Друге послання апостола Петра

Ця книга написана в жанрі апостольського послання відомого автору цього послання, оскільки воно містить згадку про «усі листи» [Павла] (3:15-16). Мета цього документа – за допомогою авторитетної думки апостола Петра вирішити дискусійні доктринальні питання і так застерегти християн від впливу лжевчителів та їхнього лжевчення.

Традиційно автор висловлює вступне вітання (1:1-2) і подяку (1:3-11), використовуючи авторитет апостола Петра, що ґрунтується на двох визначних подіях життя апостола: перша подія стосується його смерти невдовзі (1:12-15), друга пов’язана з його присутністю під час Переображення Господнього (1:16-19). Автор описує одкровення, котре отримав Петро відповідно до «пророцтв», викладених у Писаннях, що так само свідчить про Боже втручання: адже Петро отримав натхнення від Святого Духа (1:20-21).

Лжевчителі, названі тут лжепророками, спричинили непорозуміння в Церкві, бо спотворили основні положення доктрини. Автор приділяє більше уваги опису їхньої аморальної поведінки, ніж особливим рисам їхнього лжевчення (2:1-19). Вони описані як очільники християнських спільнот, які відвернулися від «переданої їм святої заповіді» (2:21).

Отже, зрозуміло, що лжевчення піддають сумніву центральну тему доктрини, а саме – друге пришестя Ісуса Христа (parousіа), яку автор розташовує в ширшому сотеріологічному контексті. Вибудувавши потрійну основу доктринальної істини (вчення пророків та апостолів, останні передавали вчення Ісуса; пор. 3:2) він іще раз стверджує традиційне есхатологічне вчення (3:7), наполягаючи, що час parousіа невідомий, а отже, есхатологічна віра має ґрунтуватися на пильному спостереженні та моральній поведінці (3:10-14).

Незважаючи на традиційний характер есхатології цього послання, воно розкриває нові есхатологічні горизонти. Автор використовує Пс. 90:4, щоби показати наскільки відносною є категорія часу в перспективі Бога: «В Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день» (3:8). Також, опираючись на Сир. 35:19 та 1Пет. 3:20, автор апелює до могутнього Господнього терпіння та універсальної волі Господа про спасення кожної людини (3:9), що обмежує нагальні есхатологічні очікування, зводячи їх до чіткого дотримання традиційних положень доктрини, які стверджують, що нікому не відомо, коли настане «день Господній», щоб очікували його з терпінням і витривалістю. Автор уважає, що доктрина, яку він розкриває, конгруентна із ученням Павла «в усіх листах», однак він одразу додає, що листи Павла – як і «інші Писання» – є дещо важкими для розуміння, що без їхнього належного тлумачення дає підстави для виникнення різного роду перекручувань (3:15-16).

Контексти для інтерпретації

Оригінальний контекст

Це послання є найяскравіше вираженим зразком псевдографічного документа в НЗ. Головні причини для того, щоби виключити питання про особисте авторство Петра відомі нам іще з XIX ст. їх можна підсумувати в таких тезах:

  • а. Посилання на деякі документи, принаймні на найранішу збірку послань Павла в 3:15, які піднесені до рівня Писань 3:16;
  • б. Використання Послання апостола Юди 3-16 в 2:1-22;
  • в. Посилання на 1Пет. як на єдине попереднє послання, написане Петром (3:1) і на неминучу смерть Петра (1:14-15): усі ці чинники передбачають існування двох і лише двох автентичних послань, а отже, демонструють намір про неможливість створення Петром наступних послань.
  • г. Літературна залежність 2Пет. 1:16-18 від канонічного грецького тексту Євангелія від Матвія (Мт. 17:4-5).

До цього переліку варто додати результати лінгвістичних досліджень, які доводять неможливість приписати авторство 2Пет. автору 1Пет. і свідчать про пізнішу дату створення цього послання, а саме – II ст.

