Стародавні соціяльно-історичні обставини
Яків використовує такі лексичні засоби, які ми можемо частково зустріти в інших текстах НЗ, наприклад: «Отець світил» (1:17), «всіяне слово» (1:21), «круг життя» (3:6). Дивна річ, що багато з цих рідкісних слів і фраз, ужитих у текстах НЗ, трапляються також і в християнській та нехристиянській літературі II ст. Однак указана проблема зникає, якщо ми визнаємо, що Послання апостола Якова разом з іншими численними документами НЗ, мабуть, виникли на одному історичному етапі, а пізніше, після редакції, послання було розповсюджене завдяки імені та репутації Якова, головного речника юдейського християнства.
Ми припускаємо, що оригінальним текстом могла бути проповідь апостола Якова, яку він виголосив за кілька місяців до своєї мученицької смерти в Єрусалимі. Після того один із його послідовників, що був добре обізнаний із грецькою фразеологією, міг зробити редакцію оригінальної проповіді Якова та розмножити її текст у копіях, який відтоді набув відповідного стилістичного забарвлення, призначеного для широкого кола читачів. Ця подія могла статися у 80-х чи 90-х роках. Текст послання був розісланий розділеним між собою церквам діяспори.
То був період, коли Церква й синагога віддалялися, щоб встановити і, відповідно, захистити свою ідентичність. Стратегічна мета редактора, відданого прихильника Якова, полягала в тому, щоб зменшити напруження серед християн юдейського походження, які намагалися дотримуватися принципів обох релігійних традицій, можливо, не переймаючись серйозно жодною з них. Ще однією метою автора було заспокоїти християн, які походили з язичницького середовища, свідомо понижуючи ранг культового законодавства. У цьому сенсі ми, либонь, зустрічаємо в Посланні апостола Якова останні відголоски юдео-християнства І ст.
Канонічний контекст
Послання апостола Якова дозволяє нам по-новому поглянути на унікальні моральні принципи синоптичної традиції, що їх для нас удруге відкрили послідовники апостола. Моральні принципи та повчання мудрости в посланні апостола Якова дивовижно нагадують ті повчання, які ми знаходимо в традиційних дискурсах Ісуса в Євангеліях від Матвія й Луки. У цьому посланні також збережена напруга неминучих очікувань, що співзвучна з інтонацією проповідей та притч Христа в синоптичних Євангеліях. Однак це послання має еклектичний характер, оскільки споріднене з майже кожним сегментом біблійного корпусу. Мова йде не стільки про пряму літературну залежність, як про спорідненість через використання алюзій і схожих стилістичних фігур. Тоді, як дехто вважає, існують певні підстави для порівняння Послання апостола Якова з окремими частинами П’ятикнижжя та СЗ із пророків чи літератури Мудрости, оскільки багато текстів НЗ мають паралелі з окремими фрагментами корпусу послань Павла. Проте Послання апостола Якова не має паралелей з іншими книгами Біблії. Автор пропонує досить незвичний погляд на християнство, яке, на думку багатьох, переважало в християнському русі І ст.
Історія рецепції
Популярність Якова як зразка благочестя була настільки значною, що стала темою багатьох писемних свідчень: Йосип Флавій, Гегесип (християнський історик II ст.), Климент Олександрійський та Ориген (прибл. 200 p.). Йосип навіть зробив сміливе припущення, що падіння Єрусалима відбулося як результат мученицької смерти апостола Якова. Мало того, Євангеліє від Хоми (Logion 12) містить схвальну думку про апостола Якова. Дивно, що на Заході про Послання апостола Якова було досить мало згадок до 300 р. (воно відсутнє в Кодексі Мураторі). Натомість послання отримало статус канонічної книги в Коптській Церкві близько 300 р. Сінайський Кодекс із північної Африки, датований 350 p., також містить Послання апостола Якова. Варто зазначити, що як тільки послання стало частиною Канону, воно було розміщене відразу після Книги Дій апостолів а далі після нього були розміщені послання апостола Юди, Петра, Івана та Павла. Згідно з західною традицією, Євсевій (325 р.) розміщує Послання апостола Якова на початку так званого переліку «дискусійних» книг (antilegomena) НЗ, але попри все, він схвально ставився до цих творів. Канонічний перелік Атанасія в 367 р. також містить Послання апостола Якова.
Протягом понад тисячу років Послання апостола Якова не отримало закріпленого місця в переліку книг НЗ. Воно пережило «важкі часи», коли потрапило до рук Мартіна Лютера, який уважав, «що містить багато «полови», що воно написане юдеєм, який дуже рідко згадує ім’я Христа». Крім того, Лютер зробив інші несхвальні зауваженнями щодо догми. Безперечно, критичний аналіз Послання апостола Якова, здійснений Лютером у ті перші роки, ускладнив історію сучасного його тлумачення. На противагу Лютеру Жан Кальвін мав набагато позитивніше розуміння цього послання, яке більше збігалося з пізнішими поглядами Лютера, коли останній переглянув своє ставлення до цієї книги. Через кілька років після смерти Лютера Кальвін зробив заяву, що він сам був налаштований прийняти це послання без жодних обмежень.
