Розділ 1:1-8

Знання досить часто має свої власні приховані засновки, з якими не завжди збігається екзегеза. Наші аналітичні висновки показують наше місце в соціюмі та притаманні середньому класу упередження. Пастирі не повинні відкидати як безпідставне чи недоречне власне бачення цього тексту, вибудоване на досвіді спільноти та здоровому глузді. Критичний аналіз, здійснений вченими-богословами, не повинен відлякувати читача чи маніпулювати його думкою (чи то пересічний громадянин, учень чи духовна особа), натомість, має заохочувати до конструктивного діялогу. Малоймовірно і навіть безпідставно вважати, що цей документ міг бути написаний для якоїсь неіснуючої аудиторії. Оскільки ми переконалися, що автор чи редактор робить припущення про існування реальних історичних проблем, ми прагнемо мотивувати сучасного читача стати учасником конструктивного діялогу разом із первісними християнами, які переживали певні труднощі в розумінні та застосуванні своєї віри. Отже, корисно розпочати бесіду власне з читання тексту. Роль коментатора насамперед полягатиме в тому, щоб дати читачеві заохочення й допомогу впродовж усього процесу читання.

Глава перша

1:1 – Звертання й вітання

Для сучасного читача може здаватись дивним той факт, що послання починається іменем відправника, але саме такий підхід був поширений в античні часи в приватному листуванні серед юдеїв та греків. З іншого боку, автор називає себе семітським іменем «раб Бога», щоб підтвердити свою причетність до юдейського середовища. Із тринадцяти послань НЗ, пов’язаних з іменем Павла, лише автор Послання до Тита вживає титул «раб Божий».

1:2-8 – Віра як найвища радість у спокусах

На відміну від 1 Послання апостола Петра, Послання апостола Якова не малює картини переслідування християн за віру. Радше, використовуючи вираз «різноманітні спокуси», автор має на увазі ті «тисячі повсякденних турбот» чи випадкових стресових ситуацій, що траплялися в щоденному житті у важких соціяльно-економічних обставинах. У сучасному благополучному суспільстві забезпечені християни досить легко забувають про те, як багато їхніх братів і сестер у Христі потерпають від болісних поневірянь. Апостол Яків не намагається мінімізувати вплив цих випробувань (Див. 2:14-17), натомість він розпочинає свій дискурс із нагадування, що боротьба та страждання даються нам для нашого спасення.

1:2-4

Грецьке слово зі значенням «витривалість» також має значення «випробування» і «спокуса». Проте варто звернути увагу на можливу алюзію з описом спокус, які переживав Ісус у пустині, про що ми читаємо в синоптичних Євангеліях (Мт. 4:1-11; Лк. 4:1-13; пор. Євр. 4:15). Перечитуючи Послання апостола Якова, ми можемо помітити, що цей текст дискретно є imitatio Christi, подібно до тих подій, які ми явно спостерігаємо в Євангелії від Матвія. Думка, що можна переживати радість посеред страждань, настільки приголомшлива в сучасних обставинах, що її відчайдушно намагаються перетворити на анестезію від будь-якого болю. У цьому тексті ми спостерігаємо стратегію, випробувану часом, що має духовну мету. Зауважте, що виклад думок відбувається в такій послідовності: «іспит, витривалість, досконалість». Метою подолання випробувань є бажання продемонструвати «щирість» (або «доказ») віри кожного в Божий промисел (пор. Мт 6:25-34). Без цього фундаментального розуміння так званий християнин буде залишатися незрілим, неповносправним, а отже, таким, якому бракує віри! Ця ідея має зв’язок з ідеєю вищої праведности, що отримала своє втілення в Нагірній проповіді (Мт. 5:48).

1:5-8

Четвертим сегментом у послідовності думок є порада Якова. Він вказує на те, що якщо бракує віри, тоді бракує ще чогось, а саме мудрости. Ці спостереження не лише виразно нагадують біблійні традиції Мудрости, ми далі побачимо, як апостол Яків картатиме тих, хто прагне «учителями стати» (3:1). Без сумніву, згадка про брак мудрости у в. 4 приводить до порівняння з думкою, що не вистачає «мудрости» саме духовної природи. Цей висновок красномовний, тому що ця ситуація, описана мовними засобами умовного способу; зверніть увагу на «умовне речення» у в. 5. Вірші 12-16, подані нижче, ілюструють, що люди, з якими був знайомий автор, не лише скаржилися на випробування та спокуси, але також звинувачували Бога за те, що з ними відбувалося. Автор дипломатично будує дискурс в умовному способі, адже йому відомо, що така ситуація дуже поширена серед так званих номінальних «християн», які були серед його слухачів або читачів. Вони не витримали випробування вірою, саме тому що їм бракувало духовної мудрости. Отже, даний дискурс має видимі паралелі з Нагірною проповіддю (Мт. 6:24; див. Як. 4:4). Риси подібности між Як. 1:5 та Мт. 7:7-8 (Лк. 11:9-10) неможливо заперечити; автор таким чином запрошує усіх вірних молити Бога, щоб Він оновив їхній розум.

Фрагмент Як. 1:6-8 протиставляє поняття «просити з вірою» та вагатися. Тут автор робить висновок, що ті, хто звертається до Бога нещиро та без достатньої віри, – це люди з «подвійною душею» (dipsychos). Цей грецький вираз не має аналогів у НЗ і не зустрічається в жодному іншому документі християнської літератури до 70 р. після P. X. Факт використання таких рідкісних виразів у НЗ свідчить про пізню редакцію цього твору. Зверніть увагу на вживання засобів образности мови у в 6: «Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер». Така рельєфна картина знову з’являється в 3:4.

Якщо говорити про застосування цього фрагмента з позицій герменевтики, за допомогою цих віршів автор окреслює проблему для Церкви, яка не має часових обмежень. У сучасному споживацькому матеріялістичному суспільстві духовність досить часто стає об’єктом прикритої іронії та цинічних нападок; Релігія в західному суспільстві перетворилась на «великий бізнес». Це призводить до того, що християнам складно прийняти духовність, яка визначає коло наших власних інтересів через призму потреб інших людей, які в певному сенсі можуть бути не такими щасливими як ми. Яків пропонує стародавній метод зцілення від такого поширеного явища, як стрес та «вигорання», а саме – повернутися до віри, що є «найвищою радістю», навіть у часи, коли перед нами виникають, як може здатися на перший погляд, нездоланні перешкоди.

Попередній запис

Історія вивчення Послання

Стародавні соціяльно-історичні обставини Яків використовує такі лексичні засоби, які ми можемо частково зустріти в інших текстах НЗ, наприклад: «Отець світил» ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 1:9-18

1:9-11 – Удача – річ мінлива Яків вважає фундаментальним принципом віри таку тезу: людина «низького стану» (грецьке слово tapeinos, буквально ... Читати далі