4:1-6 – Хресні муки Христа – джерело нової християнської ментальности
Заключний фрагмент (4:1-11) цієї першої частини центральної секції послання розпочинається темою мук Христа, «коли тілом Христос постраждав за нас….» (4:1а). У подвійному висновку (4:1-6,7-11) в експозиції автор прагне підсумувати сказане в попередніх секціях, тому говорить, що вірні мають озброїтися ментальністю (4:16), визначену чинником і значенням Христових мук (4:1). Водночас автор намагається підкреслити основні аспекти поведінки, пов’язаної з новою християнською ідентичністю: що веде до благочестивого молитовного життя, взаємної гостинности, служіння членам своєї спільноти і до життя, сповненого любови (пор. 4:7-11).
Так богословський дискурс послання особливо підкреслює пріоритет хресних мук Ісуса Христа. Факт Його страждань (4:1а) і надзвичайно важливе значення для перемоги над гріхом (4:1в) є важливими чинниками для змін у ментальності й поведінці, що відповідають християнському стилю життя. Видатний характер Христа і звільнення, яке Він приносить – це очевидні аспекти Його страждань. Наслідуючи приклад Ісуса в Його хресних муках, переживаючи страждання та неприйняття людьми, як це робив Христос, і здійснюючи добрі вчинки для інших, вірні починають жити згідно з волею Господа. Свідомі, завдяки Христу, події, що принесла звільнення в їхні життя, усвідомлюючи, що через страждання їхнє відродження стало можливим із наслідками, що вони безперечно знищили гріх, християни постійно отримують заклик іще раз відчути благодать Господа в переживанні любови.
Любов є визначним вираженням кардинальної трансформації, здійсненої Святим Духом у серці людини, та суттєвою характеристикою християнської ментальности.
4:7-11 – Прославлення Бога через любов та інші харизми
Друга заключна перикопа першої частини розпочинається із проголошення кінця всіх речей (в. 7). Цей вірш, очевидно, об’єднує моральне й есхатологічне значення «кінця»: з одного боку, покінчивши із попередньою ситуацією життя в гріхах і язичницьких традиціях, а з іншого – розпочавши етнічну динаміку, що витікає зі співучасти вірних у новому порядку речей, у життя, оновлене воскресенням Ісуса Христа. У тих, які стали співучасниками мук Христа, пробудилася нова ментальність, адже Його муки стали подією, котра покінчила із гріхом і знаменує нову ситуацію, що дає змогу жити благочестивим, молитовним життям у всеохопній любові.
Автор продовжує наголошувати, що любов є суттєвою частиною християнської поведінки; ця теза підсилюється цитатою із Пр. 10:12 із буквального перекладу єврейського тексту, а не зі Септуагінти, оскільки така риса характерна для цього послання (в. 8). Цікава паралель існує між 1Пет. 4:1в і 4:8б. В обох віршах ідеться про перемогу над гріхом. У 4:1 Христос хресними муками покінчив із гріхом, водночас як 4:8б говорить, що любов покриває силу гріхів. У благочесті цього паралелізму, що стосується гріха, можемо усвідомити, що муки Христа як конкретне вираження Його любови, і любов, яка вимагається християнськими моральними принципами, є можливістю брати приклад і слідувати за Христом, беручи участь у Його стражданнях і стаючи співучасником слави Божої.
4:12-19 – Радість співучасників страждань і слави Христової
Ця секція, що розпочинає другу основну частину послання, – наполегливий заклик до радости, незважаючи на страждання (4:13). Загалом, тема страждань є переважною течією, котра об’єднує три підсекції цієї частини (4:12-5,9) чи щодо християн (4:15,19; 5:9; пор. 4:12,14; 5:8), чи щодо Христа (4:13; 5:1) і, зазвичай, розвиває тему прославлення (4:13-14; 5:1,4). У цій частині, 4:12-19, урочисто висвітлено особливий аспект страждань (4:15,19; пор. 4:12,14), закликано нас до радости, завдяки нашій спільності із Христом у Його стражданнях: «…через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся…» (4:13а). Роздуми, що стосуються страждань, наполегливо запрошують вірних переживати ці страждання, як це робили первісні християни (4:15-16), відповідно до волі Бога, довіряючи Господу, і здійснюючи добрі діла (4:19). Лише за допомогою цього можливо зрозуміти парадоксальну таємницю: радість, незважаючи на страждання, радість у стражданнях і радість через страждання. Це насправді означає співучасть у стражданнях Христа. Перше послання апостола Петра закликає до радости не заради того, щоб відчувати її, а до радости, дотичної до таємниці страстей. Причина для радости вірних у цьому посланні – не їхня майбутня нагорода на небесах чи їхня співучасть у долі пророків (пор. Мт. 5:12; Лк. 6:23). Звичайно, вона не полягає у власне стражданні, але проявляється в особистому зв’язку вірних із Христом через ототожнення з Ним у спільності життя і призначення, щоби приготуватися до приходу Месії наприкінці всіх часів. Це послання демонструє добровільне сприйняття радости як передумови для досягнення почуття величезної та остаточної радости. Благодать, щоби знайти цю радість у стражданнях, завдячує присутності у вірних животворного Божого Духа, Духа слави (пор. 4:14).
