автор цілеспрямовано звертається до всіх християнських церков, а саме, до всіх, хто має пригадувати слова, «що святі пророки давніше звістили їх вам, і заповідь Господа й Спасителя, що одержали через ваших апостолів» (3:2).

Детальне тлумачення послання має допомогти нам уявити ситуацію, в якій християнство усвідомило свою історичну природу, бо в цьому письмовому документі питання про друге пришестя Христа не розглядається як особливе переконання віри, але як справа, котра визначає, як християни мають сприймати безперервний процес історії спасення і протистояти кризам і змінам у тілі самої Церкви та поза її межами. Це не документ, який ухиляється від початкової віри у швидке друге пришестя Ісуса Христа. Друге послання апостола Петра завершує дискурс, який стосується одкровення про невизначений і невідомий час parousia, що не є справою, відкладеною в часі, але є одкровенням про Господню владу над історичним процесом, що управляється Божою вселенською волею про спасення. Друге послання Петра розкриває, як смерть апостолів – тема, що постійно повторюється в автентичних посланнях Павла (особливо 2Кор. і Фил.) – були життєві обставини, за яких ця есхатологічна істина була відкрита і стимулювала глибше розуміння християнських витоків самої Церкви. 2Пет. не є документом, який спотворює ранній католицизм, а навпаки, воно є цінним літературним свідченням про формування католицького християнства, встановивши постійний зв’язок між апостольською та патристичною (первісною) Церквою.

Попередній запис

Друге послання апостола Петра

Ця книга написана в жанрі апостольського послання відомого автору цього послання, оскільки воно містить згадку про «усі листи» [Павла] (3:15-16). ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 1

1:1-2 – Вітання Вірш 1: У найкращих рукописах записано ім’я «Симеон» замість Симона – форма, що трапляється лише в Діях ... Читати далі