Незважаючи на те, що цей твір написаний під псевдонімом, це не дає підстав вважати його інструментом омани. Радше автор послання намагається створити літературний пам’ятник, збудований із визначних елементів автентичної апостольської традиції: не лише первісної християнської есхатології, а й важливої істини, яка, якщо її правильно тлумачити, є ідентичним ученням, яке поширювали апостоли Петро й Павло.

Усе викладене допомагає нам зрозуміти, що автор звертається до того ж літературного жанру, до якого зверталися обидва апостоли: апостольського послання. Однак, 2Пет. має більш особливі ознаки літературної форми, котра називається «апостольський заповіт». Подібні «заповіти» започаткував апостол Павло в НЗ промовою в місті Мілет (Дії 20:18-35), також до цієї літературної форми можна віднести останні глави 2Тим. 3:1-4:8, Юда. (вв. 3-16), Євр. (10:19-13:22) і певною мірою деякі елементи в доповненні до Ів. (вв. 21:15-25). Спільні риси, які досить часто трапляються в цьому посланні – це згадка про смерть перших очільників Церкви, передбачення переслідувань і розходження в поглядах у рамках самої Церкви. Особливий наголос, який автор робить на ролі Святого Письма та важливости традиції, вживання лексичних засобів, пов’язаних із «нагадуванням» (нагадування та спогади), та свідчення, що допомагає нам визнати справжню ціну мучеництва.

Друге послання апостола Павла написане в обставинах і за умов, із якими читачі уже були знайомі з 1Пет. та з корпусу послань Павла. Змалювання апостола Петра як привілейованого свідка Господнього Переображення, котрому відкрито про його неминучу смерть (через мучеництво) як «брату» апостола Павла, «усі» з його «послань» він знає і спроможний правильно пояснити, зокрема «складні фрагменти» – всі ці деталі демонструють намір автора не лише встановити паритет між Петром і Павлом, а й вказують на важливе значення місії апостола Петра, не пов’язаної з місією апостола Павла. Певні фрагменти в посланнях Павла змальовують його як «провидця» (пор. Гал. 1:12:16; 2Кор. 12:1-7) і містять зрозуміле пояснення потреби описати досвід Петра як провидця. З іншого боку, згадка про Переображення Господнє нагадує читачам про роль Петра як одного з тих, хто супроводжував Ісуса в Його земному житті й отримав особливий привілей бути свідком тієї події, що нагадувала parousia прославленого Господа. Разом із тим, згадка про те, що апостол Петро правильно розумів складні місця в посланнях Павла дає нам змогу припустити, що Петро більше володів приватною інформацією про думки Павла, ніж інші люди, що наводили цитати з його творів, щоби висміяти есхатологічні очікування Церкви про близьке друге пришестя Христа.

Друге послання апостола Петра розглядає доктрину parousia, що відкладена на невизначений час на відміну від тих авторів, які тлумачили 1Сол. й інші течії християнської традиції в контексті швидкого повернення Господа (пор. Мт. 10:23; Мр. 9:1; Ів. 21:23). Петро, як про це свідчить текст листа, використовує своє привілейоване становище близькості з Христом і своє право тлумачити послання апостола Павла, бо має вищі знання. Ба більше, він використовує факт про свою неминучу смерть, щоби спростувати це протиріччя. Існує висока ймовірність, що згадка, яку робить Петро про Переображення Господнє, пояснює, що вірш Мр. 9:1, розташований перед дискурсом про Переображення, лише робить передбачення: представники цього покоління бачили Господа в усій Його славі, до того, як пішли з життя, адже всі події відбувалися «на святій горі» (2Пет. 1:18).

Попередній запис

Розділ 5

5:1-5 – Особливий заклик до старших та юнаків, щоб увійти в славу Господа Автор цього послання заявляє, що є пресвітером ... Читати далі

Наступний запис

Ужиток і тлумачення

Позиція, яку займає автор 2Пет. щодо есхатологічних уявлень про співпрацю Петра і Павла як співавторів, є частиною структури доктринального синтезу, ... Читати далі